— Тут одні лише птахи, — сказав Консель.
— Але є ж і їстівні птахи! — заперечив гарпунер.
— Навряд чи, друже Нед, — заперечив Консель, — я бачу одних тільки папуг.
— Любий Конселю, — усміхнувся Нед, — і папуга зійде за фазана, коли їсти хочеться!
— А я скажу, — зауважив я, — що, коли цього птаха добре приготувати, він цілком придатний на сніданок.
І справді, у густому листі дерев гніздило безліч папуг, готових заговорити людською мовою, якби хто-небудь узявся їх навчати. Вони перепурхували з гілки на гілку, базікали з папужками всіх кольорів. Тут були шоломоносні какаду, поважні, здавалося, зайняті розв'язанням якоїсь філософської проблеми; тут, наче шматочки червоної матерії, що розвіваються вітром, миготіли яскраві лорі; тут із шумом проносилися ширококрилі kalaos, що радували око своїм оперенням лазурового кольору найтоиших відтінків. Словом, тут були представлені усі види загону пернатих, чарівних, але переважно неїстівних птахів. [143]
Одначе у Цій колекції бракувало одного експоната, а саме, птаха, що водиться тільки в тутешніх краях і ніколи не полишає меж островів Ару і Папуа. Але пізніше випадок усе-таки дозволив мені помилуватися цим чудовим птахом.
Проминувши негустий лісочок, ми вийшли па галявину, що подекуди густо заросла чагарником. Отут мені й випала нагода побачити чудових птахів, що, судячи з розташування їхніх довгих пер, пристосовані були до польоту проти вітру. їхній хвилеподібний політ, вишуканість, із якою вони описували у повітрі кола, гра барв їхнього оперення притягувала і чарували погляд. Я відразу ж упізнав цих птахів.
— Райські птахи! — вигукнув я.
— Загін горобиних, сімейство райських птахів, — вторив Консель.
— Сімейство куріпок? — запитав Нед Ленд.
— Не зовсім, містере Ленд! Усе-таки я розраховую на вашу спритність і сподіваюся, що ви піймаєте хоча б одного представника цих чарівних створінь тропічної природи.
— Спробую, пане професоре, хоча я краще володію острогою, аніж рушницею.
Малайці, що провадять з Китаєм велику торгівлю райськими птахами, ловлять їх різними способами, але ми не могли їх застосувати. Вони то розставляють сильця на верхів'ях дерев, де най-охочіше гніздяться райські птахи, то ловлять їх, обмазуючи галуззя особливим клеєм, позбавляючи птахів можливості рухатися. Іноді навіть отруюють джерела, з яких зазвичай п'ють воду ці птахи. Що ж до нас, то ми намагалися підстрелити їх на льоту, що давало мало шансів на успіх. І дійсно, ми витратили марно чимало наших набоїв. ; До одинадцятої ранку ми проминули першу низку пагорбів,! що утворюють центральну частину острова, і не підстрелили ніякої дичини. Голод уже давався взнаки. Мисливці, понадіявшись на багату здобич, прорахувалися. Але тут, на превеликий подив самого Конселя, йому удалося двома пострілами підряд забезпе| чнти нас сніданком. Він підстрелив білого голуба і припутня, яких* ми хутко обпатрали і, насадивши на вертел, стали смажити на багатті із сухого труску. У той час як ця дичина смажилася, Нед готував плоди хлібного дерева. Голуб і припутеиь були схрумані з кісточками, і ми зійшлися на думці, що пташки дуже смачні. Мускатні горіхи, якими вони харчуються, надавали їх м'ясу особливого аромату і смаку.
— Наче пулярки, вигодувані на трюфелях, — сказав Консель. [144]
— Ах, пане професоре! — закричав Нед Ленд у мисливському азарті. — Яка чудова дичина, особливо в тушкованому вигляді! Скільки тут їстівних припасів для "Наутилуса". Два! Три! П'ять штук убито! Подумати тільки, що ми самі з'їмо це м'ясо, а ті бовдури на борту не отримають ні шматочка!
Я думаю, що в припливі радості канадець перебив би все стадо, якби не захопився балаканиною! Але він задовольнився дюжиною цих цікавих сумчастих, котрі становлять, зі слів Конселя, перший загін ссавців, у яких плацента відсутня.
Тварини були невеликі. Вони належали до виду "кенгуру-кро-ликів", що зазвичай живуть у дуплах і відзначаються великою спритністю. І хоча звірки ці невеликі, м'ясо їхнє вважається одним із найсмачніших.
Ми були дуже задоволені наслідками полювання. Щасливий Нед пропонував повернутися наступного дня на цей чарівний острів і перебити всіх чотириногих, придатних для їжі. Але він, як звичайно, не брав до уваги непередбачених обставин.
Близько шести годин вечора ми вийшли на берег моря. Човен стояв на колишньому місці. У двох милях від берега виступав із хвиль силует "Наутилуса", що нагадував рифову смужку.
Нед Ленд, не гаючи часу, узявся до готування обіду. Він був майстром у кухарському мистецтві. Відбивні котлети з "барі-утанга" незабаром засичали на вугіллі, поширюючи апетитні пахощі!
Але я ловлю себе на тому, що, здається, сам наслідую канадця. Я приходжу в захват від шматка смаженого м'яса! Тож нехай вибачать мені читачі, як я вибачаю містера Леида, і з тієї ж причини нашої спільної слабкості!
Обід удався на славу. Двоє припутнів довершили розкіш меню. Сагове тісто, плоди хлібного дерева, кілька плодів манго, штук шість ананасів і сік кокосових горіхів, що перебродив, привели нас у райдужний настрій. Я навіть підозрюю, що думки моїх шановних супутників не відрізнялися належною ясністю.
— А що, коли ми не повернемося нині на борт "Наутилуса"? —сказав Консель.
— А що, коли ми зовсім туди не повернемося? — додав Нед Ленд.
У цей момент коло наших ніг упав камінь, і питання гарпунера залишилося без відповіді. [148]
Глава двадцять друга
БЛИСКАВКА КАПІТАНА НЕМО
Ми огледілися у бік лісу: я так і завмер, не встигнувши піднести ложку до рота; Нед Ленд завершував свою трапезу.
— Камені не падають з неба, — сказав Консель, — хіба тільки метеорити.
Другий камінь, ретельно округлений, вибив із рук Конселя апетитну ніжку перепутня, додавши ще більшої ваги його зауваженню.
Підхопившись па ноги і скинувши рушниці на плече, ми приготувалися відбити напад.
— Невже мавпи? — закричав Нед Ленд.
— Щось ніби таке, — відповів Консель. — Дикуни!
— До шлюпки! — крикнув я. І ми прожогом кинулися до берега.
Наша втеча була своєчасною. Праворуч, у ста кроках від нас, на узліссі, що заслоняв відкритий обрій, показалися тубільці, озброєні луками і пращами. їх було десь так зо два десятки.