Я вважаю, що капітан Фарагут вчинив мудро, запросивши цю людину до участі в експедиції: за твердістю руки і пильністю ока він один вартий був усього екіпажу. Неда Ленда можна було уподібнити могутньому телескопу, що одночасно був і гарматою, завжди готовою вистрелити.
Канадець — той же француз, і я повинен зізнатися, що Нед Ленд, попри свою нетовариську вдачу, відчув до мене певну приязнь. Очевидно, його приваблювала моя національність. Йому трапилася нагода поговорити зі мною по-французьки, а мені послухати давню французьку мову, якою писав Рабле, мову, що збереглася ще в деяких провінціях Канади. Нед походив зі старовинної квебекської родини, в роду у них було чимало сміливих рибалок ще в ту пору, коли місто належало Франції.
Потроху Нед розговорився, і я охоче слухав його розповіді про пережиті незгоди в полярних морях. Розповіді про рибну ловлю, про двобої з китами дихали наївною поезією. Оповіді викладалися в епічній формі, і часом мені здавалося, що я слухаю якогось канадського Гомера, що виконує "Іліаду" гіперборейських країн!
Я описую цю відважну людину такою, якою я знаю його тепер. Ми стали з ним друзями. Ми з ним пов'язані непорушними узами дружби, що зароджується і міцніє у важких життєвих випробуваннях! Молодчина Нед! Я не проти прожити ще сто років, щоб подовше згадувати про тебе! [25]
Однак якої ж думки тримався Нед Ленд щодо морського чудовиська? Треба зізнатися, він не вірив в існування фантастичного єдинорога й з усіх на борту лише один не розділяв загального осліплення. Вій уникав навіть торкатися цієї теми, коли я якось спробував з ним про це заговорити.
Чудового вечора 30 липня, себто через три тижні після того, як ми відчалили від набережної Брукліна, фрегат знаходився поблизу мису Бланка, у тридцяти милях під вітром від патагонських берегів. Ми перетнули тропік Козерога, і, десь через сімсот миль на південь, перед нами відкриється вхід до Магелланової протоки. Ще вісім днів, і "Авраам Лінкольн" буде борознити води Тихого океану!
Сидячи з Недом Леидом на юті, ми розбалакували про різні дрібниці, не зводячи очей з моря, таємничі глибини якого усе ще недоступні людському розуму. Розмова, природно, перейшла на гігантського єдинорога, і я став перебирати різні можливі випадки, у залежності від яких підвищувалися або падали шанси на успіх нашої експедиції. Але, бачачи, що Нед ухиляється від розмови, я поставив питання руба.
— Як можете ви, Нед, — сказав я, — сумніватися в існуванні китоподібного, за яким ми полюємо? Які у вас підстави не довіряти фактам?
Гарпунер подивився на мене з хвилину. Перш ніж відповісти, звичним жестом потер собі лоба, заплющив очі, ніби збираючись з думками, і, нарешті, сказав:
— Підстави вагомі, пане Аронакс.
— Послухайте, Нед! Ви китобій за професією, вам доводилося не раз мати справу з великими морськими ссавцями. Вам легше, ніж будь-кому, допустити можливість існування гігантського китоподібного. Кому-кому, а вам якось не личить в даному разі бути маловіром!
— Ви помиляєтеся, пане професоре, — відповів Нед. — Якщо невіглас вірить, що якісь лиховісні комети борознять небо, що в надрах земної кулі живуть допотопні дивовижні істоти, — це ще сяк-так! Але астроному і геологу смішні подібні казки. Також і китобоєві. Я багато разів полював за китоподібними, багато їх загарпунив, безліч убив, але, які б не були могутні і сильні ці тварини, ні своїм хвостом, ні бивнем вони неспроможні пробити металеву обшивку пароплава.
— Однак, Нед, кажуть же, що бували випадки, коли зуб нарвала протаранював судно наскрізь. [26]
— Дерев'яні судна, це ще можливо! — відповідав канадець. — Утім, я цього не бачив. І поки не побачу на власні очі, не повірю, що кити, кашалоти і єдинороги можуть зробити подібні пробоїни.
— Послухайте, Нед...
— Бога ради, професоре! Усе, що завгодно, тільки не це. Хіба що гігантський спрут...
— Це ще менш імовірно, Нед! Спрут — це м'якотіле. Уже сама назва вказує на особливості його тіла. Та хоч би він мав п'ятсот футів у довжину, спрут залишається живим безхребетним і, отже, зовсім безпечним для таких суден, як "Шотландія" і "Авраам Лінкольн". Настав час здати в архів байки про "подвиги" різних спрутів і тому подібних чудовиськ!
— Отже, шановний професоре, — запитав Нед трохи іронічно, — ви переконані в існуванні гігантського китоподібного?..
— Так, Нед! І переконання моє грунтується на логічному зіставленні фактів. Я упевнений в існуванні ссавця могутньої будови, що належить, як і кити, кашалоти або дельфіни, до підтипу хребетних і наділеного кістковим бивнем виняткової міцності.
— Гм! — вимовив гарпунер, із сумнівом похитавши головою.
— Зауважте, шановний канадцю, — продовжував я, — якщо подібна тварина існує, якщо вона живе в океанічних глибинах, у водних шарах, що лежать па глибині кількох миль від поверхні моря, вона, безсумнівно, повинна мати організм величезної життєвої сили.
— А навіщо йому така сила? — запитав Нед.
— Сила потрібна, щоб, живучи в глибинах океану, витримувати тиск верхніх шарів води.
— Справді? — сказав Нед, дивлячись на мене прискаленим оком.
— Справді! І на доказ можу навести кілька цифр.
— Ет! Цифри! — зауважив Нед. — Цифрами можна оперувати як завгодно!
— У торговельних справах, Неде, але не в математиці. Вислухайте мене. Уявімо собі тиск в одну атмосферу у вигляді тиску водяного стовпа висотою в тридцять два фути(1). У дійсності висота водяного стовпа має бути трохи менша, оскільки морська вода має більшу щільність, аніж прісна. Отже, коли ви поринаєте у воду, Нед, ваше тіло зазнає тиску в стільки атмосфер, себто у стільки кілограмів на кожний квадратний сантиметр своєї поверхні, скільки стовпів води в тридцять два фути відокремлюють вас від поверхні моря. Звідси випливає, що на глибині в триста двадцять футів [27] тиск дорівнює десятьом атмосферам, на глибині в три тисячі двісті футів — ста атмосферам, а в тридцять дві тисячі футів, тобто па глибині двох з половиною льє, — тисячі атмосферам. Коротше кажучи, якби вам удалося опуститися в настільки казкові глибини океану, на кожний квадратний сантиметр вашого тіла випадав би тиск у тисячу кілограмів. А вам відомо, шановний Неде, скільки квадратних сантиметрів має поверхня вашого тіла?