Що я вам ще хочу сказати? Після того випадку у вагоні, після того грозового і дощового дня, коли я зустрів її, свою АЮ, я наче змінився. На старості літ, що дивно. Не все у житті, як ви знаєте, гладко. Буває, в транспорті чи в магазині в черзі, чи ще де-небудь штовхнуть мене чи й образять. (Старих людей у нас, на жаль, не дуже шанують). Спалахне в мені обида чи й гнів. Ну ж, думаю, я ж тобі з-зар-раз ур-ріжу!.. І неодмінно в ту мить перед внутрішнім моїм зором виникне АЯ... Злегка похитуючись, ВОНА довірливо й приязно-лагідно на мене "дивиться", як не кажучи: будь добрішим... Навчися людям прощати їхні невільні похибки... І я відчуваю, як від того видива перед моїм внутрішнім зором, від моєї АЇ, вщухає у мені спалах гніву, влягається дратівливість, бажання кому-небудь дозолити. Я посміхаюся, і навколо мене теж посміхаються. "АЮ, — шепочу я, — спасибі, що ти зі мною, і не залишаєш мене самотнім ніколи..." І на душі в мене стає затишно і добре. Наче я щойно виконав свій найважливіший обов’язок перед людством. І наче пахне мені чимось свіжим-свіжим, небесним, неземним... Тільки ви вже не подумайте, будьте ласкаві, що старий, мовляв, розфантазувався. Просто я такий уже вдався.