Аліса промовчала, бо не хотіла нової суперечки.
— Сім років і шість місяців! — глибокодумно повторив Шалам-Балам. — Кострубатий якийсь вік! Якби ти порадилася зі мною, я сказав би: "Зупинись на семи!", але тепер уже пізно.
— Я ніколи не питаю порад, як мені рости, — обурилася Аліса.
— Що, гонор не дозволяє?
Це обурило Алісу ще дужче.
— Ні, — сказала вона, — просто ні одна душа в світі не може керувати моїм віком.
— Одна, може, й ні, а дві, може, й можуть, — відказав Шалам-Балам. — При належній допомозі ти могла б спинитися на семи.
— О! Який прегарний на вас пасок! — зненацька зауважила Аліса. (Про вік вони вже набалакались, і якщо й справді мали пильнувати черги у виборі теми, то тепер була її черга.)
— Точніше, — хапливо поправилася вона, — яка прегарна краватка!.. Е-е, тобто, пасок!.. Ой, перепрошую... — додала вона збентежено.
Шалам-Балам мав вигляд смертельно ображеного, й Аліса вже пошкодувала, що обрала цю тему.
"Якби ж то знаття, — думала вона собі, — де в нього шия, а де стан!"
Судячи з усього, Шалам-Балам з образи весь аж кипів, але мовчав. А коли озвався, мова його нагадувала грубий рик. [78]
— Над-зви-чай-но прикро, коли деякі особи не відрізняють краватки від паска!
— Я знаю: я — жахлива невігласка! — відказала Аліса так сумирно, аж Шалам-Балам умить злагіднів.
— Це — краватка, дитино! І то прегарна краватка, як ти правильно кажеш. Дарунок від Білого Короля й Королеви. Отак-то!
— Справді? — запитала Аліса, щаслива, що нарешті вибрала вдалу тему.
— Вони ущедрили мене нею, — глибокодумно провадив Шалам-Балам, закладаючи ногу на ногу й обіймаючи коліно руками, — тобто зробили мені дарунок на... на день ненародження.
— Даруйте, на що? — спантеличено перепитала Аліса.
— Нічого, нічого, я не образився, — відказав Шалам-Балам.
— Я не зовсім збагнула, що таке дарунок на день ненародження?
— Подарований не на день народження, певна річ.
Аліса на мить замислилась.
— Мені більше до вподоби дарунки на день народження.
— Сама не знаєш, що кажеш! — крикнув Шалам-Балам. — Скільки в році днів?
— Триста шістдесят п'ять, — сказала Аліса.
— А скільки в тебе днів народжень?
— Один.
— А якщо від трьохсот шістдесяти п'яти відняти один — що залишиться? [79]
— Триста шістдесят чотири, звичайно.
Шалам-Балам, здавалося, засумнівався.
— Я волів би порахувати це на папері, — сказав він.
Аліса всміхнулася, добула з кишені записника і написала:
_ 365
1
--------
364
Шалам-Балам узяв записника і вп'яв у нього очі.
— Наче все правиль... — почав він.
— Ви ж тримаєте його догори ногами, — перебила Аліса.
— Авжеж, так я його й тримав! — весело погодився Шалам-Балам, дозволяючи Алісі пере-' вернути записника. — Я відразу побачив, що тут щось не те. То ж бо й сказав: "Наче все правильно" — бо ще не встиг переглянути до кінця... Так ось: виходить, що дарунки на день ненародження ти можеш отримувати триста шістдесят чотири дні на рік...
— Саме так, — підтвердила Аліса.
— І лише один день для дарунків на день народження. Ось тобі й слава!
— Не розумію, до чого тут "слава"! — спитала Аліса.
Шалам-Балам зневажливо всміхнувся.
— І не зрозумієш... поки я тобі не розжую. А розуміти це треба так: "Ось тобі коронний, карколомний аргумент!"
— Але ж "слава" не означає "коронний, карколомний аргумент"! — заперечила Аліса. [80]
— Коли я вживаю якесь слово, — майже глузливо проказав Шалам-Балам, — воно означає те, що я хочу — не більше й не менше...
— Питання в тому, — сказала Аліса, — чи змусите ви слова означати все те, що вам заманеться.
— Питання в тому, — сказав Шалам-Балам, — хто над ким має панувати. І все!
Аліса була надто приголомшена, аби щось відказати, тож по хвилинній мовчанці Шалам-Балам озвався знову:
— Декотрі слова вельми норовисті... надто дієслова! Такі гонорові — куди там!.. Прикметниками можна крутити як завгодно, а ось дієсловами... А втім, я укоськую їх усіх! Непроникабебельність!
— Поясніть, будь ласка, — сказала Аліса, — як розуміти це останнє слово?
— Оце мова розважливої дитини, — вельми вдоволено промовив Шалам-Балам. — "Непроникабебельність" означає: "Годі про це! Пора з'ясувати, що ти думаєш робити далі. Ти ж не збираєшся стовбичити тут усе життя!"
— І це все в одному слові? — замислено сказала Аліса. — Щось дуже багато значень, як на одне слово...
— Тим словам, що їх я понаднормове навантажую, я й плачу понаднормове, — сказав Шалам-Балам.
— О! — тільки й спромоглася вигукнути Аліса.
— Побачила б ти, як юрмляться вони довкола мене суботніми вечорами! — поважно похитав [81] головою Шалам-Балам. — Усі хочуть одержати свою зарплатню!
(Аліса не зважилася запитати, чим він їм платить, тож і я не скажу, бо не знаю.)
— Здається, пане, ви мастак тлумачити слова, — мовила Аліса. — Може б, ви мені витлумачили одного вірша — "Курзу-Верзу".
— Ану ж бо, послухаймо його, — запропонував Шалам-Балам. — Я можу витлумачити всі вірші, які тільки звіршовано на світі, і ще купу тих, яких тим часом немає.
Це звучало вельми підбадьорливо, тож Аліса почала першу строфу:
Був смажень, і швимкі яски
Спіралили в кружві,
І марамульки йшли в псашки,
Як трулі долові.
— Для початку досить, — урвав її Шалам-Балам. — Каверзних слів тут достобіса. "Смажень" — це четверта година пополудні... пора, коли щось смажиться на обід.
— А й справді! — щиро здивувалася Аліса. — А "швимкі"?
— Ну, "швимкі" означає "швидкі" та "щемкі". Це, розумієш, як у валізі — у два відділення запаковано два значення одного слова.
— Розумію, — замислено промовила Аліса. — А що таке "яски"?
— "Яски" — це трохи ящірки, трохи борсуки, а коли вони спіралять, то трохи мовби й штопори.
— Видно, якісь дуже дивні звірята!.. [82]
— Ще б пак! — сказав Шалам-Балам. — А ще вони гніздяться під сонячними годинниками... А живляться сиром.
— А що таке "спіралити"?
— "Спіралити" — це крутитися без упину. Як свердло.
— А "кружва" — це, мабуть, простір довкола сонячного годинника? — сказала Аліса, сама дивуючись із власної здогадливості.
— Цілком з тобою згоден. Далі. "Марамульки" — це як "псюльки" — хирляві й обшарпані пташки з настовбурченим пір'ям... щось на зразок живої швабри.