— Вище голову, Клайд! Подивіться навколо! Не згинайтесь у три погибелі. Дивіться людям у вічі! І усміхайтесь природно, коли вже ви хочете усміхнутись. Дивіться їм просто у вічі. Вони нічого вам не заподіють. Це просто фермери, які прийшли подивитись на цікаве видовище.
Проте Клайд зразу помітив, що кілька репортерів і художників, вивчаючи його, пишуть ескізи і замітки, — і кров прилинула йому до обличчя, бо він так само чітко відчував на собі їх пронизливі погляди і чув їх в'їдливі слова, як і скрип їхніх пер. І все це для газет — його зблідле обличчя, тремтячі руки, — від них ніщо не сховається… і його мати в Денвері, і всі в Лікурзі прочитають і побачать… дізнаються, як він подивився на Олденів і як вони подивились на нього, а він не витримав і відвів очі. І все ж… все ж… треба взяти себе в руки, випростатися, подивитись навколо, бо інакше Джефсон зневажатиме його.
І Клайд знову постарався взяти себе в руки і побороти страх; він підняв очі і подивився навколо.
І відразу ж побачив біля стіни, поряд з високим вікном, того, кого боявся побачити, — Трейсі Трамбала; очевидно, він відчув інтерес до цієї справи як юрист, а, може, його привела сюди звичайна цікавість або що завгодно, тільки, звичайно, не жаль і не співчуття до Клайда, — але сьогодні в усякому разі він був у залі суду; на щастя, в цю хвилину він дивився не на Клайда, а на Мейсона, що ставив якісь запитання гладкому присяжному^ А поруч Трейсі — Фредді Селс; короткозорі очі його були заховані за сильними окулярами з товстими скельцями, і він дивився в бік Клайда, але, мабуть, не бачив його, — в усякому разі нічим не показав, що бачить.
О, яка мука!
А в п'ятому ояду від них, з другого боку, — м-р і м-с Гілпін, яких, зрозуміло, відіи/кав Мейсон. Але що вони можуть показати? Що він бував у Роберти в її кімнаті, яку вона наймала у них? І що це робилось потай? Це, звичайно, погано. І ще м-р і м-с Ньютон! Навіщо їх викликали свідками? Мабуть, щоб вони розповіли, як жила Роберта' до зустрічі з ним? І ця Грейс Марр, — він її часто бачив мимохідь, але говорив з нею, власне, тільки один раз, на озері Крам; Роберта її зовсім не любила. Що вона скаже? Звичайно, вона може розповісти, як він познайомився з Робертою, але що іще? А за ними — ні, не може бути! — і все ж… так… звичайно, це він, той
Орін Шорт, від якого він дізнався про лікаря Глека. От маєш! Він, мабуть, розкаже про це… безсумнівно, розкаже. Як це люди все пам'ятають! Йому ніколи і на думку не спадало, що так буде.
А от, трохи ближче від третього вікна звідси, але далі, ніж ця жахлива сім'я Олденів, — величезний бородатий чоловік, схожий на квакера колишніх часів, що став бандитом; його звуть Хейт. Клайд бачив його в Бухті Третьої милі і потім у той день, коли його проти волі возили на Біг-Бітерн. Так, це слідчий. А поруч — хазяїн біг-бітернської гостиниці, який змусив тоді Клайда записатися в книзі приїжджих. І потім човняр, в якого Клайд найняв човен. І ще високий, худий провідник, який віз їх з Робертою з станції Ган-Лодж на озеро Біг-Бітерн, — смуглявий, жилуватий, грубий хлопець; тепер він втупився в Клайда своїми маленькими, глибоко посадженими, звіриними очима. Він, напевно, розкаже всі подробиці їх поїздки до озера. Чи згадає він нервозність Клайда в той день і його безглузді вихватки так само ясно, як пам'ятає зараз Клайд? І якщо згадає, то як це вплине на версію про моральний перелом, який він пережив? Чи не поговорити про це ще раз з Джеф-соном?
Але цей Мейсон! Який він упертий! Який енергійний! Як він повинен був працювати, щоб зібрати сюди всіх оцих людей — усіх, хто може свідчити проти Клайда! І от зараз, коли Клайд глянув на нього, він заявляє (напевно, вже в десятий раз, але без особливих результатів, бо лава присяжних і досі порожня):
— Прийнятний для народу!
І незмінно при цих словах Джефсон злегка повертався в бік Белнепа і, не дивлячись на нього, казав:
— Не підходить нам, Елвін. Сухий і неподатливий.
Тоді Белнеп лагідно і ввічливо давав відвід присяжному і майже завжди успішно.
Потім, нарешті,— яке полегшення! — клерк гучно, пронизливим старечим голосом оголосив перерву до другої години дня. І Джефсон, усміхаючись, сказав:
— Ну от, Клайд, це перший раунд. Не так уже складно і не так страшно, правда? А тепер підіть і як слід пообідайте, гаразд? Після перерви все йтиме так само довго і нудно.
Тим часом Краут, Сіссел і решта конвоїрів підійшли ближче і оточили Клайда. І знову — юрба, тиснява, вигуки: "Ось він! Ось він іде! От, от!" Висока товста жінка пробралась майже впритул до нього і просто в обличчя йому крикнула: "Дайте мені подивитись на нього! Я хочу добре розглядіти вас, юначе! У мене теж є дві дочки".
Але ніхто з його знайомих із Лікурга і з Дванадцятого озера, яких він помітив серед публіки, не підійшов до нього. І, звичайно, ніде не було видно Сондри. Белнеп і Джефсон не раз запевняли його, що вона не з'явиться на суді. Навіть її ім'я не згадуватиметься, якщо буде можливо. І Гріфітси, і Фінчлі проти цього.
РОЗДІЛ XX
Аж п'ять днів змарнували Мейсон і Белнеп на добір присяжних. Але, нарешті, дванадцять чоловік, які повинні були судити Клайда, склали присягу і зайняли свої місця. Все це були люди старі й сиві, засмаглі і зморшкуваті — фермери, сільські крамарі, і серед них — агент по продажу автомобілів Форда, власник гостиниці на озері Діксон, продавець з мануфактурного магазина Гамбургера у Бріджбурзі і роз'їзний страховий агент, який постійно проживає в Нардей, на північ від озера Грасс. І всі, за винятком лише одного, одружені. І всі, за винятком лише одного, люди якщо і не занадто моральні, то принаймні релігійні, і всі — вже заздалегідь переконані в провині Клайда. Однак майже всі вони вважали себе людьми чесними та об'єктивними, і всі дуже хотіли засідати як присяжні на такому хвилюючому процесі, а тому були впевнені, що зуміють справедливо і безсторонньо поставитись до фактів, які будуть запропоновані їхній увазі.
Отже, всі вони склали присягу.
І зразу підвівся Мейсон.
— Панове присяжні!.. — почав він.
А Клайд, так само як і Белнеп та Джефсон, дивився на них і питав себе, яке враження справить вступна промова Мейсона, бо при цих особливих обставинах не можна було б підшукати більш енергійного і наелектризованого обвинувача. Це для нього така щаслива нагода! Хіба не звернені на нього погляди всіх громадян Сполучених Штатів? Він гадав, що це так. Немовби якийсь режисер раптом вигукнув: "Світло! Знімаємо!"