МАТИ ВБИТОЇ ДІВЧИНИ НЕПРИТОМНІЄ ПІСЛЯ ЗАКІНЧЕННЯ
ЧИТАННЯ ТРАГІЧНИХ ЛИСТІВ ДОЧКИ".
Залізна логіка, з якою Мейсон побудував своє обвинувачення, так само як і вражаючий драматизм його промови одразу змусили Белнепа і Джефсона, і тим більше Клайда, відчути, що вони розбиті вщент, і ніякі можливі хитрування не змінять думку присяжних, що Клайд — запеклий злочинець.
Усі поздоровляли Мейсона з майстерно проведеним обвинуваченням. А Клайд був зовсім пригнічений і подавлений думкою, що його мати прочитає про все, що сталось напередодні. Треба неодмінно попросити Джефсона, нехай він телеграфує їй, щоб вона не вірила всьому цьому, — ні вона, ні Френк, ні Джулія, ні Еста. Звичайно, і Сондра теж читає це сьогодні, але від неї за всі ці дні, за всі безпросвітні ночі — ні слова! Зрідка в газетах згадується "міс X", але не з'явилось жодного скільки-небудь точного її опису. От що може зробити сім'я з достатками. А сьогодні настає черга оборони, і йому доведеться виступити в ролі єдиного більш-менш значного свідка. І він питав себе — чи зможе він? Юрба… Її озлоблення… Її недовір'я і ненависть, які болісно б'ють по нервах… А коли Белнеп кінчить з ним, почне Мейсон. Добре Белнепу і Джефсону! їм не загрожують такі тортури, яких, безсумнівно, доведеться зазнати йому.
Чекаючи цих тортур, він провів годину в своїй камері з Белнепом та Джефсоном, а потім знов опинився в залі суду під допитливими поглядами всіх цих страхітливих присяжних і публіки, що палає цікавістю. І от підводиться Белнеп і, урочисто обвівши очима присяжних, починає:
— Джентльмени! Понад три тижні тому прокурор заявив вам. що, грунтуючись на зібраних ним доказах, він наполягатиме на тому, щоб ви, панове присяжні, визнали підсудного винним у злочині, в якому його обвинувачують. Після цього була тривала і втомна процедура. Нерозумні і безглузді, але в кожному окремому випадку невинні і ненавмисні вчинки п'ятнадцяти-шістнадцятилітнього хлопчика були показані вам тут, джентльмени, як дії запеклого злочинця, — явно з наміром підбурити вас проти обвинуваченого. Тимчасом, за винятком однієї тільки невірно витлумаченої нещасної події в Канзас-Сіті (це найгрубіший і найдикіший випадок облудного тлумачення, з яким мені доводилося будь-коли стикатися в усій моїй юридичній практиці), сміливо можна сказати, що життя обвинуваченого було таке ж чисте, діяльне, бездоганне і невинне, як і життя кожного хлопчика його віку. Ви чули, як його називали мужчиною, дорослим бородатим мужчиною, лиходієм, похмурим породженням пекла, пройнятим злочинними помислами. А йому ж тільки двадцять один рік. От він сидить перед вами. Насмілюся сказати, що, якби я зумів зараз магічною силою слова зірвати з ваших очей запону, зіткану всіма жорстокими думками і почуттями, приписаними моєму підзахисному обвинуваченням, яке так помиляється і, я сказав би (якби мене не попередили, що цього не можна робити), має на меті особливі політичні цілі, ви більше не могли б ставитися до нього так, як зараз, подібно до того, як не можете піднятися з своїх місць і вилетіти от у ці вікна.
"Панове присяжні, безсумнівно, вас, як і прокурора і всіх присутніх у цьому залі, дивувало, що під суцільним потоком ретельно дібраних і часом мало не отрутою просякнутих свідчень я, мій колега і наш підзахисний могли залишатися такими спокійними і так добре володіли собою. (І він з гідністю і церемонно вказав на свого партнера, який чекав своєї черги, щоб виступити). Однак, ви бачили, ми зберігали не удаваний, а справжній душевний спокій — спокій людей, які не тільки почувають, а і знають, що у всякому спорі перед лицем закону вони зможуть довести свою правоту і справедливість. Ви пам'ятаєте, звичайно, слова Евонського барда[Так називають Вільяма Шекспіра, який народився у Стратфорді на Евоні]: "Потрійно сильний той, хто справедливу справу захищає".
"Справді, нам відомі,— на жаль, вони не відомі обвинуваченню, — надзвичайно дивні і несподівані обставини, які повели за собою дуже сумну і трагічну загибель цієї дівчини. Ви про них дізнаєтесь і зможете самі скласти думку про це. А тимчасом дозвольте мені сказати вам от що: вже з початку цього процесу я вважав, що навіть незалежно від світла, яке ми маємо намір пролити на цю сумну трагедію, ви, панове, зовсім не переконані, чи справді ця людина вчинила жорстокий і звірячий злочин. Ви не можете бути впевнені в тому! Бо любов є любов, і шляхи пристрасті та згубні пориви кохання, — байдуже, чи йдеться про мужчину чи про жінку, — не шляхи звичайного злочину. Згадайте, адже всі ми колись були юнаками. І всі присутні тут жінки були юними дівчатами, і їм відомі,— о, як добре відомі, — хвилювання і страждання юності, такі далекі від життєвого практицизму, що з'являється пізніше. "Не судіть, щоб вас не судили, і якою мірою міряєте, такою і вам буде одміряно".
"Ми визнаємо існування таємничої міс X; її листи, яких ми не могли пред'явити тут, її чарівність і любов з величезною силою впливали на обвинуваченого. Ми визнаємо його любов де цієї міс X. Гадають, що обвинувачений, вдавшись до підступних і неморальних прийомів, звів з стезі доброчесності чудову істоту, яка загинула так сумно, але, ми це доведемо, зовсім випадково. З допомогою своїх свідків, а також шляхом аналізу, деяких з уже почутих вами тут свідчень ми сподіваємося довести, що вчинки обвинуваченого були, мабуть, не більш підступні і неморальні, ніж вчинки першого-ліпшого юнака, який бачить, що дівчина, яку він любить, оточена людьми, чиї погляди на життя надзвичайно обмежені, стиснуті рамками найсуво-рішої прописної моралі. І, панове, як вам сказав сам прокурор, Роберта Олден любила Клайда Гріфітса. З перших днів цього зв'язку, що згодом перетворився в трагедію, померла дівчина глибоко, безмежно любила його, — так само, як і він, здавалось йому, любив її тоді. А людей, які глибоко і серйозно люблять одне одного, мало цікавить чиясь думка. Вони люблять — і цього досить!
"Але, джентльмени, я не збираюсь затримуватись і:а цьому питанні так довго, як на поясненні, що його ми маємо намір вам подати. Чому Клайд Гріфітс взагалі подався у Фонду, або в Утіку, або на озеро Грасс, або на Біг-Бітерн? Ви думаєте, у нас є будь-які причини чи бажання заперечувати або якось затушковувати той факт, що він їздив туди і притому з Робертою Олден? Або приховати мотиви, які змусили його після раптової і, видно, дивної та загадкової її смерті так квапливо тікати? Якщо ви хоч соту частку секунди серйозно думали, що це так, — значить, ніколи ще за всі двадцять сім років своєї практики я не мав честі виступати перед дванадцятьма так безнадійно введеними в оману присяжними.