Тут він замовк, нетерпляче провів довгою, вузькою рукою, вкритою ластовинням, по своєму світлому волоссю і глянув через площу на тюрму, де був Клайд, а потім знову на Белнепа.
— Прекрасно, але як це зробити? — спитав Белнеп.
— Іншого виходу немає, от що, — провадив далі Джефсон, нібп звертаючись до самого себе і не помічаючи свого старшого колеги.—
І я думаю, це може вийти. — Він знов обернувся до вікна і, здавалось, говорив тепер з кимсь, хто стояв на вулиці.— Розумієте, він їде туди, бо наляканий і треба щось робити, інакше йому загрожує викриття. І він записується в гостиницях під чужими іменами, боячись, щоб у Лікурзі не стало відомо про цю подорож. Він збирається признатись їй, що кохає іншу. Але… — тут Джефсон зробив паузу і пильно подивився на Белнепа, — і це найважливіша наша опора, — якщо вона: не витримає, нам кришка! Слухайте! Він їде туди з нею, переляканий, не для того, щоб одружитися з нею або вбити її, а для того, щоб умовити її залишити його. Але тут він бачить, яка вона хвора, змучена, сумна, — ну, ви ж знаєте, вона все-таки ще дуже кохає його, і він проводить з нею дві ночі, зрозуміло?
— Так, розумію, — сказав Белнеп зацікавлено, і тепер уже з меншим сумнівом. — І це, мабуть, може пояснити, чому він провів з нею ці ночі.
— Мабуть? Безумовно, пояснить! — насмішкувато і спокійно відповів Джефсон; його блідоголубі очі виявляли саму тільки холодну, напористу, практичну логіку — і ні тіні хвилювання або хоч будь-якого співчуття. — Ну от, і поки він був там з нею в таких умовах… в умовах, розумієте, такої близькості (вираз обличчя Джефсона анітрохи не змінився при цих словах), в його душі стався перелом. Ви уловлюєте мою думку? йому шкода її. Йому соромно за себе — адже він грішний перед нею. На нашу публіку, на всіх
цих побожних і добропорядних провінціалів, це повинно вплинути, правда?
— Можливо, — неголосно підтвердив Белнеп; тепер він був дуже зацікавлений, і у нього з'явилась якась надія на успіх.
— Він розуміє, що погано повівся з нею, — провадив далі Джеф-сон, захоплений своїм планом, як павук, що тче павутиння, — і, незважаючи на все своє прив'язання до іншої дівчини, він хоче тепер спокутувати свою провину перед цією міс Олден, бо йому шкода її і соромно за себе, розумієте? Це знімає з нього обвинувачення, що він замишляв убити її, проводячи з нею ночі в Утіці і на озері Грасс.
— Але він все ж кохає ту, другу? — перепитав Белнеп.
— Ну, звичайно. В усякому разі, вона дуже подобається йому, і взагалі, коли він опинився в світському товаристві, це запаморочило його, він зовсім перетворився, відчув себе іншою людиною. Але тепер він ладен одружитися з Робертою, — в тому разі, якщо вона' все-таки побажає стати його дружиною навіть після того, як він признається їй, що кохає іншу.
— Розумію. Але як же все-таки бути з човном, з чемоданом і з тим фактом, що він після всього поїхав до цієї Фінчлі? — спитав Белнеп.
— Хвилиночку, хвилиночку! Зараз я вам усе роз'ясню, — провадив далі Джефсон, свердлячи простір поглядом своїх голубих очей, немов потужним променем прожектора. — Зрозуміло, він поїхав з нею човном, зрозуміло, взяв з собою цей чемодан і записався в гос-тиницях під вигаданими іменами, і пішов лісом до другої дівчини, після того як Роберта потонула. Але чому? Чому? Хочете знати, чому він це зробив? Я вам скажу! Він відчув жаль до неї, розумієте, і хотів одружитися з нею, або принаймні в останню хвилину захотів спокутувати свою провину перед нею. Але запам'ятайте, все це не раніше, а після того, як він провів з нею ніч в Утіці і другу на озері Грасс. А коли вона потонула, — звичайно, тільки випадково, як він і каже, — тоді в ньому знову заговорило кохання до тієї, другої дівчини. Та він і не переставав її кохати навіть тоді, коли збирався пожертвувати нею, щоб спокутувати свою провину перед Робертою. Розумієте?
— Розумію.
— А як вони доведуть, що він не зазнав такого душевного перевороту, коли він заявить, що зазнав і твердо стоятиме на своєму?
— Так, але йому доведеться розповісти цю історію дуже переконливо, — сказав трохи заклопотаний Белнеп. — А як же бути з цими двома капелюхами? їх теж доведеться якось пояснити.
— Зараз дійде і до капелюхів. Його капелюх трохи замастився. Тому він вирішив купити інший. А щодо його пояснення Мейсону, ніби на ньому була кепка, — ну, просто він злякався і збрехав, думаючи, що так скоріше виплутається. Ну, і, звичайно, до того, як він іде до другої дівчини, — тобто поки Роберта ще жива, — існують його відносини з тією, другою, і його наміри щодо неї. Розумієте, у нього відбувається серйозна розмова з Робертою, і це треба якось обіграти. Але, на мою думку, це нескладна справа: адже після того, як в його душі стався переворот і він хоче повестися з Робертою по-чесному, йому залишається просто написати другій дівчині або піти до неї і сказати про те, як він завинив перед Робертою.
— Так.
— Я тепер бачу, що про неї все-таки не можна зовсім не згадати в цій справі! Боюсь, доведеться її потривожити.
— Коли треба, то потривожимо, — сказав Белнеп.
— Розумієте, Роберта все ж вважає, що він повинен одружитися з нею; значить, він мусить спершу поїхати до цієї Фінчлі і сказати, що не може одружитися з нею, бо йде до Роберти… Це все в тому разі, якщо Роберта не заперечує, щоб він на якийсь час залишив її, розумієте?
— Так.
— А якщо вона не захоче цього, він повінчається з нею — в Бухті Третьої милі або ще де-небудь.
— Так.
— Але не забудьте, поки вона жива, він розгублений і пригнічений. І тільки після другої ночі на озері Грасс він починає розуміти, як погано поводився з нею, ясно? Між ними щось діється. Може, вона плаче або говорить йому про те, що хоче вмерти, — знаєте, подібно до того, як у листах.
— Так.
— І от у нього з'являється бажання поїхати з нею в яке-небудь тихе місце, де вони могли б спокійно поговорити, щоб ніхто їх не бачив і не чув.
— Так, так… говоріть далі.
— Ну от, і він згадує про Біг-Бітерн. Він колись був там раніше, або просто вони опинились недалеко звідти. А там поряд, всього за дванадцять миль, Бухта Третьої милі, де вони зможуть повінчатись, якщо прийдуть до цього рішення.