— Агато, дозволь йому закурити сигару! — сказала вона за десертом. І піднесла Філіппові сигари.
Дві бідні жінки гадали, що коли полишити молодикові цілковиту волю, він почуватиме себе краще серед них і більше держатиметься дому, тож і намагалися звикнути до ненависного їм тютюнового диму. Цієї величезної жертви не прийняв навіть сам Філіпп. Другого дня Агата здавалась постарілою на десять років. Тривоги були вгамовані, і прийшли роздуми. Сердешна жінка не могла склепити очей цілу ніч. Їй доведеться обмежуватися шістьма сотнями франків ренти. Як усі огрядні й ласі на їжу жінки, пані Деквен, страждаючи від упертого катарального кашлю, глухла; її хода на сходах лунала, мов удари поліном; вона могла вмерти з дня на день, а разом з нею зникнуть чотири тисячі франків. Чи не кумедно розраховувати на це джерело? Що робити? Що буде? Ладна краще стати доглядачкою хворих, ніж бути за тягар своїм дітям, Агата не думала про себе. Та що робитиме Філіпп, коли в нього лишиться тільки п'ятсот франків, виплачуваних як кавалерові офіцерського хреста Почесного Легіону? Вже одинадцять років пані Деквен віддавала щороку тисячу екю і майже двічі сплатила свій борг, але й далі жертвувала інтереси свого онука Біксіу інтересам родини Брідо. Хоча всі чисті й непохитні переконання Агати були вражені цим жахливим лихом, вона сказала собі: "Бідний хлопчик, чи він винен? Він же тільки вірний своїм клятвам. Це я винна, що не одружила його. Якби я знайшла йому жінку, він би не злигався з тією танцівницею. У нього ж такий сильний організм!"
Стара бакалійниця теж цілу ніч думала, як урятувати честь родини. Вранці вона встала з ліжка й перейшла до Агатиної кімнати.
— Цю делікатну справу треба владнувати не тобі й не Філіппові,— сказала вона.— Хоч двоє наших давніх друзів, Клапарон і дю Брюель, померли, та лишається ще старий Дерош, а він чоловік розважливий, і я вранці піду до нього. Дерош скаже, що Філіпп став жертвою надмірної довіри до свого приятеля; що його нетвердість у таких справах не дозволяє йому працювати касиром. Те, що сталося з ним, можна відшкодувати. Філіпп сам звільниться зі служби, його не виженуть.
Агата, зрозумівши, що такою брехнею можна прикрити Філіппів гріх, урятувати його честь, принаймні в очах чужих людей, обняла пані Деквен, і та пішла владнувати жахливу історію. А Філіпп спав сном праведника.
— Та й хитра ж стара! — усміхаючись, сказав він Агаті, коли та пояснила синові, чому запізнюється сніданок.
Старий Дерош, останній друг двох нещасних жінок, попри черствість характеру завжди пам'ятав, що завдячує свою кар'єру Брідо, і тепер, як довершений дипломат, узяв на себе ту делікатну місію, що довірила йому пані Деквен. Він прийшов пообідати з родиною й попередити Агату, щоб прийшла завтра до скарбниці на вулиці Вів'єн передати частину заставленої ренти й забрати купон на шістсот франків, які їй зостаються. Старий чиновник не вийшов із цього смутного дому, поки не змусив Філіппа підписати прохання до військового міністра про поновлення його в кадровому складі армії. Дерош пообіцяв обом жінкам простежити, щоб це прохання не загубилось у канцеляріях міністерства, і використати тріумф герцога над Філіппом у танцівниці, аби здобути протекцію цього вельможі.
— Не мине й трьох місяців, як він буде підполковником у полку герцога де Мофріньєза32, а ви спекаєтесь його.
Дерош пішов, обсипаний подяками з уст обох жінок та Жозефа. Що ж до газети, то через два місяці, як передбачав Фіно, вона закрилася. Таким чином провина Філіппова не стала широко відома. Але Агатині материнські почуття були глибоко зранені. Її віра в сина похитнулась, і відтоді вона жила в постійному страхові, до якого домішувалось задоволення, коли вона бачила, що похмурі передчуття не справдились.
Коли люди, наділені фізичною відвагою, але ниці й безчесні, як Філіпп, побачать, що все навколо них повертається на свої місця після катастрофи, в якій їхня добра слава мало не загинула, така поблажливість родини та друзів дуже підбадьорює їх. Вони розраховують на безкарність: їхній викривлений розум, їхні задоволені пристрасті спонукають їх думати про те, як би перекрутити суспільні закони, і вони тоді набувають жахливої спритності. Через два тижні Філіпп, що знову не мав чого робити й нудився, неминуче почав ходити, як перше, по кав'ярнях, підсолоджувати життя келишками лікеру, розважатись нескінченними партіями в більярд та пуншем, нічною грою, в якій він ризикував невеличкими ставками й здобував маленькі виграші, що їх вистачало підтримувати таке безладне життя. Вдаючи ощадного, аби замилити очі матері та пані Деквен, він носив заяложений капелюх з облізлим верхом і крисами, латані чоботи, витертий редингот, на якому тільки ледь червоніла орденська розетка, потемніла від довгого перебування в петлиці, закрапана лікерами та кавою. Зеленуваті рукавички з сарнячої шкіри служили йому вже давно. Він не зрікався атласного шарфа, поки той шарф не скошлатів зовсім. Марієтта була єдиною жінкою, яку любив цей молодик, і через зраду цієї танцівниці серце його дуже зачерствіло. Коли йому траплялось витрачати несподіваний виграш або коли він обідав з давнім своїм другом Жірудо, Філіпп звертався до вуличних Венер з брутальною зневагою, адресованою всій статі. А втім, звиклий до заведеного порядку, він снідав і обідав удома, а вночі повертався завжди о першій годині. Три місяці такого жахливого життя трохи повернули довіру до нього сердешній Агаті. Що ж до Жозефа, то він працював над розкішною картиною, яка мала здобути йому славу, і жив у своїй майстерні. Як запевняв її онук, пані Деквен, що вірила в майбутню Жозефову славу, обсипала художника материнськими турботами; вранці вона приносила йому снідати, ходила, куди він пошле, чистила йому черевики. Художник виходив тільки обідати, а його вечори належали друзям із Гуртка. Правда, він багато читав, здобуваючи ту глибоку й серйозну науку, якої можна набути тільки самому і якій віддаються всі талановиті люди у віці від двадцяти до тридцяти років. Мало бачачи Жозефа й не турбуючись за нього, Агата жила тільки для Філіппа, і тільки він міг заспокоювати побоювання та страхи, що зринали в ній, живлячи її почуття, як то неминуче буває в материнстві й у коханні. Дерош, який майже щотижня приходив навідати вдову свого колишнього начальника й друга, подавав їй надії: герцог Мофріньєз забажав узяти Філіппа до свого полку, військовий міністр наказав подати йому доповідь, а що прізвище Брідо ні разу не з'явилося в поліційних списках, у жодних судових звітах, то в січні наступного року Філіпп одержить листа про поновлення на військовій службі. Щоб домогтися цього, Дерош використав усі свої знайомства, розвідав що міг у префектурі, і йому сказали, що Філіпп щовечора ходить до казино. Дерош вирішив сказати про це потай самій тільки пані Деквен, доручивши їй наглядати за майбутнім підполковником, бо якийсь скандал міг усе зруйнувати; поки що військовий міністр не цікавився тим, чи не картяр цей Брідо. Ну, а повернувшись на військову службу, підполковник облишить звичку, що зродилася з неробства. Агата, яка ввечері лишалась наодинці з пані Деквен, молилася коло каміна, а стара ворожила на картах, тлумачила сни й розраховувала свої лотерейні ставки за правилами кабалістики. Ця вперта поклонниця лотереї й тепер не пропускала жодного тиражу, весь час ставлячи на ті самі номери, які досі так і не випали. Так було вже двадцять один рік, і виграш мав бути якнайбільший. Стара гравчиня по-дитячому покладала дуже великі надії на цю обставину. Один із номерів лишався в основі всіх варіантів від самого заснування лотереї, і пані Деквен весь час використовувала цей номер та різні комбінації його трьох цифр. Спідній матрац на її ліжку був сховищем усіх заощаджень бідної вдови; надпоровши його, вона ховала там золоту монету, урвану від найпильніших потреб і старанно загорнуту в шматинку, й зашивала знов. Вона хотіла в останньому паризькому тиражі ризикнути всіма своїми заощадженнями на різних комбінаціях її улюбленого номера. Ця пристрасть, так засуджувана всіма, ніколи не була досліджена. Ніхто не бачив у ній опіуму злидоти. Лотерея, наймогутніша фея в світі, хіба не вселяє чарівних надій? Один тур рулетки, що демонструє гравцям купу золота й безліч насолод, триває стільки, як спалах блискавки; а лотерея дає цьому розкішному спалахові п'ять днів життя. Де ви знайдете нині таку соціальну силу, що за сорок су зробить вас щасливим на цілих п'ять днів і в ідеальній подобі дасть вам усі блага цивілізації? Тютюн, видаток у тисячу разів аморальніший за гру, руйнує тіло, вбиває розум, отупляє весь народ; а лотерея не завдає й найменшої шкоди такого типу. До того ж ця пристрасть стримується як часом між тиражами, так і курсом, що йому віддає перевагу той чи той гравець. Пані Деквен завжди воліла паризький курс. У надії побачити, як випаде ця трійка,— надії, живленій уже двадцять років,— вона прирекла себе на жахливі злидні, аби мати змогу поставити скільки схоче на останній тираж у році. Коли їй снились кабалістичні сни — бо всі ті сни не відповідали числам лотереї,— вона йшла до Жозефа розповісти про них: адже він був єдиною людиною, що слухала її й не тільки не дорікала, а промовляла ті милі слова, якими митці вміють заспокоювати наші безумства. Всі великі таланти шанують і розуміють справжні пристрасті, пояснюють їх і знаходять їхнє коріння в серці чи в голові. На думку Жозефа, його брат любив тютюн та лікери, старенька матуся Деквен — лотерею, його мати — Бога, Дерош-син любив судові процеси, Дерош-батько — риболовлю, і всі на світі, казав він, щось люблять. Сам він любив красу в усьому; любив вірші Байрона, живопис Жеріко33, музику Россіні34 й романи Вальтера Скотта.