— Станете захисником і покровителем Брідо, бо вони не мають нічого,— сказав панові Ерону пан Ошон, що не пробачив Жіле тих страхів, які пережив, коли трохи не сплюндрували його дім.
Максанс Жіле і Флора Бразьє, всупереч усім сподіванням, тільки посміялися, дізнавшись, що приїхав другий небіж старого Руже. Першу тривогу, якої завдав їм Філіпп, вони зуміли розвіяти, домігшись від старого Руже писаного доручення перевести облігації на Макса чи Флору. Коли заповіт буде скасовано, півсотні тисяч ліврів ренти будуть гарненьким відшкодуванням, надто після того, як вони заволодіють прибутками з іпотеки на сто сорок тисяч франків.
На другий день після прибуття Філіпп о десятій годині з'явився з візитом до дядька. Він вирішив прийти в старому убранні. Отож, коли недавній пацієнт Південної лікарні та в'язень Люксембурзької в'язниці ввійшов до вітальні, у Флори аж серце здригнулось від цього огидного видовища. Жіле теж відчув якесь потрясіння розуму й чуттів — так природа остерігає нас перед непримиренним ворогом чи небезпекою. Коли від недавніх злигоднів у Філіппа лишилося щось похмуре в обличчі, то одяг іще підсилював цей вираз. Його нужденний синій редингот був застебнутий по-військовому до самого верху з певної сумної причини, і все ж іще дужче засвідчував те, що мав приховати. Холоші, вистріпані, мов у якогось каліки, виказували глибокі злидні. Чоботи лишали мокрі сліди й чвиркали брудною водою з протертих підошов. Сірий капелюх, якого підполковник тримав у руці, являв очам украй засмальцьовану підкладку. Бамбуковий ціпок, з якого облізла фарба, напевне стояв уже в кутках усіх паризьких кав'ярень і тикався збитим кінцем не в одну багнюку. Над оксамитовим комірцем, крізь який світила прокладка, підносилась голова, досить схожа на ту, яку являв глядачам Фредерік Леметр100 у останній дії "Життя гравця"101; спустошення ще сильної людини виявляється в ній мідно-червоним кольором із зеленавими плямами. Таке буває обличчя в гультяїв, що провели багато ночей за грою: очі обведені вугільним колом, зіниці якісь почервонілі, а чоло грізно насуплене, на ньому відбились усі пережиті катастрофи. Щоки в Філіппа після недавньої хвороби були запалі, в зморшках. Голова безволоса, лиш кілька пасомець над потилицею ще видніли з-за вух. Блакитний колір очей, колись таких чистих і блискучих, набув холодних відтінків сталі.
— Добридень, дядечку,— сказав він хрипким голосом.— Я ваш небіж Філіпп Брідо. Ось як Бурбони ставляться до підполковника зі старої гвардії, того, що передавав імператорові накази в бою під Монтеро. Мені соромно перед мадмуазель за свій редингот. В решті решт, такі закони гри. Ми хотіли заснувати партію — і програли! Я житиму в вашому місті за розпорядженням поліції, на високу пенсію в шістдесят франків місячно. Отож городянам нема чого боятися, що через мене підскочать ціни на провізію. Я бачу, що ви живете в доброму й приємному товаристві.
— О, ти ж мій небіж! — сказав Жан Жак.
— То чого ж ви не запросите пана підполковника поснідати,— озвалася Флора.
— Ні, ласкава пані, дякую,— відказав Філіпп,— я вже снідав. Крім того, я скоріш відріжу собі руку, ніж попрошу шматок хліба або сантим у свого дядька після того, що сталося в цьому місті з моєю матір'ю й моїм братом. Мені тільки здавалося недоречним, живучи в Ісудені, не засвідчувати вам час від часу свою пошану. Звичайно, ви можете,— додав він, подавши дядькові руку, в яку той уклав свою, а Філіпп струснув її,— ви можете зробити як вам завгодно; я ні в чому не буду перечити, аби тільки честь роду Брідо не була зачеплена...
Жіле міг розглядати підполковника скільки завгодно, бо Філіпп відверто уникав дивитись на нього. Хоч кров у Максових жилах кипіла, він був надто зацікавлений у тому, щоб поводитися з тією обережністю видатних політиків, яка часто скидається на боягузтво, тож не міг спалахнути, мов юнак, а лишався спокійний і холодний.
— Негарно буде, добродію,— сказала Флора,— жити на шістдесят франків місячно поряд із дядьком, що має сорок тисяч ліврів ренти і що вже поставився так щедро до пана майора Жіле, свого фактичного родича...
— Так, Філіппе,— докинув старий,— ми ще побачимо...
Коли Флора назвала Максове прізвище, Філіпп обмінявся з Жіле майже несміливим привітанням.
— Дядечку, я маю віддати вам картини, вони в пана Ошона. Зробіть мені приємність і прийдіть цими днями оглянути їх.
Сухим тоном вимовивши ці останні слова, підполковник Філіпп Брідо вийшов. Цей візит полишив у душі Флори й навіть у Жіле почуття ще тяжче, ніж те, що охопило їх при першому погляді на цього грізного вояку. Коли Філіпп хряпнув дверима злісно, як обдурений спадкоємець, Флора й Жіле, сховавшись за шторами, простежили, як він пішов до Ошонів.
— Який босяцюра! — сказала Флора, запитливо глянувши на Жіле.
— Так, на жаль, у імператорській армії були й такі — у нас на баржах я сімох таких провчив,— відказав той.
— Сподіваюся, Максе, що ви не шукатимете сварки з цим,— сказала мадмуазель Бразьє.
— О, це паршивий пес, що захотів кістки,— відказав Макс, звертаючись до старого Руже.— Якби його дядько довірився мені, то спекався б його, щось йому вділивши; бо він не дасть вам спокою, татусю Руже.
— Від нього аж у ніс б'є тютюном,— сказав старий.
— А йому б'ють у ніс ваші гроші,— рішучим тоном відказала Флора.— Моя думка така, що треба вас від нього звільнити.
— Я нічого іншого й не хотів би,— відповів Руже.
— Пане,— доповіла Гріта, входячи до кімнати, де сиділа після сніданку вся родина Ошонів.— Прийшов пан Брідо, той, що ви згадували.
Філіпп увійшов скромно, його зустріла глибока тиша, спричинена глибокою цікавістю. Пані Ошон здригнулася всім тілом, побачивши винуватця всіх нещасть Агати й убивцю славної бабці Деквен. Адольфіна теж трохи злякалась. Барюк і Франсуа здивовано перезирнулися. Старий Ошон лишився спокійний; він запросив сина пані Брідо сісти.
— Я прийшов познайомитися з вами, добродію,— сказав Філіпп,— бо мені треба якось улаштуватись на життя в цьому місті протягом п'яти років — на шістдесят франків місячно, які мені дає Франція.
— Це можна,— відповів вісімдесятирічний стариган.