— Вона ще може плакати! — сказав Біксіу.— От химерне видовище: сльози, що течуть із гральної кісточки для доміно! Ось де пояснення Мойсеевого чуда114!
— Невже вона так висохла? — спитав Жозеф.
— На вогні каяття,— відповіла Флора.— Я не можу покликати й священика, я не маю нічого, не маю навіть розп'яття, щоб глянути на образ Божий!.. Ох, пане мій,— вигукнула вона, піднявши руки, неначе вирізьблені з двох патиків,— я тяжко винна, але Бог нікого не карав так тяжко, як мене! Філіпп убив Макса, що мене штовхав на жахливі речі, а тоді й мене вбив. Бог скористався ним як бичем! Не грішіть, бо в кожного з нас є свій Філіпп.
— Зоставте мене самого з нею,— сказав Б'яншон,— я подивлюсь, чи можна її вилікувати.
— Якщо вона видужає, Філіпп Брідо сказиться зі злості,— сказав Дерош.— А я ще й засвідчу, в якому становищі опинилась його дружина. Він не зрікався її за подружню невірність, і вона має всі законні права як дружина. Буде скандальний процес. Та спочатку ми перевеземо пані графиню до санаторії доктора Дюбуа на вулицю Фобур-Сен-Дені, там її доглядатимуть якнайкраще. А потім — позов на графа про відновлення подружнього співжиття.
— Браво, Дерош! — вигукнув Біксіу.— Яка це втіха — придумати добро, що наробить стільки зла!
Через десять хвилин Б'яншон спустився вниз і сказав друзям:
— Я поїду до Деплена, може, він її врятує операцією. О, її треба негайно лікувати, бо зловживання спиртним викликало у неї розкішну хворобу, яку вважали вже зниклою.
— Медик-блазень! А чи в неї тільки одна хвороба? — спитав Біксіу.
Та Б'яншон уже побіг: так він квапився сповістити Деплена про цю велику подію. Через дві години нещасну Жозефову братову відвезли до пристойної санаторії лікаря Дюбуа; згодом ту санаторію викупив паризький муніципалітет. А за три тижні "Газета лікарень" умістила звіт про одну з найсміливіших спроб сучасної хірургії,— пацієнтку позначили ініціалами "Ф. Б.". Вона померла — не стільки від наслідків операції, скільки від ослаблення через нужденне життя. Зразу ж полковник граф де Брамбур поїхав до графа де Суланжа, в глибокій жалобі, й повідомив про болісну втрату, якої щойно зазнав. У вищому світі зашепотілися, що граф де Суланж віддає дочку за вельми достойного парвеню, який має стати маршалом і командиром полку королівської гвардії. Де Марсе приніс цю новину Растіньякові, а той розповів про неї на вечері в "Роше де Канкаль", де був і Біксіу.
"Цього не буде!" — сказав сам собі дотепний митець.
Хоча серед тих друзів, яких зрікся Філіпп, декотрі, як Жірудо, не могли помститись, та ображати Біксіу було необережно: завдяки дотепності його приймали всюди, а він не прощав нічого. У повному людей ресторані, серед поважної публіки, що вечеряла там, Філіпп сказав до Біксіу, що напрошувався до нього в гості:
— Ти прийдеш до мене, коли станеш міністром!
— А протестантом не треба стати, щоб прийти до тебе? — жартівливо відповів Біксіу; але сам собі сказав: "Хоч ти й Голіаф115, але в мене є праща, та й каміння не забракне".
Другого дня він пішов до одного актора, перебрався й загримувався під священика, начепив зелені окуляри, тоді взяв візника й поїхав до палацу де Суланжів. Філіпп поставився до Біксіу як до штукаря, той і надумав утнути йому штуку. Він переказав панові де Суланжу, що має поговорити з ним у поважній справі, а коли його прийняли, сказав, що прийшов за дорученням якоїсь дуже шановної людини. Зміненим голосом він оповів історію хвороби небіжчиці графині, чию жахливу таємницю звірив йому Б'яншон, і історію смерті Агати, і смерті старого Руже, якого обморочив граф де Брамбур, і смерті пані Деквен, і пригоду з позичкою в касі редакції, і всю поведінку Філіппа в скрутні дні.
— Ваша світлосте, не віддавайте за нього дочку, поки не перевірите всього. Розпитайте його давніх приятелів: Біксіу, капітана Жірудо та інших.
Через три місяці підполковник граф Брамбур частував вечерею у себе вдома дю Тійє, Нусінгена, Растіньяка, Максима де Трая і де Марсе. Гостинний хазяїн вельми безтурботно сприймав напівутішливі слова своїх гостей щодо розриву з домом Суланжів.
— Знайдеш щось краще,— сказав Максим.
— Які статки треба мати, щоб узяти за себе котрусь із панночок де Грантьє? — спитав Філіпп у де Марсе.
— За вас... найбридкішу з шістьох не віддадуть, коли матимете менше десяти мільйонів,— зухвало відповів той.
— Пхе! — мовив Растіньяк.— 3 двома сотнями тисяч ліврів ренти ви візьмете мадмуазель де Ланже, дочку маркіза; вона бридка, їй тридцять років, у неї посагу жодного су; таке вам підійде.
— За два роки від сьогодні я матиму десять мільйонів,— відповів Філіпп Брідо.
— Сьогодні шістнадцяте січня тисяча вісімсот двадцять дев'ятого року! — вигукнув Тійє сміючись.— Я вже десять років працюю, а ще стільки не маю.
— Порадьмося, щоб ви знали, який мій розрахунок,— відказав Брідо.
— А скільки у вас загалом? — спитав Нусінген.
— Як продати всю ренту, за винятком землі та будинку, бо ними я не можу й не хочу ризикувати — адже це частина мого майорату,— набереться три мільйони.
Нусінген і дю Тійє перезирнулись; після цього меткого погляду дю Тійє сказав Філіппові:
— Любий графе, давайте діяти разом, коли хочете.
Де Марсе здивував той погляд, що його кинув дю Тійє на Нусінгена. Погляд означав: "Ці мільйони будуть наші!" Адже ці двоє багатих банкірів обертались в самій серцевині політики й мали змогу грати на біржі проти Філіппа, завдаючи несхибних ударів у відповідну хвилину, коли на погляд усі шанси були на його користь, а насправді — на їхню. І нагода трапилась. У липні 1830 року дю Тійє і Нусінген уже витягли з графа де Брамбура півтора мільйона франків, а він усе вірив їм і покладався на їхні ради. Філіпп, парвеню з ласки Реставрації, та ще й заморочений власною глибокою зневагою до "цивіляк", вірив у перемогу законного порядку й грав на підвищення, а Нусінген і дю Тійє, вірячи в революцію, грали проти нього на зниження. Ці двоє проноз займали велике місце в думках полковника графа де Брамбура, прикидались, ніби поділяють його думки, давали йому надію подвоїти свої мільйони й тішились, витягуючи їх із нього. Філіпп бився, як людина, для якої перемога варта чотирьох мільйонів. Його вірність помітили, і він дістав наказ приїхати до Сен-Клу з герцогом де Мофріньєзом на раду. Цей знак ласки врятував Філіппа, бо 28 липня він збирався прочесати зі своїм полком бульвари і напевне дістав би кілька куль, посланих його приятелем Жірудо, який командував підрозділом нападників.