— Ти так вважаєш?
— Я знаю це краще, ніж правила баскетбольної гри!
— Але я не думав тільки про Америку.
— Про що ж ти думав, дозволь поцікавитися?
— Про все людство.
Діл нігтем великого пальця відколупнув кришечку з пляшки, смачно побулькав пивом у своєму широкому горлі, промовив із спокійною стурбованістю в голосі:
— Лак, хлопче, тобі треба продизенфікуватися. Лукас загнав міцні білі зуби в бокасту грушу,
Груша наповнила йому рот солодким густим соком. Незмога сказати хоч слово. Він покрутив головою, замукав: "М-м-м…".
— Помукати — теж годиться, — вдоволено потер руки Діл. — Попродавати витрішки, чи я там знаю… А тоді притулитися до теплої дівчинки.
Лукас закрутив головою ще енергійніше.
— Знаю, знаю, — заспокоїв його Діл. — Ти не хочеш розтрачувати енергію на дівчат. Але можна й не тратити. Для цього тільки слід знайти байдужу дівчину.
Лукас нарешті зміг заговорити.
— Як-то — байдужу? — здивувався він.
— Дуже просто: щоб ти для неї — як холодильник для ескімоса.
— Мені не хочеться — навіть холодильником.
Діл підвівся з крісла, спробував походити по кімнаті, але тіснява була така, що не дуже розженешся.
— Слухай, Лак, — нахилився він над машинкою, — а чому ти пишеш на жовтому папері? Як у тебе щодо буддизму і взагалі всього, що жовте?
— Просто приємніше для ока.
— Відповідь у нормі. А то я вже подумав… Щодо мене, то мені більше подобається рожевий колір. Не папір, бо яке в мене писання. А ось так собі подивитися на рожеве — і ніби ти в дитинстві. У мене чорний пудель, і коли я веду його погуляти, а він висолоплює рожевого язика, — приємність екстра-класу!
— Ти не боїшся панькатись з чорним пуделем? — несподівано спитав Лукас.
— Чому б я мав боятися?
— Бо чорний пудель скуповує душі. Звичайно, в тих, хто хоче продати їх добровільно.
— Ну, ну, — забираючи свою випорожнену сумку, позадкував до дверей Діл. — Тепер я побачив, що ти остаточно розтренований. Треба поговорити з лікарями, щоб вони вже кінчали з цим. Без гострих вражень ти пропадеш. Нудьга з’їдає чоловіка зсередини так само, як кислота — акумуляторну батарею, яка стоїть без діла. До речі, ти вже придбав машину?
— Я ж казав, що немає грошей, — мляво усміхнувся Лукас.
— Ну, гроші в тебе будуть! — запевнив його Діл. — Гроші рано чи пізно в тебе будуть, і великі гроші — це точно! їм від тебе просто нікуди діватися, запам’ятай моє слово!
7
Грошей у Лукаса не було й далі, а от з Пат він познайомився. Щоправда, це сталося, коли вчився вже на четвертому курсі.
Свій божевільний рефератик він-таки дописав і після довгих вагань наважився показати професорові Джонсу.
Професор покликав його до свого котеджу, посадовив на дивані, голосом змученої сирени спитав:
— Поговоримо?
— Я не проти, — сказав Лукас, крадькома розглядаючи портрет Елінор над головою професора, її невловиме лице, великий, дивно привабливий рот і оті відьомські очі під вигнутими бровами.
— Ідея загалом цікава, — сказав Джонс, страждаючи..
Лукас мовчки позиркував на лице Елінор.
— Але ще ж нічого не доведено, — з далекої далечі долетів до нього голос професора. — Не знайдена форма енергії, яка… гм… стає розумом. І я особисто не бачу шляхів, як знайти її хоча б теоретично.
— Я знайду її! — пообіцяв Лукас портретові дівчини, якої жодного разу не бачив живою.
— Ми спробуємо видрукувати ваш реферат в університетському щорічнику, хоч це нічого й не дасть…
— А мені й не треба! — мало не ляпнув Лукас, але вчасно схаменувся і став дякувати професорові.
Він далі грав у команді й за чотири роки набрав 3018 очок у першості університетської ліги з баскетболу, показник, один з найкращих на всю Америку. Ним захоплювалися не менше, ніж кіногероєм або рок-зіркою, але жодна людина, здається, не прочитала жодного слова з його реферату, який дарував людству таке грандіозне небувале відкриття! Враження було таке, ніби в світі надмір розуму і він просто стає непотрібним. Багатьом навіть заважає. Ділові люди не читають книжок, не цікавляться ніякими загальними ідеями, взагалі пустоголові, як у поемі Т. С. Еліота "Holow men". За статистикою інституту Геллапа, люди найперше думають про здоров’я, гроші, роботу, про дітей, і тільки вісім процентів американців стурбовані світовими проблемами, ракетами, термоядом і зоряними війнами.
Іноді Лукас ловив себе на думці, що почувається. на Землі, як на чужій планеті.
Що йому лишалося? Дати оголошення про своє відкриття в одній з восьми найбільших газет США? Але ідея без належних наукових і практичних підтверджень варта хіба що того, щоб її автора залічили до божевільних. Ясна річ, американські газети можуть надрукувати найбезглуздіші повідомлення, але за це треба платити гроші, яких у Лукаса не було і ніколи не буде.
Він вирішив звернутися до тих, хто так чи інакше зобов’язаний вислухати його безкоштовно.
Спершу написав сенаторові од штату Каліфорнія. Повідомивши шановного сенатора, що під час минулих виборів добровільно голосував за нього, Лукас стисло виклав суть свого відкриття, намалювавши перед державним мужем райдужну перспективу того, як з допомогою фізичних методів (для розробки яких потрібні зовсім незначні фінансові затрати) можна значно підвищити розумовий потенціал людства і зокрема покінчити з безспросвітним маразмом, який загрожує Америці і, до речі, його виборцям також.
Наприкінці Лукас висловив скромне сподівання, що сенатор посприяє в здійсненні такої благородної справи.
Відповідь не забарилася. На розкішному бланку з гербом Сполучених Штатів сенатор писав:
"Дорогий містер Лукас!
Я з великим задоволенням ознайомився з вашим високопатріотичним листом. Цілком щиро дякуючи вам за те, що голосували за мене, хочу висловити сподівання, що на проміжних виборах до конгресу СІНА ви знов віддасте свій дорогоцінний голос за нашу республіканську партію і за мою скромну особу.
Відданий Вам. Підпис."
Тоді Лукас, плюнувши на скромність, звернувся до представника Сполучених Штатів у Організації Об’єднаних Націй. Він якось випустив з виду, що там сидить колишній генерал американської армії, і був належно покараний за таку легковажну забудькуватість.
Високий представник великої держави і екс-генерал в тій самій особі писав: