Мезер послужливо підніс тацю з чарками коньяку другому членові жюрі, Кролеві. Життєрадісний, червонощокий від вина, він любив сигари і м'ясо, але зберіг струнку фігуру. Кроль був незмінним архітектором собору Святого Северина: голуб'ячий послід і дим паровозів, хмари отруйних хімічних випарів зі сходу й гострі вологі вітри із західних околиць, сонце з півдня і холод із півночі, всі промислові і природні руйнівні сили гарантували йому та його наступникам довічний заробіток. Йому було сорок п'ять років, отже, він міг ще двадцять років утішатися тим, що справді любив: їжею, питвом, сигарами, кіньми й дівчатами особливого гатунку, яких можна зустріти поблизу іподромних стаєнь або пізнати під час полювання на лисів,— дужими амазонками з чоловг-чим запахом. Я добре вивчив своїх супротивників. Кроль прикривав свою цілковиту байдужість до проблем архітектури вишуканою, майже китайською ввічливістю, побожними манерами, перейнятими в єпископів, його рухи завжди були такі, наче він відкривав пам'ятник, а ще він знав кілька дуже добрих анекдотів, які завжди розповідав у певній послідовнос-
1 Учитель і законодавець церковної архітектури (латин.).
ті. Він уже в двадцять два роки вивчив напам'ять "Посібник з архітектури" Гандке й ще тоді вирішив ціле своє життя використовувати цей свій подвиг, тож коли йому треба було вжити якийсь архітектурний термін, він завжди цитував "безсмертного Гандке". На засіданні жюрі він безсоромно обстоював проект, автор якого пообіцяв йому найбільший хабар, а коли бачив, що той проект не має ніякої надії на успіх, переходив на бік можливого переможця, бо волів бути "за", а не "проти", оскільки легше вимовити дві літери, ніж п'ять, а крім того, слово "проти" треба вимовляти з рішучим виглядом, а слово "за" таких зусиль не вимагає. Кроль також зітхнув, також похитав головою і, поминувши трьох ображених, пройшов у протилежний кінець вестибюля, до зали назарейців.
Якусь мить у ясному чотирикутнику дверей було видно тільки стіл, накритий зеленим сукном, карафку з водою, попільничку і хмарки синього диму від сигари Кроля. Там усередині панувала тиша, не чути було навіть шепоту, в повітрі зависли смертельні вироки, народжувалась довічна ворожнеча. Перед Губріхом постав вибір: або зберегти честь, або втратити її, а він ще запеклим гімназистом п'ятого класу заприсягся собі не накликати ганьби на свою голову. Тепер він мусив піти на страхітливе приниження, признатись архієпископові, що він зазнав поразки. "Ну, а як же ваш труп, Губріху?" — спитає його насмішкуватий князь церкви. Кролеві загрожувала втрата вілли на озері Комер, яку пообіцяв йому Бремокель.
Охоронці музею загомоніли, і Мезер засичав на них, щоб вони замовкли. У дверях з'явився Швебрінгер. Він був невисокий на зріст, тендітний, як і я, і не тільки мав славу непідкупного, а й був ним. Він носив витерті штани до колін і зацеровані панчохи, голова в нього була поголена й на ній витикався чорний чуб, а в очах, схожих на родзинки, причаїлась усмішка. Швебрінгер порядкував національними г{х)нда-ми, захищав не тільки інтереси капіталу, інтереси промисловців і короля, але й інтереси крамарчука, що вклав у цінні папери десять по^нігів, чи старої бабусі, що вклала в них тридцять пфенігів. Швебрінгер відкривав рахунки, виписував чеки, контролював бухгалтерські книги, з кислою міною давав дозвіл на завдатки. Він був вихрестом, мав таємну пристрасть до барокко, любив ангелів, що ширяють у небі, позолочені стільці, фігурні казальниці, полаковані в білий колір кафедри, запах ладану, спів хлоп'ячого хору. Цей чоловік із чорними, схожими на родзинки, пронизливими очима втілював у собі владу, йому корилися консорціуми банків, як сторожеві в будці залізничний шлагбаум, він визначав курс на біржі, командував сталевими концернами, але вигляд мав такий, наче без жодних наслідків перепробував усі можливі проносні ліки й тепер чекав, коли вже нарешті винайдуть справжні, що таки допоможуть йому. Він узяв чарку коньяку, не поклавши на тацю чайових, і зупинився за два кроки від мене. У своїх штанях до колін і зацерованих панчохах він скидався на велогонщика, якого спіткала аварія. Зненацька він глянув на мене, всміхнувся, поставив на тацю порожню чарку й пішов до зали з нідерландцями, де вже раніше зник Губріх. Швебрінгер також не озвався до трьох ображених жодним словом.
Із зали засідань долинув шепіт, мабуть, абат розмовляв із Гральдуке. У дверях і далі видно було тільки зелений стіл, попільничку й карафку з водою. Страту відклали, але в повітрі пахло суперечкою, певне, колегія суддів ще й досі не прийшла до однієї думки.
Гральдуке вийшов, узяв із Мезерової таці дві чарки коньяку, на мить нерішуче зупинився і глянув у той бік, куди пішов Кроль. Гральдуке був високий, тілистий чоловік, скромніший, ніж можна було подумати, дивлячись на мішки в нього під очима. Він заступав право, дбав, щоб під час голосування не був порушений закон, і вів протокол. Колись Гральдуке сам мало не став ченцем, він два роки співав грегоріанську літургію, яку й досі ще любив, а потім повернувся до світського життя, одружившись із дуже гарною дівчиною, яка народила йому п'ять дуже гарних дочок, а тепер був начальником окружного управління земельних справ. Він затверджував купівлю земельних ділянок, ціною довгої, копіткої праці з'ясовував заплутані випадки щодо володіння ланами, луками й лісами, вмовляв упертих бургомістрів, скасовував право риболовлі в жалюгідних калабанях, викупляв заставні листи, залагоджував суперечки з банками і страховими товариствами.
Члени жюрі помалу верталися до зали засідань. Тонка абатова рука поманила туди Мезера. На мить він зник за дверима, тоді з'явився знов і гучно крикнув:
— Панове члени жюрі, мені доручено повідомити вам, що перерва скінчилася.
Перший вийшов із зали назарейців Кроль, на його обличчі вже було написане "за". Із зали нідерландців перший з'явився Швебрінгер і швидко зайшов до зали засідань. Останній був Губріх, блідий як смерть; сумно похитуючи головою, він мовчки пройшов повз трьох ображених. Мезер зачинив за ним двері, глянув на тацю, де стояло дев'ять порожніх чарок, і зневажливо згріб мідяки, яких було менше, ніж він сподівався. Тоді я підійшов до нього й кинув на тацю таляр. Він брязнув так гучно й різко, що троє ображених злякано підвели очі. Мезер посміхнувся, вдячно приклав руку до кашкета й пошепки мовив: