142] І, з радісних природи таємниць,
143] Крізь тіло блискотить яскраво й світло,
144] Мов радість з глибини живих зіниць.
145] Ось через що різниться з світлом світло,
146] І аж ніяк не через щільність ту;
147] Це основне, що на весь світ розквітло
148] І творить все — темноту й ясноту".
ПІСНЯ ТРЕТЯ
1] Ясної правди риси пречудові
2] Списало сонце ніжним язиком,
3] Мені спаливши серце у любові,
4] І я хотів з піднесеним чолом
5] Заговорити і подать відомість,
6] Що здоланий і вмовлений цілком,
7] Але примара виникла натомість
8] І всю мою увагу притягла, —
9] І зовсім я забув свою свідомість.
10] Бо як крізь чистоту й прозорість скла
11] Або на водах ясних по мілинах,
12] Де не ховає дна глибинна мла,
13] Розмиваними бачиш лиця в тінях,
14] Перлини ж, лігши на бліде чоло,
15] Мов розчиняються в тонких площинах, —
16] Таке обличчя видно тут було,
17] І я запав у заблуд, протилежний
18] Закоханості хлопця в джерело:
19] Гадаючи, що образ цей залежний
20] Од віддзеркалення, я озирнувсь
21] Поглянути, кому-то він належний,
22] Та не знайшов нікого і звернувсь
23] До ніжної своєї провідниці,
24] В її ж очах святий вогонь всміхнувсь.
25] "Сміюсь, дитинко, на твої марниці, —
26] Сказала, — не дивуй, твої сліди
27] Ще не сягнули в істини границі,
28] І спотикаєшся ти, як завжди.
29] Це — справжні сутності, зломили міру
30] Вони обіту й вміщені сюди.
31] Кажи їм, слухай їх і дай їм віру,
32] Бо сяйво, що знесло їх до святинь,
33] їм не дає лишати правду щиру".
34] І видалось мені, що ближча тінь
35] Бажає говорить, і я озвався,
36] Мов той, хто сохне з надміру хотінь:
37] "О душе, що утіхами пройнявся
38] Солодкими, не знаними для тих,
39] Хто їх смаком ще й досі не впивався,
40] Подякую тобі в словах благих, —
41] Назви своє ім'я й талан ваш гожий".
42] І він із радістю в очах святих:
43] "Для праведних жадань наш, як і Божий,
44] Дух не замкне ніяк до ласки брам, —
45] Бо волить Бог, щоб з ним був почет схожий.
46] Була я дівчина й черниця там,
47] А зосередиш розум весь, що маєш,
48] Бо нині я приємніша очам,
49] То у мені Піккарду розпізнаєш.
50] У сфері найповільнішій мене
51] Між інших ти блаженних зустрічаєш.
52] Запалює нам почуття одне
53] Лиш Дух святий; як нагороду гідну
54] Це місце ми сприймаємо ясне.
55] Бо долю нашу, із землі завидну,
56] Нам дано за обітниці, як слід
57] Не здійснені, й за легкодухість стидну".
58] І я до неї: "Ваш прегарний вид
59] Божественністю так тут став сіяти,
60] Що від колишнього запав і слід.
61] І я тому не міг тебе назвати,
62] Та знане щось в твоїх словах лежить,
63] Що помогло мені тебе впізнати.
64] Але скажи, чи хочете кружить
65] Десь вище всі ви, тут щасливі бувши,
66] Щоб бачить більше і ще більш дружить?"
67] І, враз найближчі тіні озирнувши,
68] Із усмішкою мовила палка,
69] Мов з юного кохання спалахнувши:
70] "Мій брате, ласки сила тут така,
71] Що волі нашій не дає простору
72] Бажати далі від свого кутка.
73] Якби ми звідси поривались вгору,
74] Тоді в незгоді був би наш порив
75] Із волею, що бачить лиш покору,
76] І став би ладові насупротив.
77] У неба спосіб є непоборимий:
78] Це ласка — ти ж її природу зрів.
79] Нас радує блаженство між святими,
80] Які в усьому з волею Того
81] Цілком тут злиті волями своїми.
82] В усіх є свій щабель, з щабля свого
83] Всі раді в царстві, й царству для догоди,
84] Й царю: вволяєм волю ми його.
85] Його воління — мир наш, моря води,
86] Куди зусюди всяк несе ручай
87] Його всі твори й вироби природи".
88] І втямив я, що скрізь у небі Рай,
89] Хоч ласки блага Вишнього спадає
90] На кожного йому належний пай.
91] Якщо кому пожива набридає,
92] Він прагне скуштувати інших страв
93] І просить їх, а першу відкладає, —
94] Так я у слові й русі показав,
95] Що хочу знати, на якій тканині
96] У неї човник краю не дістав.
97] "Великого діяння й благостині, —
98] Вона сказала, — жінка монастир
99] Звела для нас, де в покривалах нині
100] Вночі і вдень ми відчуваєм мир
101] В подружжі з тим, хто наші всі обіти
102] Приймає, добрий, лагідний без мір.
103] Я теж, юниця, святістю сповитий
104] Клобук вдягла, обітницю стару
105] Про Божі повторивши заповіти...
106] Та люди, ближчі злу, аніж добру,
107] Мене з затишку піддали недолі,
108] І знає Бог, як я жила в миру.
109] От ясність ця, що виникла у колі
110] З моєї правої руки, бліда,
111] І в нашім розгорілася околі,
112] Про мене річ до себе приклада:
113] Хоч в неї теж черниче покривало
114] Розідрано без сорому й стида.
115] її в миру до світла поривало,
116] А звички стріла перешкод стіна, —
117] Воно їй серце завжди сповивало.
118] Те сяєво — Констанца видатна,
119] Що, з другим швабським вихром шлюб узявши,
120] Родила вихра третього вона".
121] Так мовила Піккарда й, заспівавши
122] "Маріє-приснодіво", зникла вмиг,
123] Як зник тягар би, в темну воду впавши.
124] Мій зір її проводив, скільки міг,
125] А вже коли згубив, то похопився,
126] До любої мети бажань побіг
127] І був на Беатріче зупинився,
128] Але так блиснула краса її,
129] Що погляд мій одразу потемнився,
130] І перервав я розпити свої.
ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА
1] Людина вільна б доти обирала
2] Між двох однаково звабливих страв,
3] Аж поки б, зголоднівши, не сконала.
4] Отак би й зляканий баран стояв
5] Між двох вовків, незрушним залишавшись,
6] Отак би й хорт поміж двох ланей став.
7] Тож змовкнув я, із цього не стидавшись
8] (Непевне-бо чуття мені прийшло
9] Лиш з неминучості) і не пишавшись.
10] Замовкнув я, але моє чоло
11] Горіло запитанням, спломенілим
12] Яркіше, ніж би на язик лягло.