13] А Беатріче, схожа з Даниїлом,
14] Що Навуходоносорів злий гнів
15] Погамував єдиним словом смілим,
16] Сказала: "Бачу, зовсім полонив
17] Тебе і той предмет бажання й другий,
18] Турботи повернувши з давніх днів.
19] Ти думаєш: "Якщо завдасть наруги
20] Благим чуттям насильства шал яркий,
21] Хіба змаліють з того їх заслуги?"
22] Зростає й тим ще сумнів твій гіркий,
23] Що бачив ти у мудрому Платоні,
24] Мов повертають душі на зірки.
25] Тебе дві гадки держать у полоні,
26] І я на ту спочатку відповім,
27] Де мисль твоя у глибшій жовчі тоне.
28] Вбожествлений найбільше серафим,
29] З Мойсеєм Самуїл (щодо Марії
30] Вже не кажу), з Йоанном, тим чи тим, —
31] На цьому небі всі у спільній дії
32] Із духами, яких вже чув твій слух
33] І око бачило, прикривши вії.
34] Окраса кола першого — їх рух,
35] Але вони щасливі не порівну,
36] А в міру, скільки вчують вічний дух.
37] Не тим тобі тут стрілись, що поживну
38] Свою тут мають сферу, — лиш тому,
39] Щоб показать найменш високу й дивну.
40] Так слід казати вашому уму,
41] Що все крізь зовнішні чуття сприймає
42] І лиш вони дають покорм йому.
43] Святе письмо ваш ум на гадці має
44] І руки й ноги Богу надає,
45] Хоч і не те собі в думках тримає.
46] І церква плоть на всіх вдяга, як є, —
47] Й на Гавриїла, й Михаїла, й того,
48] Що Товію грязиво дав своє.
49] Старий Тімей про душі мислив много
50] Й не так, як упевняє все тут нас,
51] Бо слово, мабуть, згодне з мислю в нього,
52] Що на зірки вертають душі з нас,
53] Бо із світил, за волею природи,
54] Злетіли нам в тіла на певний час,
55] А може, не дійшовши в нього згоди,
56] Слова думкам пішли наперекір,
57] І збиткуватись тут нема нагоди.
58] Сказав би він, що знову мчать до зір
59] Честь і ганебність впливу, — й лук втулився
60] У нього б в частку правди, всім на взір.
61] Невірно втямивши це, помилився
62] Весь майже світ, — Юпітеру тоді,
63] Меркурію і Марсу він вклонився.
64] А другий сумнів у твоїй біді
65] Отруйний менш — він зла не заподіє.
66] Ти не помилишся в своїй ході.
67] Те, що неправда правду од оліє
68] В очах у смертного, правдиву путь
69] До віри, не до єресей, відкриє.
70] Але до дна в цій істині сягнуть
71] Для розуміння вашого можливо,
72] Тож я тобі все можу розгорнуть.
73] Нехай насилуваний би тремтливо
74] Й не помагав насильству до дрібниць, —
75] Ці душі винуватить справедливо,
76] Бо волю не загасиш силоміць.
77] Вона, мов пломінь, рветься із безодні,
78] Хоча її насильство й валить ниць.
79] Коли ж вони стають більш-менш свободні,
80] То йдуть за силою; і душі ті
81] Отак і не вернули в дім Господній,
82] А, мавши волю цілісну в житті,
83] Як мав Лаврентій у печі Ґратчастій
84] Чи Муцій, руку спікши до кості,
85] Знов стежкою, з якої у нещасті
86] їх зірвано, вели б свій дальший хід.
87] Але, на жаль, ці приклади не часті.
88] Як сприймеш ти мої слова як слід,
89] Юрба вагань, до цього нерушима,
90] Втече, подальших не завдавши бід.
91] Але стає нараз перед очима
92] Нова завада й згубою грозить,
93] Бо для самого тебе незборима.
94] Я вже дала тобі урозуміть,
95] Що лжа в уста святій душі не ляже,
96] Бо та у первоістині лежить.
97] Піккарда правду й про Констанцу каже,
98] Що та плека любов до покривал, —
99] І що ту мову із моєю в'яже?
100] Нерідко, брате, гасне чистий пал
101] У тому, хто чогось перелякався,
102] І до гріха його примусив шал,
103] Як Алкмеон: до батька прислухався
104] Побожно він, щоб матір покарать,
105] Хотів безгрішності — і в гріх удався.
106] Повинен ось що ти обміркувать:
107] Коли з насильством воля примирилась,
108] Не можна вчиненого дарувать.
109] Ги часто бачиш волю, що схилилась
110] З своєю досконалістю до зла
111] І в страху перед злішим помилилась.
112] Про досконалу волю цю й вела
113] Піккарда, я ж — про іншу, теж глибоку,
114] І істина одна в обох була".
115] Так збігли хвилі тихого потоку,
116] Що в правді джерело святе знайшов,
117] І втишили жагу мою двобоку.
118] "О люблячого першого любов
119] Небесна, все, що з ваших уст виходить, —
120] Сказав я, — сили живить знову й знов.
121] Мій дух глибинам почуттів не шкодить,
122] За ласку ласку вдячну не веде, —
123] Хто зрить і може, хай одвіт знаходить.
124] Я бачу, що наш розум упаде
125] Без правди в осіянному чертозі,
126] Без неї ж правди не знайти ніде.
127] Він зручно в ній лежить, мов звір в барлозі,
128] Підноситься із нею до зірок, —
129] Інакше все справдитися не в змозі,
130] І сумнів випускає свій росток
131] В ногах у правди, вгору до безкраю
132] З горба на горб веде природа крок.
133] Тож, пані, я посмію й попитаю
134] Про істину, що спокій мій лама,
135] Бо сенсу в ній я ще не добираю.
136] Я хочу знати, чи в людей нема,
137] Замість обітниці, такого діла,
138] Щоб шалька з ним у вас тягла сама?"
139] Тут Беатріче в мене утопила
140] Зір, сповнений такого почуття,
141] Що здолана очей поникла сила,
142] І зір одвів, немов стерявшись, я.
ПІСНЯ П'ЯТА
1] "Коли моя у полум'ї любові
2] Не по-земному сяє красота,
3] Аж очі в тебе знемогти готові,
4] То не дивуйся: бачення зроста
5] На досконалості і, як відкриє,
6] То на відкрите благо шлях верста.
7] Я бачу вже, як світло зазоріє,
8] Що в розумі твоєму зайнялось,
9] Як, бачивши його, любов замріє.
10] Коли ж її привабить інше щось,
11] Це лиш сліди, що ледве розрізняють,
12] Сліди од світла, що в віках знялось.
13] Запитуєш, чи добре заміняють
14] Нездійснений обіт святі діла
15] Й тоді гризоти душу обминають?"
16] Так Беатріче пісню почала
17] І, наче той, хто каже без зупинки,
18] Благе повчання далі повела: