19] "Дарунок найдорожчої оцінки,
20] Що добрий Бог в щедроті дав нам всім,
21] Оцінювати й визначати вчинки, —
22] Свобода волі та, що лиш самим
23] Усім розумним надана створінням
24] І надаватиметься тільки їм.
25] Тепер своїм ти дійдеш розумінням,
26] Що важить більш обіт од всяких мір,
27] Бо згоден Бог, як згоден ти сумлінням.
28] Але, уклавши з Богом договір,
29] Здаєш ти скарб понад усяку ціну, —
30] Моїм словам про нього ти повір!
31] Що може стати на його заміну?
32] Ти вже віддав від себе основне,
33] А з не свого ти як даси й частину?
34] Таке тут міркування головне.
35] Та церква зміни дозволя робити,
36] І це немов спростовує мене.
37] Тож не відходь од столу, хоч і ситий,
38] Бо страви нелегкої, що я дам,
39] Тобі інакше не перетравити.
40] Розкрий же розум свій моїм словам
41] І їх замкни: те не стає в науку, ¦
42] Що ти, почувши, не сприймаєш сам.
43] Дві речі вкрай потрібні на розлуку
44] Із жертвуваним: це — саме воно
45] І між двома угода на спонуку.
46] Ця друга річ існує все одно,
47] Аж поки здійснюється; це про неї
48] Тобі казала я не так давно.
49] Тому-то править мусили євреї
50] Цю жертву завжди, хоч не раз вона
51] Була, як знаєш, не в вині й єлеї.
52] Суть іншої не дуже-то й складна,
53] І, певно, гріх ви б не такий зробили,
54] Коли б змінилась в ній речовина.
55] Та хоч би як тягар змінить хотіли,
56] А, взявши, мусите його нести,
57] Поки ключі не зрушні — з жовтим білий.
58] І всякий обмін, ти повір, пустий,
59] Якщо обміненого у новому
60] Не вмістиш, як чотири у шести.
61] Коли ж воно у значенні свойому
62] Аж перетягує ваги, тоді
63] Його не можна обмінять нікому.
64] В обітах, смертні, будьте ви тверді,
65] Але не обіцяйте необачно,
66] Як сталось Ієвфаєві-судді,
67] Що не сказав: "Вчинив я непробачно", —
68] А зле вчинив, і вряд стоять вони
69] Із грецьким тим вождем, що в війську лячно
70] Усі ридали, що з його вини
71] Як жертва Іфігенія вмирає, —
72] Й ридма ридали мудрий і дурний.
73] Хай кожен з християн себе смиряє,
74] Пером під вітром не летить у літ,
75] Не вірить, ніби все вода змиває.
76] У вас є Ветхий і Новий завіт,
77] Ще й пастирі церковні — вам єдиний
78] Показувати шлях на правди світ.
79] Не забувайте ж гідності людини,
80] Як пориватиме вас хіть на зле,
81] Щоб вас єврей не брав на сміх і кпини.
82] Не будьте, наче те ягня мале,
83] Що кила материне вим'я ссати,
84] Стрибає й бавиться, як Бог пошле".
85] Так Беатріче — маю те списати —
86] І погляди, палких жадань гінці,
87] Звелись у світ, яскравим сяйвом взятий.
88] її мовчання й зміна на лиці
89] В мого розсудку одібрали мову,
90] Що запитом лягла на язиці.
91] І як стріла влучає в здобич лову
92] В той час, коли ще тятива дзвенить,
93] У друге царство ми летіли знову.
94] Так владарка спахнула радо вмить,
95] Коли на світ цієї сфери стала,
96] Що не могло й світило так ясніть.
97] Якщо ж сама зоря торжествувала,
98] То що з собою я б робити став, —
99] Моя природа-бо така нестала!
100] Щось кинувши в прозорий рибний став,
101] Ти бачиш, як всі риби збились в кучі,
102] Гадають, що принаду ти їм дав, —
103] Так іскор тисячі — яркі, блискучі —
104] До нас збігалися й гукали всі:
105] "Ось хто зростить нам почуття найлуччі!"
106] По сяйній наближалися косі
107] За духом дух, на радощі багаті,
108] Осяяні в усій своїй красі.
109] Читачу, здумай: як слова початі
110] Тут увірвались би, то з дальших дій
111] Ніщо б не втиснуло в твій ум печаті.
112] І зрозумів би ти тоді хутчій,
113] Як прагнув я розмови з душ юрбою,
114] Лиш увійшла вона у погляд мій.
115] "О значений високою судьбою,
116] Уздриш ти вічного тріумфу трон
117] Ще до закінчення земного бою!
118] Ми в сяйві ясному небесних лон
119] Теж сяєм; як в собі ти хіть роздмухав
120] Спитать, хто ми, — ця хіть тобі закон", —
121] Сказав так хтось із благочесних духів,
122] А Беатріче: "Ти кажи, кажи
123] І вір їм, начебто богів ти слухав".
124] "Ти вбраний, бачу, в промінь нечужий,
125] Бо ллється він твоїм же чистим зором,
126] Всміхнешся — заяскріє до межі.
127] З'ясуй, благаю, хто ти й на просторім
128] Цім місці, світлий душе, став чому,
129] Від смертних вкритий світлом непрозорим?" —
130] Так проказав я сяєву тому,
131] Що мовило, й воно спахнуло лиском,
132] Немов зачувши ангельську сурму.
133] Як сонце, сховане надмірним блиском,
134] Вгорнулося у клуби світляні,
135] А спека випромінювалась диском, —
136] Свята ця постать радістю в ясні
137] Запнулась промені, прямі й навскісні,
138] Й, вкривалом вкрита, мовила мені...
139] А що — йде спів про це в наступній пісні.
ПІСНЯ ШОСТА
1] "Відколи Константин орла у небі
2] Пустив навпроти, а не по слідах
3] Того, хто взяв Лавінію за себе,
4] Сто літ, і сто і більше божий птах
5] Жив на кінці Європи, край Троади,
6] Звідкіль злетів колись він по світах,
7] І попід тінню крил своїх без вади
8] Передавав з рук в руки берло й сан,
9] Коли й мені тягар дістався влади.
10] Там був я цезар, тут — Юстініан.
11] Займавсь огнем я першої любові,
12] Коли закони очищав з оман.
13] Ізмалку я в одну, не в дві Христові
14] Природи твердо вірив, мов граніт,
15] І щиро віддавався цій обмові,
16] Але благословенний Агапіт,
17] Найвищий пастир, в казаннях церковних
18] Відкрив мені святої правди світ.
19] Повірив я у суть речей ґрунтовних
20] І добре бачу, змивши смертний бруд,
21] Як святість одрізнять од діл гріховних.
22] Я прилучивсь до церкви без облуд.
23] І Бог мене вкрив ласкою такою,
24] Що вклав я все життя в величний труд.