Треба сказати чоловікові в лице найжорстокіщу правду — Ріна її випалить, без крихти жалю, з радістю, з сласностю!
М'ягка, кошача, лінива ніжність зникла, і замісць неї в зібраних над переніссям бровах — настобурченість якогось лютого безпардонного звіря, який кинеться сам на цілу юрбу людей і собак. Очі аж переливались жовтим, як у котів, світлом, губи посіріли.
— Можна! — з викликом хитнула вона головою.— З чоловіком, який свідомо, свідомо вимучує сотні людей голодною смертю, я буду якісь етіки-естетіки розводить?.. Яка мораль з ним у мене може бути, крім моралі ненависти, боротьби до смерти? Що за мармеладничання! Яка з ним етіка-мораль? Що суспільство зве його поміщиком, фабрикантом, що мораль цього суспільства дозволяє йому смоктать людей, то й я повинна признавати теж за ним це право і естетику йому показувать? Та як ти смієш сміятися з тої "вищої моралі", з того, що сам кільки днів тому немов допускав? Неестетично? З ким, я тебе питаю? Неморально? Яка, я тебе питаю, мораль? Що то за вселюдська, всеєдина мораль? Хіба може бути єдина мораль для Анатолія і для того мужика, якого він веде до дегенерації? Може? Брехня! Дві моралі, три, десять, стільки, скільки є обижених і обижающих! Так, так, посміхайся з цих слів, а від цього обижені не зникнуть! І з їх погляду все, що Анатолію шкодить, що ослаблює його силу, — добре й морально. І ніяких церемоній не повинно бути. Годі! Ти, я знаю, думаєш, що я говорю це для того, щоб тебе кудись тим "перетягнути". Мені сором за тебе, коли ти так думаєш. Але я хочу, не ховаю! — хочу, щоб ти зрозумів, що, будучи соціалістом, неможна бути братом і приятелем Анатоліїв! Я можу городовика мати особистим приятелем, простого жандарма, навіть грубого чорносотенця, який щиро, щиро сам вірить, що робить добре діло, але Анатолія Микульського, який ще хвалиться тим, що він паразіт, що його оберегають закони, що має право душить, смоктать, убивать і називає це "буть сильним", Анатолія Микульського я виключаю з кругу своєї моралі. З ним все дозволено, все!
Такий вибух був неспроста. Юрій це розумів. Не могла ж, справді, одна прінціпіальність викликати таку промову з цим дріжанням голосу і палом очей. Міг тут грати ролю лист Анатолія, могло бути ще щось, чого Юрій ще не знав. Чи не вплинуло на вибух то, шо він сказав про Галю?
Ріна схопила з столу листа, розвинула його і, трясучи ним, заговорила знов:
— Я не знаю, для чого він прислав мені цю записочку? Не знаю, чого він хоче? Мене тільки дивує навіть у Анатолія Микульського таке безмежне нахабство. Як він сміє думать, що у нас може вийти якесь порозуміння... А втім, дійсно, що тут нахабного? Коли з Юрієм Микульським єсть якесь порозуміння, то чому не може бути з Анатолієм?..
У Юрія тьохнуло серце: ось починається плигання в річку. Він сів і почав машинально одягать рукавички.
— Хіба Юрій не такий же, як Анатолій? Що він називав себе соціалістом? О, то така дурниця. Хіба так трудно назватись? Хіба, мовляв, у Західній Европі мало фабрикантів— соціалістів? Хіба мало у нас було соціалістів, які служили так само в охранці, як і в партіях? Мораль — одна, що з фабрикантом, що з робітником. Значить, діло тільки в назві. Цілком розумію Анатолія Аркадієвича, цілком розумію його насмішки над тобою, наді мною, над "турнюром соціалізма". О, я дуже рада, що він завтра прийде. Я з ним поговорю.
Ріна кинула листа на стіл, схопила шитво і почала шить. Якийсь мент вона мовчала, далі підняла голову і, не можучи, видно, зупинитись, почала знов:
— Да, я знаю, чого він прийде. Йому треба переконатись, чи у нас справа зайшла "занадто далеко", чи ні, себто чи я загубила невинність, чи ще ні. Коли "занадто далеко", ну, тоді діло безнадійне, тоді Анатолій Аркадевич мусить бути дворянином і чесним чоловіком, він запропонує брату Юрію "покрити свій гріх". Це називається чесністю Анатоліїв. О, він може не турбуватись: в родині Микульських нема нечесних людей. Брат Модест так само одібрав невинність у дівчини і "покрив гріх". Тепер у їх повне "щастя". Брат Юрій теж не може бути нечесним чоловіком. Рука і серце його давно простягнені бідній дівчині, яку вже ніхто не візьме, бо вона не має ні гордости, ні инчих цінностів.
Ріна раптом пустила обидві руки на коліна собі і з непорозумінням, але з злою веселостю засміялась:
— Ну, подумайте ви собі, це називається порядним, чесним вчинком! Щоб "покрити гріх", чесний чоловік на все життя в'яже себе з людиною, яку не любить, з якою не хоче жить, в'яже примусом, примусом дітей родить, примусом все життя живе. Все життя. Це гірше Шлісельбурга...
— Ріно, Ріно... — зхвильовано встиг проговорити Юрій. — Навіщо ти видумуєш: хто ж не любить?
— Ти, я, ми обоє не любимо. Те, що ми любовники, ще не є любов. Знайте, Юрію Аркадєвичу, що більш нечесного, жорстокого і безглуздого вчинку, який ми зробили б, повінчавшись, я не знаю... Більш нещасних і жорстоких людей, як чесні Анатолії, нема. Чесний Анатолій, раз він дійсно чесний, вже не покине своєї жінки, не покохає другу, не устроїть свого і її життя так, як вимагає здорове, незалежне від осуду його моралі чуття. Ні, він тягтиме як віл своє ярмо, як довічний каторжник. І ти думаєш, що я згожуюсь на це? Він мене рятує! Тепер ніякий Панаєв уже не жениться на мені. Хіба я не зрозуміла, для чого ти розказав мені свою розмову з Панаєвим? Хіба я не бачила, що ти хотів лякнуть мене? І хіба з цього не видно, що ти рідний брат Анатолія і Панаєва? Хіба Анатолій і Панаєв розуміють шлюб инакше, як "роблення партії"?..
Ріна раптом засміялась.
— Я пригадую теж одну розмову з цим самим Панаєвим. Колись він мене спитав, чим я займаюсь тепер. Я сказала, що маю службу в конторі. "Ні, чим поза службою?" Ах, поза службою? Ріжними справами. А поміж инчим, кажу, шукаю собі мужа. Сказала це цілком серйозно, трошки навмисне, щоб ошелешить, а все-таки серйозно. Треба було бачить, як він змішався. Бідака, він подумав перш усього, що я на нього натякаю. "Як так шукаєте мужа?" — лопоче. А так, просто шукаю та й годі. Мужа шукаю, мужа. Люди по десять, п'ятнадцять літ вчаться, тратять сили, щоб потім знайти службу, а чому не вчитись хоть два роки, щоб знайти чоловіка, з яким житимеш все життя? Він до того був ошелешений, що не знав, що сказать. Розуміється, не повірив і, як бачиш, тепер мій енергичний ухаживатель. Коли не мужом, то любовником дуже хоче буть. Надій багато: панна, яка так говорить, напевне, доступна. Йому, наприклад, і в голову не поміститься, що я в любовники, може, й прийму його, а як претендента на мужа — викину за поріг. Він того не розуміє, як і твій брат Анатолій, як і ти сам не розумієш, не хочеш, не можеш зрозуміть. І тим паче Панаєв не може зрозуміть, коли він багатий і я можу зробить "добру партію". Очевидно, тільки натура гетера. Більш нічого. Ну, признайся, що й ти так думаєш, признайся раз на все! Признайся, тобі кажу...