Сидір. Приведуть, а ми його з приговором назад, у острог!
Писар. А оброчні гроші де? Хіба не знаєте! Як присікаються зараз, що тоді буде, де їх візьмеш?
Сидір. Та не лякайте, ну вас к бісу! Неначе маленькі, хіба первина! Коли б тілько старшина сьогодня вернувся, щоб назавтра в город до Казюки поїхать, а там вже діло повернуть...
Писар. А де ж старшина?
Сидір. Казав учора, що раненько поїде на базар у Мазурівку. Піду лишень я оце довідаюсь, чи не приїхав старшина. (Виходить.)
ЯВА VII
Писар (один). Ні, скінчу статистіку та й в одставку! Цей Бурлака — чоловік непевний. Олексу вже вернув. Тепера, як громада дізнається, що він Олексу вернув, зараз на його сторону повернеться, побаче, що можна воювать, а тут ще й оброчних грошей нема!! Що Казюка зробе? Хіба діло до весни затягне, побачимо! Черкнем приговор! (Бере бумагу й пише, написавшії трохи, чита, перше тихо, а потім голосно.) "Односелець наш Афанасий Зинченко, возвратившись з бродяжничества, де пробыв более двадцати годов, постоянно предается пьянству и разврату, а з такового поводу бунтует общество, чинит обиды старшим, невзирая на звание..." Здається, добре. (Знову пише.)
ЯВА VIII
Входить провожатии з палицею і бумагою в руках.
Провожатий. Здрастуйте.
Писар (не слуха його і не бачить. Чита). "По таковым прычынам, а равно принимая во внимание неисправимость Зинченка, приговорили: вышеупомянутого Афанасия Зинченка, как испорченного, неисправимого, развратного и порочного
члена общества нашего, бывшего однажды под следствием, который может иметь пагубное влияние на своих односельчан, — выселить в Сибирь, для каковой надобности и передать его в распоряжение правительства, приняв все издержки на общественный счет. Приговор сей представить на утверждение в крестьянское присутствие, а до того оного Афанасия Зинченка, по приводе его из бродяжества, в котором он вновь состоит, дабы он не скрылся, содержать под арестом при волостном правлении". Ну, слава богу, одною роботою менше! (Глянувши на провожатого.) А тобі чого треба?
Провожатий подає бумагу.
(Прочитавши бумагу.) Якраз поспів: приговор готов, і Бурлаку привели! От радий буде старшина! Де ж арештант?
Провожатий. Нема.
Писар. Як нема? Це ж бумага, що він препровождається за строгим караулом? (Чита.) "Препровождать и наблюдать, дабы арестант в пути следования или во время ночлега не мог учинить побега".
Провожатий. Та він і не біг, а так пішов собі, та й годі.
Писар. Так ти його пустив?
ЯВА ЇХ
Сидір (входить). Ну, слава богу, приїхав Михайло Михайлович! Якось не так страшно, як він дома, а то ви мене
зовсім перелякали тими гаспидськими бумагами. Зараз
і старшина іде за мною.
Писар. От вам нова закуска!
Сидір (тривожно). А що там таке?
Писар. Ось, бачите що! (Показує бумагу.)
Сидір. Та бога ви бійтесь, кажіть мерщій, що там таке, хіба я грамотний, що ви мені бумагу тикаєте!
Писар. Панас з дороги втік! Оце й Провожатий.
Сидір. О!? Так ти такий, голубчику, сторож? Як же ти
смів пустить арештанта?
Провожатий. Хіба я його пускав?
Сидір. А хто ж його пустив?
ЯВА Х
Старшина (входить). Кого пустив?
Сидір. Панаса.
Старшина. Хто?
Писар. Оцей чоловік.
Старшина. Га?.. Що?.. Він пустив Панаса?! Закувать його в кандали! Перебрить голову йому! Мало... Убить його як собаку! Бач, як служать обществу! Ти знаєш, кого пустив? Знаєш? Розбійника випустив, він у нас в Сибір при-говорений. (До писаря.) Пишіть протокол.
Писар сіда писать.
Сидір. Пишіть, Омельян Григорович! —
Писар. Та відчепіться!
Провожатий. А навіщо ж розбійника посилають з одним чоловіком? На такого арештанта і п'ятьох мало! Що я йому зроблю, коли він якби загилив мене по потилиці, то, мабуть, би і до завтрього не дожив.
Старшина. Хоч би він і убив тебе, то ти не смів його пускать; куди він, туди й ти!
Сидір. Куди він, туди і ти!
Провожатий. Я йому кажу: ходім, дядюшка, у волость, — а він і не слуха. "Іди, — каже, — коли тобі треба, я там нічого не забув", — та й пішов собі другою дорогою убік.
Старшина. Нехай іде, а ти повинен назирці за ним.
Сидір. За ним назирці.
Старшина (до Сидора). Не мішайся!
Провожатий. Я за ним. Він каже: "Покинь лучче мене, я додому шлях знаю і сам прийду. А щоб мене водили як арештанта — не привик!"
Старшина. А ти злякався та мерщій навтьоки!
Провожатий. Злякалися б і ви такого чоловіка. Він оглянувся та й каже: "Іди ж, іди, чоловіче, прямо у волость, і я туди прийду!" Та так ції слова сказав, що, мені здається, і ви б послухали!
Старшина (до писаря). Пишіть все оце в протокол! А ти, Сидоре, біжи, позви сюди десяцьких та ще візьми чоловіка п'ять з добрими кілками. Тепер я бачу, що він не хотів безчестя, щоб його, такого хороброго лицаря, привели, а незабаром і сам буде! Певно, що він піде зараз до Галі з звісткою, що Олексу випустять; а ми його там і зв'яжемо зараз та в арештантську, а завтра з приговором в острог. Нехай не гвалтує, іродів син! Отут він мені сидить! Та ззивай людей на сход. (Загляда до писаря в бумагу.) А приговор готов?
Писар (не підніма голови). Готовий.
Старшина (показує на провожатого). Він вам не нужен?
Писар (пише). Ні.
Старшина (до Сидора). Одведи його в холодну, а сам біжи ззивай десяцьких і понятих, та людей на сход, що вони баряться?!
Сидір. Зараз. Знаєте що? Я зайду з людьми в шинок та дам їм по добрій чарці, так вони будуть сміливііці, як прийдеться з тим іродом воювать, бо він же так не здасться, хіба ви його не знаєте?
Старшина. Добре, добре! Розумно пригадав. Веди ж оцього дурня в холодну.
Сидір (до провожатого). Ходім!
Провожатий. Змилуйтесь, господин старшина! За віщо ж ви хочете занапастить мене? Хіба ж я винен, що мене одного послали провожатим з розбійником?
ЯВА XI
Панас тихо входить і стоїть біля дверей.
Старшина. От ми змилуємся! Пустив арештанта, тепер сам будеш арештант і замість його в Сибір підеш!
Провожатий. Помилуйте, за віщо ж?
Старшина (до Сидора). Веди його! Не пускай арештантів!
Бурлака. Він арештанта не впустив, ось тобі і арештант!
На хвилину картина: старшина, почувши Панасів голос, повертається до нього і мов онімів; писар скочив з стільця, звалив ш,оти, а Сидір, одхилившись, неначе на нього хто замахнувся, хутко виходить.