Сорін. Без театру не можна.
Треплев. Потрібні нові форми. Нові форми потрібні, а якщо їх немає, то краще нічого не потрібно. (Дивиться на годинник.) Я люблю мати, сильно люблю; але вона курить, п'є, відкрито живе з цим беллетристом, ім'я її постійно тріпають в газетах — і це мене втомлює. Іноді ж просто в мені каже егоїзм звичайного смертного; буває шкода, що у мене мати відома акторка, і, здається, будь це звичайна жінка, то я був би щасливішим. Дядько, що може бути відчайдушніше і дурніші положення: бувало, у неї сидять в гостях суцільно всі знаменитості, артисти і письменники, і між ними тільки один я — ніщо, і мене терплять тільки тому, що я її син. Хто я? Що я? Вийшов з третього курсу університету за обставинами, як кажуть, від редакції не залежних, ніяких талантів, грошей ні гроша, а за паспортом я —київський міщанин. Мій батько адже київський міщанин, хоча теж був відомим актором. Так от, коли, бувало, в її вітальні всі ці артисти і письменники звертали на мене свою милостиву увагу, то мені здавалося, що своїми поглядами вони вимірювали мою нікчемність, — я вгадував їх думки і страждав від приниження...
Сорін. До речі, скажи, будь ласка, що за людина її белетрист? Не зрозумієш його. Все мовчить.
Треплев. Людина розумний, простий, трошки, знаєш, меланхолійний. Дуже порядний. Сорок років буде йому ще не скоро, але він вже знаменитий і ситий, ситий по горло... Тепер він п'є одне тільки пиво і може любити тільки немолодих. Що стосується його писань, то... як тобі сказати? Мило, талановито... але... після Толстого або Зола не захочеш читати Тригоріна.
Сорін. А я, брат, люблю літераторів. Коли-то я пристрасно хотів двох речей: хотів одружитися і хотів стати літератором, але не вдалося ні те, ні інше. Так. І маленьким літератором приємно бути, в кінці — решт.
Треплев (прислухається). Я чую кроки... (Обіймає дядька.) Я без неї жити не можу... Навіть звук її кроків прекрасний... Я щасливий шалено. (Швидко йде назустріч Ніни Зарічної, яка входить.) Чарівниця, мрія моя...
Ніна (схвильовано). Я не спізнилася... Звичайно, я не спізнилася...
Треплев (цілує її руки). Ні, ні, ні...
Ніна. Весь день я думала, мені було так страшно! Я боялася, що батько не пустить мене... Але він зараз поїхав з мачухою. Червоне небо вже починає сходити місяць, і я гнала коня, гнала. (Сміється.) Але я рада. (Міцно тисне руку Соріна.)
Сорін (сміється). Очі, здається, заплакані... Ге-ге! Недобре!
Ніна. Це так... Бачите, як мені важко дихати. Через півгодини я поїду, треба поспішати. Не можна, не можна, заради бога не утримуйте. Батько не знає, що я тут.
Треплев. Справді, вже пора починати. Треба йти кликати всіх.
Сорін. Я сходжу і все. В цю хвилину. (Йде вправо і співає.) "У Франції два гренадери..." (Оглядається.) Раз так от я заспівав, а один товариш прокурора і каже мені: "А у вас, ваше превосходительство, голос сильний"... Потім подумав і додав: "Але... Противний". (Сміється і тікає.)
Ніна. Батько і його дружина не пускають мене сюди. Кажуть, що тут богема... бояться, як би я не пішла в актриси... А мене тягне сюди до озера, як чайку... Моє серце повно вами. (Оглядається.)
Треплев. Ми одні.
Ніна. Здається, хтось там...
Треплев. Нікого.
Поцілунок.
Ніна. Це яке дерево?
Треплев. В'яз.
Ніна. Чому воно таке темне?
Треплев. Вже вечір, темніють всі предмети. Не виїжджайте рано, благаю вас.
Ніна. Не можна.
Треплев. А якщо я поїду до вас, Ніна? Я всю ніч буду стояти в саду і дивитися на ваше вікно.
Ніна. Не можна, вас помітить сторож. Трезор ще не звик до вас і буде гавкати.
Треплев. Я люблю вас.
Ніна. Тсс...
Треплев (почувши кроки). Хто там? Ви, Яків?
Яків (за естрадою). Точно так.
Треплев. Ставайте по місцях. Пора. Місяць сходить?
Яків. Точно так.
Треплев. Спирт є? Сірка є? Коли здадуться червоні очі, потрібно, щоб пахло сіркою. (Ніні.) Йдіть, там все приготовлено. Ви хвилюєтеся?..
Ніна. Так, дуже. Ваша мама — нічого, я її не боюся, але у вас Тригорін... Грати при ньому мені страшно і соромно... Відомий письменник... Він молодий?
Треплев. Так.
Ніна. Які у нього чудові розповіді!
Треплев (холодно). Не знаю, не читав.
Ніна. У вашій п'єсі важко грати. У ній немає живих осіб.
Треплев. Живі особи! Треба зображувати життя не такою, як вона є, і не такою, як має бути, а такою, як вона представляється в мріях.
Ніна. У вашій п'єсі мало дії, одна тільки читка. І у п'єсі, по-моєму, неодмінно повинна бути любов...
Обидва йдуть за естраду.
Входять Поліна Андріївна і Дорн.
Поліна Андріївна. Стає сиро. Поверніться, надіньте калоші.
Дорн. Мені жарко.
Поліна Андріївна. Ви не бережете себе. Це впертість. Ви — лікар і чудово знаєте, що вам шкідливий сире повітря, але вам хочеться, щоб я страждала; ви навмисне просиділи вчора весь вечір на терасі...
Дорн (наспівує). "Не говори, що молодість згубила".
Поліна Андріївна. Ви були так захоплені розмовою з Іриною Миколаївною... ви не помічали холоду. Зізнайтеся, вона вам подобається...
Дорн. Мені 55 років.
Поліна Андріївна. Дрібниці, для чоловіка це не старість. Ви прекрасно збереглися і ще подобаєтеся жінкам.
Дорн. Так що ж вам завгодно?
Поліна Андріївна. Перед актрисою ви всі готові падати ниць. Всі!
Дорн (наспівує). "Я знову перед тобою..." якщо у суспільстві люблять артистів і ставляться до них інакше, ніж, наприклад, до купців, то це в порядку речей. Це — ідеалізм.
Поліна Андріївна. Жінки завжди закохувалися в вас і вішалися на шию. Це теж ідеалізм?
Дорн (знизавши плечима). Що ж? У відносинах жінок до мене було багато хорошого. У мене любили головним чином чудового лікаря. Років 10-15 тому, ви пам'ятаєте, у всій губернії я був єдиним порядною акушером. Потім я завжди був чесною людиною.
Поліна Андріївна (хапає його за руку). Дорогий мій!
Дорн. Тихіше. Йдуть.
Входять Аркадіна під руку з Соріним, Тригорін, Шамраєв, Медведенко і Маша.
Шамраєв. В 1873 році у Полтаві на ярмарку вона грала дивовижно. Один захват! Чудово грала! Чи Не хочете знати, де тепер комік Чадин, Павло Семенович? У Расплюеве був неповторний, краще Садовського, клянуся вам, вельмишановна. Де він тепер?
Аркадіна. Ви питаєте про все якихось допотопних. Звідки я знаю! (Сідає.)