Мюш, з Центрального ринку, побачив її. Він пускав у канаву маленьких поснулих рибок, які забирала вода, біг слідом за ними по тротуару і кричав, що вони плавають. Побачивши Поліну, таку чистеньку й причепурену, хлопчик вирішив перейти на той бік вулиці. Він пішов як був, без шапки, в розідраній блузі; штани його спадали, і виднілася сорочка. Взагалі Мюш був обідраний, як семилітній бешкетник. Мати суворо заборонила йому гратися "з тою дурною гладухою, яку батьки так напихають, що вона скоро лусне". Хлопчик з хвилину походив навколо, нарешті наблизився до дівчинки й хотів торкнутися пальцем блакитних смужок гарненької сукні. Спочатку його увага була дуже приємна Поліні, але від його пальця вона відсунулася з гидливою міною, промовивши:
– Не чіпай... Мама не дозволяє...
Це насмішило маленького Мюша. Він був великий задерика й майстер на різні витівки.
– Дурна ти, кажу тобі... Що з того, що мама не дозволяє?.. Давай у штовханці гратися!
Тут, видно, з'явився в нього злий намір забруднити вбрання дівчинки. Поліна, побачивши, що він хоче її штовхнути в спину, відсунулась далі, вдаючи, що йде додому. Тоді він зробився дуже лагідний і підтяг свої штанці з виглядом світської людини.
– Дурненька, це ж жарти!.. Ти така гарна в цьому вбранні. Це мамин хрестик?
Поліна запишалася, кажучи, що хрестик її власний. Мюш тимчасом непомітно довів дівчинку до рогу вулиці Пірует; він мацав її спіднички, дивуючись, що вони такі цупкі; його похвала була для малої безмежно приємна. Відколи вона вийшла на тротуар показати своє вбрання, ніхто не звертав на неї уваги, і це було їй прикро. Проте, незважаючи на Мюшові компліменти, дівчинка не хотіла сходити з тротуару.
– Ач, яка финдюрка! – скрикнув він знову грубо. – Як дам тобі, так і перекинешся в болото, мадам Фуфу!
Поліна злякалась. Мюш узяв її за ручку, зрозумівши свою помилку, і знову почав підлабузнюватись. Він поспішно шукав чогось у своїх кишенях, нарешті сказав:
– А я маю су.
Маленька Кеню, побачивши гроші, заспокоїлась. Мюш тримав перед її очима в пальцях мідяк, і вона пішла за цим су, навіть не помітивши, що вже зійшла з тротуару. Справді, малому Мюшеві щастило.
– Ти що любиш? – запитав він.
Вона відповіла не відразу, бо сама не знала: надто вже багато було в неї улюблених ласощів. Він почав нагадувати різні смачні речі: солодкий корінь, патоку, медяники, цукрову пудру. З приводу останньої мала серйозно замислилася: в цукрову пудру можна стромляти палець, а потім облизувати його; це дуже смачно! Обличчя крихітки надзвичайно споважніло. Нарешті вона вибрала:
– Ні, я люблю пакетики.
Тоді він узяв її за ручку й повів; дівчинка вже не опиралася. Діти перейшли вулицю Рамбюто й пішли широким тротуаром Центрального ринку, прямуючи до бакалійної крамнички на вулиці Косонрі; ця крамничка славилася пакетиками. Пакетики – це тонкі паперові трубочки, куди бакалійники насипають уламки цукерок, крихти від каштанів у цукрі, підозрілі залишки з ваз із ласощами. Мюш поводився, як гречний кавалер; він запропонував Поліні самій вибрати пакетик із синього паперу і, не взявши його з її рук, заплатив бакалійникові су. На вулиці дівчинка висипала цукрові крихти від різних цукерок в обидві кишені свого фартушка; ці кишені були такі малесенькі, що стали повні, аж крихти розсипались. Поліна в захваті гризла потихеньку крихту по крихті і слинила пальчик, щоб зібрати найдрібніші порошинки. Від цього цукерки розтали, і на фартусі з'явилися дві коричньові плями. Мюш посміхався. Він обіймав дівчинку за стан і м'яв її вбрання досхочу, відводячи її в той же час за ріг вулиці П'єр-Леско, в бік майдану Дезінносан, говорячи їй:
– А тепер уже хочеш гратися, га? Адже в тебе в кишенях страх які смачні ласощі! Бачиш, дурна, я не хотів тебе дрочити.
І сам запускав пальці в її кишені. Діти увійшли в сквер. Мабуть, тут Мюш надумав дістати свою перемогу. Хлопчик показував Поліні сквер, наче це були його власні маєтки, дуже гарні, де він грався цілими днями. Ніколи ще Поліна не заходила так далеко; вона б, мабуть, розплакалась, як викрадена панна, якби не солодке в кишені. Фонтан плескав серед моріжка, де були грядки квітів; водяні бризки розсипалися, хвилювали поверхню води, а голі німфи роботи Жана Гужона біліли на сірому тлі каменю, нахиливши урни; вони оживляли своєю грацією похмуру атмосферу кварталу Сен-Дені. Діти обійшли фонтан навкруги, милуючйсь, як вода падає з шести басейнів, розглядаючи Травичку, мабуть, мріючи побігати по центральному моріжку або залізти в густі рододендрони та різаки на грядці, що тяглася вздовж штахетів садка. Тимчасом маленький Мюш, що вже встиг пом'яти гарну Полінину суконьку ззаду, промовив з лукавим сміхом:
– Давай кидатися піском, добре?
Поліна не змогла встояти проти такої спокуси. Заплющивши очі, вони почали кидатися піском. Пісок влучав дівчинці за виріз корсажа, сипався по спині, проникав у панчішки й черевики. Мюш дуже тішився, що її білий фартушок став зовсім жовтим. Та цього було йому недосить. Мабуть, хлопчакові здавалося, що вбрання ще надто чисте. Він раптом запропонував:
– Стривай, ходімо дерева садити! Я вмію такі гарні садочки робити!
– Справді, ходімо садочки садити, – погодилась Поліна, умліваючи від щастя.
Сторож, що доглядав сквер, десь пішов, і Мюш загадав дівчинці копати ями на грядці. Вона стояла навколішках на скопаній землі, повзала на животі, зариваючи по лікоть у землю свої чарівні голі рученята. Мюш збирав прутики, ламав гілки. Це мали бути дерева, які він втикав у ямки, викопані Поліною. Ямки йому здавалися надто мілкі, і він усе лаяв Поліну, наче вибагливий господар недбалого робітника. Коли дівчинка підвелася, то була чорна від голови до п'ят, аж у волоссі була земля. І так кумедно виглядала вона з своїми чорними, як у вугляра, ручками, що Мюш аж у долоні заплескав.
– Тепер будемо поливати! – вигукнув він. – Розумієш, бо без води дерева не виростуть.
Це вже була найкраща гра. Діти виходили із скверу, пригорщами черпали воду з канави і бігцем повертались назад поливати свої прутики. У Поліни, яка через свою повноту не вміла бігати, вода по дорозі виливалася крізь пальці, текла по спідничці, так що коли дівчинка в шостий раз пішла по воду, вона була мокра, наче скупалась у канаві. Коли крихітка остаточно забруднилась, Мюш сказав їй, що вона дуже мила. Він посадив її коло себе під рододендроном, біля того садочка, який вони насадили, і почав розповідати, що ось деревця вже ростуть. Хлопчик узяв Поліну за руку, називаючи її своєю жіночкою.