– Заблукалися? – повторив Гаррі, поглядаючи на Неллі.
– Так, заблукалися! – дрижачим голосом говорила Неллі. – Їх лампа погасла, і вони не могли знайти виходу...
– І там, замкнені десять днів, ледве що не згинули, Неллі! – крикнув Гаррі. – І якщо б Господь не був послав їм милосердне єство, може бути, ангела, котрий потайки приносив їм хліба, а відтак вказав дорогу тим, що йшли їх ратувати, вони не вийшли би з тої могили!
– Звідки ти це знаєш? – спитала дівчина.
– Тому, що ті люди були – Джемс Стар, мій батько і я, Неллі!
Неллі підняла голову, схопила за руку Гаррі і таким поглядом глянула на нього, що в ньому аж задрижало серце.
– Ти!?. – сказала вона.
– Так! – відповів Гаррі після глибокої мовчанки. – А цією, що їй винні ми своє життя, була ти, Неллі! Це тільки ти могла нею бути!
Неллі не відповіла нічого, схиляючи тільки голову на руки. Гаррі не бачив її ніколи такою зворушеною.
– Ті, що врятували тебе, Неллі, були вже обов’язані тобі життям! – додав він дрижачим голосом. – Невже ти думаєш, що вони можуть про це забути?
XVI.
На драбині.
Експлуатація Нового Аберфайля давала великі доходи. Само собою розуміється, що Джемс Стар і Симон Форд, як відкривці нової, багатої копальні, мали видну участь в отих доходах. Внаслідок того і Гаррі став багатим женихом, та він і не думав покидати підземельну хатину. Він зайняв місце свого батька і пильно сповняв обов’язки наставника шахти.
Джек Ріян був гордий з того і тішився, що його приятелеви так пощастилося. Йому також велося добре. Вони часто стрічалися то в хаті старого Форда, то на підземних роботах. Джек незабаром запримітив почування Гаррі до молодої дівчини, та цей не звірювався йому в нічому. Згадати треба, що Джекови дуже хотілося товаришити Неллі при її першому виході з підземелля на світ. Він хотів бачити її подив, одушевлення на вид усього, що досі було чуже для неї. Він надіявся, що Гаррі візьме його з собою, але цей досі й не згадував йому про те, і Джека це дещо бентежило.
Одного разу Джек спускався у копальню одною з шахт, при помочи яких лучаться долішні частини копальні з поверхнею землі. В такій шахті знаходиться рухома драбина, яка з’їздить вдолину, то підіймається вгору і в той спосіб дає можність без великого труду спускатися в копальню, чи видобутися з неї, – як кому треба. Він стояв на драбині і стрінувся на вузенькому помості з Гаррі, що піднімався вгору.
– Це ти? – кликнув Джек, остерігаючи товариша, освітленого лампами шахти.
– Так, Джеку! – відповів Гаррі. – І я дуже тішуся, що тебе бачу. Хочу тобі сказати...
– Я нічого й слухати не хочу, поки мені не скажеш, що там робить Неллі! – кликнув Джек Ріян.
– Неллі здорова, так що за місяць, а може й скорше, я надіюся...
– Женитися з нею?
– Ти сам не знаєш, що говориш Джеку!
– Можливо, Гаррі, та зате я дуже добре знаю, Гаррі, що зроблю!
– Що такого?
– Я сам оженюся з нею, якщо ти не оженишся! – сказав Джек і зареготався. – Неллі дійсно подобається мені! Молода, добра дівчина, ніколи не виходить з копальні, як вимріяна жінка для гірняка! Вона сирота як і я, і якщо ти не маєш намірів, а вона згодиться...
Гаррі поважно глянув на приятеля, не спиняючи його мови.
– А не розбуджує в тобі заздрости це, що я сказав, Гаррі? – спитав Джек.
– Ні на хвильку, Джеку! – спокійно відповів Гаррі.
– А якщо ти не оженишся з Неллі, так ти не можеш жадати, щоби вона полишилась незамужньою?
– Я нічого не жадаю.
– Як ти думаєш, чи говорив я це поважно про Неллі?
– Ні, Джеку!
– Ну, а як я тепер поважно зроблю те, що казав?
– Ти?
– Слухай, Гаррі, я дам тобі добру, приятельську раду!
– Говори, Джеку!
– Так ось: ти любиш Неллі, твої родичі люблять її, як свою дитину, а тобі так легко вчинити її їх дійсною дитиною!.. Чому ти не женишся з нею?
– Чи ти знаєш, Джеку, почування Неллі, щоби таке говорити?
– Їх всі знають, Гаррі, і ти рівно ж... Однак треба мені надолину.
– Пожди, Джеку, – сказав Гаррі, спиняючи приятеля, – і вислухай поважно те, що я тобі скажу!
– Слухаю! – сказав Джек.
– Я і не скриваю цього, що люблю Неллі, Джеку. Я сам хотів би, щоб вона стала моєю подругою...
– Це гарно!
– Та поки що мені сумління не позволяє звернутися з тим до неї.
– Що ти хочеш тим сказати, Гаррі?
– А саме те, що Неллі ніколи не виходила з глибини копальні, де, мабуть, і родилася. Вона нічого не знає, нічого не бачила на землі. Її треба вперед познайомитись з усім, бачити все. Хто знає, які будуть в неї думки, коли вона побачить світ, набереться нових вражень? Розумієш ти мене тепер, Джеку?
– Так... дещо... та головно розумію те, що ти не даєш мені з’їхати в копальню.
– Джеку! – почав дальше Гаррі. – Нехай що хоче діється, ти мусиш вислухати мене до кінця.
– Це гарно сказано, Гаррі! Значиться, заки ти оженишся з Неллі, відвезеш її в який пансіон?
– Ні, Джеку! Я потрафлю сам виховати свою будучу жінку!
– І це буде найкраще, Гаррі!
– Та вперед я хочу, щоби Неллі пізнала світ. Уяви собі, Джеку, що ти любиш сліпу дівчину і тобі кажуть, що вона за місяць виздоровіє. Чи ти не підождав би до того часу, аж поки вона не прозріє, щоби вженитися з нею?
– Безперечно, що підождав би, – відповів Джек.
– А Неллі є саме такою сліпою. Я хочу, щоб її очі прозріли, щоб вона побачила денне світло.
– Гарно, Гаррі, гарно! Тепер я тебе розумію. А коли відбудеться операція?
– За місяць, Джеку. Очі Неллі повільно привикають до нашого світла. За місяць, надіюся, вона побачить землю з цілою її красою і сонце на синьому небі! Вона пізнає, що природа дала для людського ока ширший овид, ніж той, що його бачила вона в копальні. Вона побачить, що вселенна є безконечна.
Поки Гаррі одушевлявся своєю уявою, Джек Ріян скочив з помосту на драбину, яка саме з’їздила вдолину.
– Джеку, де ти?
– Під тобою, – відповів сміючись Джек. – Ти підіймаєшся у піднебесні висоти, а я спускаюся в безодню!
– Прощавай, Джеку! – сказав Гаррі, рівно ж вискакуючи на драбину, щоби піднятися вгору. – Та, будь ласка, не говори нікому про це, що я тобі сказав.
– Нікому!.. Добре, та під одною умовою!..
– Якою?
– Що ви мене візьмете з собою на першу прогулянку Неллі з підземелля.
– Добре Джеку, обіцяю тобі це!