Тому-то прохали ад'ютанта, щоб виклопотав для нас аудієнцію в чотири очі. Ми ждали аж поза північю. Нарешті поїзд приїхав. Генерал сидів у салонці. Сюди пішов Гембачев зі старшинами. Ми бачили усе крізь неприслонене вікно салонки.
Нарешті старшини вийшли, а осталися генерали самі. Ад'ютант доповів нам, що генерал невдовзі до нас вийде.
І так сталося. До кімнати станційної команди, де ми дожидали, прийшов генерал
Омелянович-Павленко. Ми представилися. Генерал — людина вже в літах, сивий, рука на підв'язці. Він низького росту, марний з лиця. Не виявляє ні одної прикмети на генерала, не то вже на головнокомандуючого. Говорить слабким голосом ламаною мовою. Хоч би лиш до Кравса — страшенний контраст. Я на перший погляд дуже, дуже розчарувався. Я представляю йому всю річ зв'язно, докладно, коротко — так, як мене вчили у війську писати "беріхти" і "мельдунки". Генерал вислухав мене терпеливо і каже:
— Справа вже вирішена: полковник Кравс відкликаний вже з відпустки і вертає та обнімає командування свого відтинку.
Ми не могли з дива вийти. Коли ж воно так вирішено в один мент, коли давно вже було вирішено інакше? Мені здавалося, що нам поміг у тому генерал Гембачев, якщо він сказав Павленкові те саме, що й мені того самого дня рано.
Ну, слава Богові, тепер знову зможемо безпечно спати. Коли ми розповіли старшинам, як воно вийшло, то всі дуже раділи і дякували нам, кажучи, що вони самі не посміли б генералові про це говорити.
Розуміється, що ця історія з Кравсом мусила бути наслідком якоїсь інтриги.
Комусь хотілося дійти до влади, а на перешкоді стояв Кравс. Кінець був такий, що
Кравс перебрав знову командування, а Гембачев від'їхав до Стрия.
VIII
Слід тепер сказати дещо про наші відносини до других неукраїнських націй: поляків, жидів та німців. У перших початках наші відносини до поляків бодай назовні були мирні. Я уже згадував про спільну нашу працю, коли то на нас найшла повінь нещасливих російських поворотців. Відтак, коли я скликав сесію представників двірських обшарів і виложив їм стан справи і начерк української конституції, котра поручала кожній нації свобідний культурний розвиток, свободу віри і недоторканість приватної власності, виказав їм моє бажання на братню згоду та просив їх у всіх справах звертатися до мене. Тоді один шляхтич, стискаючи мені руку, сказав: "і з певносцьов бендзє нам лєп'єй як дотихчас". По якімсь часі прийшла до мене депутація польської організації, щоб скласти між нами якийсь "модус вівенді" на будуче; заявили, що вони хочуть свобідного культурного розвитку і таке інше. Я сказав їм те саме, що перед тим сказав дідичам, але хай вони скажуть своїм верхам, щоб залишили офензиву на нашім фронті, щоб ми могли спокійно працювати спільними силами над відбудовою нашого зруйнованого повіту. За той час вирішить Антанта, що з нами має статися. Вони на це від себе самих згодилися, але вони самі того рішати не можуть і мусять предложити це своїй верховній владі. В тій цілі треба їм з їх верхами порозумітися і вислати когось з-поміж себе через фронт на другий бік. Я обіцяв
їм таку перепустку постаратися, і ми розійшлися в найкращій згоді. Я ніколи не був політиком, не вмів хитрити, вірив в те, що мені говорили, гадав, що вони думають щиро і вже радів з того, що незабаром на нашім фронті настане спокій, так дуже усіма бажаний. Я в тій хвилині хотів забути, чого нас наша історія навчила. При тій нагоді, як була між нами мова про народну культуру, я сказав
їм, що після нашої конституції вільно їм вибрати собі народову раду, і висилати з неї своїх делегатів до прибічноі повітової ради. Користали з того жиди і німці, лиш не поляки. Я був страшно на себе лихий, що так легко дався взяти на таку полову, бо я пізнав, що ті угодові пересправи були лиш на те, щоб двох делегатів могло свобідно перейти фронт і дістатися своїх. Коли я по кількох днях заінтерпелював одного з тих панів, яку привезли відповідь їхні делегати і що буде з нашою згодою, відповіли мені, що вже тепер їм ніякої згоди не треба.
Жиди ставилися до нас симпатично. Вибрали свою народну раду і боролися між собою при виборах дуже завзято. Були й протести виборчі, і другі вибори. Та ми не вміли тої симпатії використати, навпаки — деякі наші невідповідальні людці своїм поведенням супроти жидів мусили настроїти їх до нас неприхильне. От, наприклад, зарядила команда міста, щоб жиди на "бліху" (жидівська частина міста) чистили вулиці. До тої роботи хотіли міліціянти взяти і місцевого рабина, д-ра філософії, хоч він хотів поставити за себе наймленого ставленика. Прийшов до мене рабин із своєю асистою на скаргу. Говорить чистою польською мовою і бачу, що людина з вищою освітою. Такий бешкет уже зачіпав віросповідання іншої народності. Я рабина перепросив і розмовився телефонічне з командою міста:
— Що ви доброго, панове, робите? — І представив їм зміст жалоби та просив, щоб цього не робили, бо я би був змушений віднестися з жалобою до секретаріату. Моя
інтервенція справді помогла і більше жалоб у мене з тої причини не було.
Знову ж німці йшли нам у всьому на руку. Але лише ті німецькі німці, бо сполонізовані німці з Нейдорфу держалися поляків.
Від того часу, як угодові переговори між нами і польською стороною розбилися, коли ще я не міг на власну руку змінювати формули урядового приречення для урядовців, котрі під такою умовою хотіли розпочати службу, місцеві і дооколичні поляки стали нам робити пакості, які лише було можна. Я мав багато з тим клопоту, щоб здержати роз'ярених стрільців від доразної відплати. Наша розвідка нічого не знала і нічого не робила. Описаний вище напад на окружну команду, двократний бунт арештантів, гаснення електричного світла і багато іншого, повторювалося дуже часто.
А наші?
Всіляко бувало. Зразу я не міг обігнатися від кандидатів на сільських комісарів.
Приходили різні осібняки, фасіонували себе великими українськими патріотами, а з місцевих війтів робили останніх лайдаків. Я не міг зразу зорієнтуватися, бо ще не мав нагоди пізнати повіту як слід. Згодом показалося, що не один з тих людців мене надув, що він був перший драбуга в селі, а рвався до комісарського стільця тільки задля наживи. Я став переводити громадські вибори і на жадання громади висилав своїх урядовців туди. Були і протести, і не раз вибори переведено по кілька разів.