І сниться чудний сон маршалові. За Кічкаським мостом стоїть його кінна дивізія. Неймовірно сяє місто на острові Хортиця. Мости з острова, як павучині лапи. Дніпрова вода внизу яскраво-зеленого кольору. Шахай:
"Здобудь мені місто, Остюче". — "Понімаєш, — одповідає маршал, — треба сюди ще Галатових кулеметів". Шахай: "Там кулемети не поможуть! Я битиму з важких гармат, а Марченко полетить аеропланом і скине сотню бомб". Остюк пригадує, що Марченка було розстріляно з ворожого кулемета, пригадує безголове, понівечене тіло свого бойового товариша, йому стає страшно. "Марченко мертвий!" — кричить Остюк, але Шахай маше прапорцем, і до нього летить Марченко. Він салютує, перегнувшися через борт машини, і летить усе вище й вище. Остюк говорить команду полкам. І в цей час над містом з'являються контури келеха і кривава рідина крапле з нього. Мостами з усіх боків залітає до Хортиці кіннота. З жахом Остюк помічає червоний прапор на виконкомі. "Хлопці!"—кличе командирів маршал, і йому здається, що всі глузують з нього. Він виймає револьвера і хоче застрелитися, його душить ганьба, але хтось одводить руку од голови. "Божевільний — це Париж!" — кричать йому на вухо. І справді — бригади стоять біля Аустерліцького мосту, а гарматники тягнуть важкі гармати до Ботанічного саду. Маршал одразу уявляє собі мапу Парижа. Ніби блакитна шабля, лежить посередині Сена. Командири чекають наказу. Остюк розбиває кінноту натроє. "Перша бригада піде звідси набережною С.-Бернарда, поверне ліворуч на бульвар С.-Жермен", — каже маршал, і немає жодного сумніву в його голосі. Бригада помчала. Остюк інструктує командира другої. Мовчки салютує шаблями бригада, і Аустерліцький міст гуркотить і гнеться під такою кількістю коней. Залишається біля Остюка його улюблена третя бригада. "За мною! Рушай!" — командує маршал і, як диявол, веде полки. Не торкаючись землі, летять за ним кіннотники до площі Бастілії. Промайнула вулиця С.-Антуан. На колишній Гревській площі маршал заарештував управу міста. Вулиця Ріволі, Луврський палац, Тюльєрійський сад, усе мчало назустріч і зникало за плечима. Порожні вулиці, замкнені вікна і двері — так стрівав Остюка переможений Париж. На площі Згоди біля Луксорського обеліска маршал побачив уперше крізь вулицю Єлісейських Полів — Тріумфальну арку. Раптом над нею з'явилися контури келеха і кривава рідина почала капати з нього. Жах охоплює Остюка. Велетенське місто ковтнуло його бригади. Вони розгубляться серед тисяч вулиць! Маршал плаче, і вірний Флоріда здригається під ним. Позаду схлипує вся бригада. Тоді з-поміж статуй міст, котрі оточують площу, оживає в павільйоні статуя міста Марселя і голосом ченця кричить на всю площу. Маршал відчуває, що у нього болить вухо від цього крику. "Ти ще видужаєш, побратиме, — кричить чернець, — у вас буде прекрасна столиця!" Над павільйоном міста Марселя з'являються контури келеха, й кривава рідина починає...
ШОСТА ПІСНЯ
Голос:
У пісні шабля татарву січе,
У думі — за дружину вірну править.
Бредуть, співають люди без очей,
Перебираючи струну і славу.
Лише про честь — сліпий речитатив,
Про вірність і хоробрість побратимів.
Розчісувачі грив старих часів,
Важких боїв—бояни нелюдимі!
За тьмою — тьма, як доля кочова,
В обличчя — непрозорий вітер лине.
У темряві сідають спочивать,
У тьму ідуть, намацавши стежину.
Не повторити, як бринить струна!
Який у неї урочистий голос!
Басок тривожно й грізно застогнав.
Альти пішли у вимріяне соло.
Вперед! Завжди вперед летіть, відважнії
Плечима до плечей ставайте, дружні!
Хор:
Через моря, пустелі та міражі
Іде вона — достойна й мудра мужність.
Людина зупинилася проти вітру, що дмухав за течією вздовж долини, де текла ріка. У подихах вітру виразно чулось швидке посування зими. Дерева на крутих схилах берегів — сосни й листвениці — шаруділи так, ніби з них сипався ввесь час пісок. Сірі, як повсть, хмари закривали небо. Людина обшукала очима береги. Зовсім непомітні ознаки звернули на себе увагу. Підійшовши ближче, обидва компаньйони знайшли'там сліди колишньої стоянки одного з багатьох синів великої тайги.
— Я тебе не дурив, — було резюме першого, — це той Золотий Ручай.
Він оглянувся навкруги, пригадуючи і відновлюючи в пам'яті знайомі місця.
— Он висять шматки шапки, — закінчив він, — я його убив під отим деревом. Там же й покинув. Ми прийшли, Ничипоре.
Другий нічого на це не відповів. Він сів роззуватися. Знявши важкі чоботи, розмотав онучі і почав одривати од ніг шматки шкарпеток, котрі зотліли на його пальцях. З тисячу кілометрів пройшли вони за місяць від табору "Веселий". Перерізали стежками гірський кряж, потрапили до невідомої річки, пішли нею до війстя і повернули в долину, звідки витікав ручай.
Перший бродяга назбирав сухого суччя і розпалив багаття. Другий став гріти поранені ноги. Речі лежали купою — так, як їх було скинуто з плечей. Рушниці висіли на гілках. Ничипір простяг руку до фляги і сьорбнув з неї спирту.
— Не поспішай, — зауважив компаньйон його. Знову мовчали, ніби слухаючи, як лускало дерево у вогні.
— Бгаток, не дгеф, — почулася запізніла відповідь Ничипора, — од гогілочки люди веселішають.
Він таки гаркавив. Обличчя, подзьобане віспою, зайшлося усмішкою. Од спирту ожили стомлені м'язи. Не взуваючи чобіт, став ходити біля вогню, одчепив чайника, побіг по воду, повісив чайника над вогнем. Потроху смеркало, і ватра ставала жовтішою. Унизу блищав ручай, він одсвічував ніби золотом, що лежало невідоме в ньому і навкруги по долині. За сірою пеленою хмар мов западалася чорна безодня, посилаючи землю в глибінь вечора. Вода закипіла. Як завше на нових місцях, людей охопила апатія. Було млосно від однієї думки, що поблизу під рукою є жовтий пісок, який наче крил начепить вимученій людській істоті. Він перекине ціле життя, як гору, відкриваючи прекрасну далину теплих земель. Не буде скаженіти навкруги біле снігове мовчання. Не буде висіти на ниточці над головою смерть.
Чайник закипів дужче. Пара била з носка, — і почала бряжчати покришка, зашкварчала вода, падаючи у вогонь. Компаньйони прокинулись. Нашвидку сьорбнувши чаю, побігли в долину і ходили там до повної темноти. Розіклали багаття над самою водою. Відбившися у воді, запалав високий вогонь, і скидався він на вогненний довгий меч із двома клинками. Тут, де на тисячі кілометрів не було й сліду людини, поставлено в ріку отакий меч. І він не гас.