Усе, що прочитав тепер ласкавий читач, я написав місяців п'ять тому, єдино від розчулення. Признаюсь наперед, я трохи небезсторонній щодо Марії Олександрівни. Мені хотілося написати щось таке наче похвальне слово цій чудовій дамі і подати це все у формі грайливого листа до приятеля, на зразок листів, що друкувалися колись за давнього, золотого, та, слава богу, безповоротного часу в "Северной пчеле" й в інших періодичних виданнях. Та що в мене нема ніякого приятеля і до того ж є певна природжена літературна несмілість, то твір мій і лишився у мене в столі, як літературна проба пера та як пам'ять про мирну розвагу на дозвіллі й про утіху. Минуло п'ять місяців, і раптом у Мордасові сталася дивовижна подія: рано-вранці до міста в'їхав князь К. і зупинився в домі Марії Олександрівни. Наслідки цього приїзду були незліченні. Князь пробув у Мордасові всього три дні, але ці три дні лишили по собі фатальні й незгладні спогади. Скажу більше: князь вчинив, у певному розумінні, переворот у нашому місті. Розповідь про цей переворот становить, звичайно, одну з багатозначних сторінок у Мордасовських літописах. Ось цю сторінку я й зважився, нарешті, після деяких вагань, опрацювати літературно й подати на суд вельмишановної публіки. Повість моя містить у собі повну й визначну історію піднесення, слави й урочистого падіння Марії Олександрівни й усього її дому в Мордасові: тема гідна й спокуслива для письменника. Насамперед, зрозуміло, треба пояснити: що дивного в тому, що до міста в'їхав князь К. і зупинився в Марії Олександрівни,— а для цього, звичайно, треба сказати кілька слів і про самого князя К. Так я й зроблю. До того ж біографія цієї особи конче потрібна й для всього дальшого перебігу нашої розповіді. Отже, починаю.
РОЗДІЛ II
Почну я з того, що князь К— був ще не бозна-який старий, а тим часом, коли дивцшся на нього, мимохіть навертається думка, що він от-от розвалиться: так він занепав, або, краще сказати, зносився. В Мордасові про цього князя завжди розповідали надзвичайно химерні речі, найфантастичніші змістом. Подейкували навіть, що дідок з глузду з'їхав. Особливо дивним здавалося всім, що поміщик чотирьох тисяч душ, людина з певним родством, котра могла б мати, якби схотіла, неабиякий вплив у губернії, живе в своєму чудовому маєтку самотньо, цілковитим затворником. Багато хто знав князя ро-кі& шість чи сім тому, коли він перебував у Мордасові, і запевняє, що він тоді не терпів самотності й зовсім не скидався на затворника. Та оце й усе, що я міг дізнатися про нього вірогідного. Колись, замолоду, що, проте, було дуже давно, князь блискуче вступив у життя, жуїрував, лицявся, кілька разів проживався за кордоном, співав романси, каламбурив і ніколи не визначався блискучими розумовими здібностями. Звичайно, він перевів усе своє багатство і на старість побачив себе раптом майже без копійки. Хтось порадив йому виїхати до свого села, яке вже почали продавати з публічного торгу. Він виїхав і прибув до Мордасова, де й прожив рівно шість місяців. Губернське життя йому надзвичайно припало до сподоби, і за ці шість місяців він рішив усе, що в нього лишалося, до останніх вишкребків, жуїруючи та заводячи різні інтимності з губернськими паніями. До того ж він, був дуже добра людина, звісно, не без деяких особливих князівських замашок, що їх, проте, в Мордасові вважали за властивість найвищого товариства, а тому замість досади вони справляли навіть ефект. Особливо дами були повсякчас у захваті від свого милого гостя. Збереглося багато цікавих спогадів. Розповідали, між іншим, що князь понад половину дня сидів за своїм туалетом і, здавалося, весь' був складений із якихось шматочків. Ніхто не знав, коЛи й де він устиг так розсипатися. Він носив парик, вуса, бакенбарди і навіть еспаньйолку,— все, до останньої волосини, накладне й чудового чорного кольору; білився й рум'янився щодня. Запевняли, що він якось розправляв пружинками зморшки на своєму обличчі й що пружинки ці були якимсь особливим способом сховані в його волоссі Запевняли також, що він носить корсет, бо збувся десь ребра, невдало вискочивши з вікна, лід час однієї своєї любовної пригоди в Італії. Він шкутильгав на ліву ногу; твердили, що ця нога штучна та7 що справжню зламали йому під час іншої пригоди в Парижі, зате приставили нову, якусь особливу, коркову. А втікц мало чого не набалакають! Та правдою було, однак, те, що праве око в нього було скляне, хоч і дуже майстерно підроблене. Зуби теж були з композиції. Цілі дні він умивався різними патентованими водами, душився й помадився. Пам'ятають, проте, що вже тоді князь починав помітно дряхліти й ставав нестерпно балакливий. Здавалося, що кар'єрі його кінець. Усі знали, що в нього не було вже ні шеляга. І раптом саме тоді й цілком несподівано одна з найближчих його родичок, престарезна бабка, яка постійно жила в Парижі й від якої він аж ніяк не міг сподіватися спадщини,— вмерла, поховавши рівно за місяць до своєї смерті свого законного спадкоємця. її законним спадкоємцем цілком несподівано зробився князь. Чотири тисячі душ прегарного маєтку, рівно за шістдесят верст від Мордасова, припали йому самому, неподільно. Він зараз же зібрався до Петербурга, щоб покінчити свої справи. Проводжаючи свого гостя, наші дами дали йому чудовий обід у складку. Пам'ятають, що князь був чарівно веселий на цьому останньому обіді, каламбурив, смішив, розповідав найнезвичайніші анекдоти, обіцяв якнайшвидше приїхати до Духанова (свого новонабутого маєтку) і давав слово, що після повернення в нього будуть безперервні свята, пікніки, бали, фейєрверки. Цілий рік по його від'їзді дами точили ляси про ці обіцяні свята, чекаючи з страшенним нетерпінням свого милого дідка. Дожидаючи ж, влаштовували навіть поїздки до Духанова, де був старовинний панський будинок і сад, з вистриженими з акацій левами, з насипними курганами, з ставами, по яких ходили човни з дерев'яними турками, що грали на сопілках, з альтанками, з павільйонами, з монплезирами й іншими вигадками.
Нарешті князь повернувся, але, на загальний подив і розчарування, навіть не заїхав до Мордасова, а оселився в своєму Духанові цілковитим затворником. Розійшлись дивці чутки, і взагалі з цього часу історія князя стає туманною й фантастичною. По-перше, розповідали, що в Петербурзі йому не зовсім пощастило, що деякі з йото родичів, майбутні спадкоємці, хотіли, через недоумство князя, виклопотати якусь опіку над ним, мабуть, побоюючись, що він знов усе промотає. Мало того: інші додавали, що його хотіли навіть завдати до божевільні, але якийсь із його родичів, один важний пан, нібито за нього заступився, довівши ясно всім іншим, що бідний князь, наполовину померлий і підроблений, певно, незабаром і весь помре, і тоді маєток припаде їм і без божевільні. Кажу знову: мало чого не набалакають, особливо в нас, у Мордасові! Все це, як розповідали, страшенно перелякало князя, аж так, що він зовсім змінився характером і обернувся на затворника. Деякі мордасовці з цікавості поїхали до нього поздоровляти, але — їх не прийняли або прийняли надзвичайно дивно. Князь навіть не впізнавав своїх колишніх знайомих. Запевняли, що він і не хотів упізнавати. Навідав його й губернатор.