— Аж ніяк, — відповів Гленарван, — крім того, й наші бики потомились, а завтра ми вирушимо на світанку.
Була дев'ята година. Місяць хилився вже до обрію й кидав скісне проміння, що губилося у тумані. Темрява довкола густішала. Маленький загін добрався до Сеймура і попрямував його широкими вулицями за проводом Паганеля, який, здавалось, завжди чудово знав те, чого ніколи в вічі [313] не бачив. Його вело чуття, і незабаром він прибув на чолг загону просто до заїзду "Північна Британія".
Коней і биків відвели до стайні, фургон поставили під повіткою, а подорожнім запропонували доволі вигідні кімнати. О десятій годині посідали до столу, накритого під доглядом Олбінета. Паганель встиг уже разом із Робертом обійти місто; розповідь про його нічну прогулянку була надзвичайно коротка, бо ж він нічого не побачив. А втім, людина менш неуважна запримітила б на вулицях якесь пожвавлення. Тут і там люди збирались у юрби, котрі помалу зростали; інші перемовлялись з порогів своїх домівок, тривожно розпитувалися одне в одного; вголос читали ранкові газети, обмірковували, сперечались. Проте Паганель нічого не помітив.
Майор, дарма що нікуди не ходив, навіть і кроку не ступив за поріг заїзду, проте знав, що саме стурбувало маленьке місто. Досить було поговорити трохи з балакучим хазяїном заїзду Діксоном, аби збагнути, про що йдеться. Однак він не зронив ані слова.
Після вечері, коли Гелена, Мері й Роберт Грант пішли до своїх кімнат, майор затримав чоловіків і повідомив:
— Виявлено злочинців, причетних до аварії на Сенд-хортській залізниці.
— їх заарештовано? — квапливо запитав Айртон.
— Ні, — відповів Мак-Наббс, наче не помітивши боцма-нової квапливості, щоправда, цілком природної за цих обставин.
— Тим гірш, — зауважив Айртон.
— Ну то кого звинувачують у злочині? — спитав Гле-нарван.
— Читайте, — сказав майор, простягаючи Гленарванові число "Австралійської й Новозеландської газети", — і ви побачите — поліцейський інспектор не помилявся.
Гленарван прочитав уголос таке:
"Сідней, 2 січня 1866 року. Наші читачі, напевно, пам'ятають, що в ніч проти ЗО грудня того року сталася катастрофа біля Кемден-Бріджа, за сім миль од станції Каслмейн, на залізничній лінії Мельбурн-Сендхорст. Нічний експрес, який вийшов з Мельбурна об 11 годині 45 хвилин і мчав повним ходом, звалився в річку Люттон, бо Кемденський міст було розведено. Численні грабунки пасажирів, знайдений за півмилі від мосту труп залізничного сторожа свідчать: катастрофа скоїлась внаслідок [814] злочину. Справді, злочин, як виявило розслідування, заподіяла банда каторжників, котрі півроку тому втекли з Пертської виправної в'язниці в Західній Австралії, саме тоді, коли їх переправляли на острів Норфольк(81). Ватага має двадцять дев'ять чоловік, їхній верховода — Бен Джойс, найнебезпеч-ніший злочинець, що прибув до Австралії кілька місяців тому, невідомо .на якому судні, і досі не потрапив до рук правосуддя. Мешканцям міста, колоністам і скватерам пропонується бути пильними й подавати головному слідчому всі відомості, що можуть сприяти розшукам злочинців.
Головний інспектор поліції".
Коли Гленарван закінчив читати, Мак-Наббс повернувся до географа й мовив:
— Ось бачите, Паганелю, і в Австралії трапляються каторжники.
— Збіглі — безперечно! — відповів Паганель. — Але ті, хто відбув покарання, не мають права тут селитися.
— Так чи так, а втім, вони тут є, — мовив Гленарван. —^ Але я не думаю, що через них ми мади б змінити наші плани чи припинити подорож. А як ви гадаєте, Джоне?
Джон Манглс відповів не зразу. Він вагався: його неабияк тривожила думка про те, якого горя завдала б дітям капітана Гранта відмова від розшуків їхнього батька, а водночас він боявся наразити експедицію на небезпеку.
— Коли б із нами не було леді Гленарван і міс Грант, — сказав він, — мене дуже мало непокоїла б ця злодійська зграя.
Гленарван зрозумів його й додав:
— Певна річ, йдеться не про те, аби цілком одмовитися від нашої мети; та чи не було б обачніше, зважаючи на присутність з нами жінок, попрямувати до Мельбурна, сісти на "Дункан" і, прибувши на східне побережжя, далі розшукувати Гаррі Гранта. Як ви гадаєте, Мак-Наббсе?
— Я хотів би перше знати, що думає Айртон, — відповів майор.
Боцман, глянувши на Гленарвана, відповів:
— Ми зараз за двісті миль од Мельбурна, і я гадаю, що небезпека, коли вона взагалі існує, однакова на південних
(81) Острів Норфольк лежить на схід од Австралії. Туди засилають каторжників-рецидивістів і невиправних злочинців, де вони перебувають під особливо суворим наглядом. (Прим, автора.) [315]
шляхах і на східних. Пустельні і ті й інші, вони варті одні одних. До того ж я не вірю, щоб тридцять злочинців могли налякати вісьмох добре озброєних і рішучих чоловіків. Отож коли немає ліпшої ради, я пропоную йти вперед.
— Добре сказано, Айртоне, — озвався Паганель. — Посуваючись далі на схід, ми можемо натрапити на сліди капітана Гранта, а звернувши на південь, ми цю можливість втрачаємо. Я згоден з вами. А втікачі з Пертської в'язниці — то пусте! Чесну людину вони не злякають.
Пропозицію залишити план подорожі без змін проголосували й одностайно ухвалили.
— Дозвольте мені, сер, ще слово мовити, — сказав Айртон наприкінці.
— Кажіть, Айртоне.
— Може, треба послати "Дунканові" паказа виряджатись до східного побережжя?
— Навіщо? — заперечив Джон Манглс. — Ми ще встигнемо це зробити, коли прибудемо до Туфолдської затоки. А коли раптом якийсь непередбачений випадок змусить нас попрямувати до Мельбурна, нам буде дуже прикро не застати там "Дункана". До того ж навряд чи його вже полагодили. Отож я гадаю, з цим краще зачекати.
— Гаразд, — погодився Айртон, не наполягаючи на своєму.
Назавтра маленький загін, добре озброєний і готовий до будь-яких несподіванок, покинув Сеймур. За півгодини він знову опинився в евкаліптовому лісі, що простягся далеко на схід. Гленарван волів би їхати відкритим полем. Воно менш зручне для нападу й засідки, ніж густий ліс. Але вибору не було, і фургон цілий день посувався між одноманітними еєличєзними евкаліптами. Увечері, проїхавши вздовж північного кордону графства Енглезі, мандрівники перейшли сто сорок шостий меридіан і стали табором на межі округи Муррей.