Степанида. Це, коли я вам костюми сушила й прасувала?
Ліля. У нього глуха тітка, стара-престара... Хороша людина, але чим вона може допомогти? Мати надсилає двісті на місяць,— це багато, як вважаєте?! Спробувала б вона сама у великому місті удвох на двісті пожити... А ще мама зветься, провідний хірург! Я йому навіть сама сорочки штопаю...
Степанида. От і добре. Чому ж його не втримала?
Ліля. Не думала тоді й не гадала! Ромка хотів, щоб я ним пишалася, як не знаю ким! Та я й так ним пишаюсь, Степанидо!
Степанида. Пишаєшся, а він злодій!
Ліля. Неправда, він не злодій!
С т е п а н и д а. У зграї був?
Ліля. Рома спочатку не знав, що то зграя!
Степанида. Взяв би та й заявив міліції!
Ліля. Радила! Не можу, каже, вони тебе уб'ють! Ти у них заложниця за мене!
Степанида. Заложниця, жах який! Як же його спіймано?
Ліля. Напевно, хтось до карного розшуку сповістив... Степанида. Так. Доніс хтось...
Ліля плаче.
Бідна ти моя дівчинко!
Ліля. Я його так люблю, Степанидо... Любов — це таке почуття, коли все-все можна стерпіти... Який завгодно біль... От була одна дівчина... Напевно, у неї теж не все гладенько йшло... І плакала, як усі дівчатка, і задачі в неї не розв'язувались...
Степанида. Яка дівчина?
Ліля. Яка, яка! Зоя Космодем'йнська!2 Он яка! Степанида. Вона ж героїня, куди тобі! Ліля. І я такою хочу бути! Чесною! Стійкою до кінця! Не боятися!
Степанида. От і є нагода не боятися! Візьми громадянина в роботу! Нащо він, падлюка, займав хазяйські папери ось на цьому столі?!
Ліля. Який громадянин?
Степанида. Звичайний, напудрений.
Ліля. У тата не його приватні справи...
Степанида. Атож.
Ліля. За це знаєте, що буває?
Степанида (басом). Розстріл!
Ліля. Де він?
Степанида. Із мамою...
Ліля. Кличте сюди. Що-небудь вигадайте... Щоб без мами!
Степанида. Буде зроблено! Я теж стану неподалік! (Виходить.)
Ліля (сама). Це неподобство! — скажу. Та як ви сміли займати папери! — скажу. Я вас до суду віддам! До суду? Ні, до суду я не маю права віддавати... Вам не соромно в вічі дивитися?! Дівчата запевняють, що у мене вольові очі... (Прибрала, як їй здається, грізну позу.)
Стук у двері.
Увійдіть!
Пахом М и к и т о.в и ч (входить). Ось, Лілічко, квитки в кіно. Здається, виявляла бажання? А це яблука.., (Кладе яблука й квитки.)
Л і л я. Стипендії ще не видавали. Звідки гроші?
Пахом Микитович. Нащо мені дві розкішні бритви, скажи, будь ласка?
Л і л я. Ви, дядю, знову чимсь схвильовані?
Пахом Микитович. Дістав від твоєї мамаші наказа передислокуватися на вулицю.
Л і л я. Знову? Важко вам її не дражнити? Могли б поговорити по'душам з прокурором, дядю Пахом. Так і так, вживіть заходів проти хатніх шкідників.
Пахом Микитович. Адже ти теж не зверталась до прокурора!
Л і л я. Я — інша річ.
Пахом Микитович. Чому інша?
Ліля. Прокурор носить вдома рожеві окуляри, дядю!
Пахом Микитович. От би знати, де він їх ховає, коли йде до себе на посаду,— розбив би да друзки! Нехай відкритими очима погляне на свій дім!
Ліля. Дивак ви, лейтенант.
П а х о ,м Микитович. Коли зів'єш власне гніздечко,— дозволиш приходити до тебе пити чай? Пустиш, га?
Ліля. Коли вийде гніздечко, дядю Пахом!
Пахом Микитович. Вийде, чортяка всіх забери! Ти — справжня! З тобою й на фронті надійно було б! Хоробра!
Ліля. Перший боягуз у класі! Пахом М и к и то в и ч. Ідемо до кіно? Ліля. Ні.
Пахом Микитович. На когось чекаєш? Ліля. Так.
Пахом Микитович. Значить, до кіно не підемо? Дозволь квитки. (Бере квитки.) Віддам хлопчикам...
Ліля. Дядю Пахом! Здається, мені потрібна буде ваша допомога... Почекайте на кухні!
Пахом М и к и то в и ч. Єсть — почекати в кухні! Подаси мені військовий сигнал.!
Л і л я. Який, товаришу лейтенант?
Паїом Миотови ч. Дві зелені ракети! , Ліля. Чекайте! Дві зелені ?ракети!
Пахам Мштш&т робить "ліворуч кругом" і .рушає до дверей. На порозі — Опанас Аполлон овм и. Лахом Микитович дуже здивований, чекає, що Ліля подасть йому якийсь знак, але Ліля завмерла, зіпершися руками на батьків стіл. Пахом Микитович виходить.
Опанас Аполло нов и ч. Неприємний суб'єкт. Степанида настоювала, щоб я йшов сюди сам. Вона запевняла, що намене чекає прокурор!
Ліля. Так, на вас чекає прокурор!"
Опанас Аполло нович. Такий чарівний?
Ліля. Скажіть мені, будь ласка, що ви шукали в тато-вому столі?
Опанас Аполлонович. Ви хотіли сказати — в паперах?
Ліля. Це одне й те саме.
Опанас Аполлонович. Не кажіть. Юриспруденція — наука точна.
Ліля. Ви рилися в паперах?
Опанас Аполлонович. Припустімо. Рома Бондар вам відомий?
Ліля (відхитнулася). Н-ні!
Опанас Аполлонович. Зрікатися друзів? Ай-ай-ай! Далеко підете... Майте сміливість дивитися небезпеці в вічі!
Ліля. Отже, ви зізнаєтесь?
Опанас Аполлонович. В чому? В тому, що заглянув до документів? Таж прокурори мають звичку носити додому судові матеріали! Як же туди не заглянути, не перевірити. Чи не почав обвинувачений "капати". Чи немає яких нових доказів. Я спеціально прийшов...
Л ід я. Отже, ви признаєтесь, що лазили до татового столу?
Опанас Аполлонович. Коли не локалізувати справи на Романі, можуть трапитися великі неприємності для багатьох, в тому числі й для вас. Добре, що я заглянув до прокурорської теки! Тепер мені ясний хід слідства...
Ліля. Украли папери?
Опанас Аполлонович. Ну, що ви? Вилучають тільки особливо важливі документи! З паперів звичайних просто знімають копії...
Л і л я... Брешете! Цієї ж хвилини поверніть папери, і я даю слово не переслідувати вас!-
О п а № а с АПОЛЛО-И'В'ЙЧ. У вас татові. інт©н?ації, дівчинко! Але я й татка вашого не боюсь, він у мене осьдечки! (Стискає кулак.) Ви граєте без козирів!
Ліля. Яка там гра! Хочу навести лад у власному домі!
Опанас Аполлонович. Нуй наводьте! А до наших із Романом справ не пхайтесь! Кепсько буде! Це не загроза, лише інформація... Руки у нас довгі... Щ©< в"и; скажете про ніч у глухому підвалі в товаристві з Яшк@ю>Ка.том?
Задушевна виходить розмова, стогонів не почують ніякі сторонні вуха,..
Ліля. Як ви смієте мені загрожувати?!
Опанас Аполлонович. Лише застерігаю.
Ліля. Я скажу татові!
Опанас Аполлонович. Не думаю. Захочете жити...
Ліля. Ні!! (Жбурляє прес.)
Опанас Аполлонович. Гаряча конячка! (Відхиляється.)