Д і д. Товариш? Чого ж він на череві, як гад?
Грицько. Згідно військової науки... Пластунська школа...
Устин (заходить). Єгоре Івановичу, хат десять горить уряд, (Побачив партизанів). Гуртом так і ходять. Де женяться, де б'ються — там і вони. Двадцять дві польки знають. Польку-кокетку, польку-смєх, польку-любку...
Д і д. Ми самі скажемо, коли треба буде.
Єгор Іванович. Бойові?
Устин. Еге ж, бойові. Голіруч воюють...
Грицько. Із миски, мабуть.
Роман. Дядьку Єгоре Івановичу, на вулиці — голих женуть!
Партизани. Де? Де?
Всі вибігли, крім Єгора Івановича, Коваля й Романа,
Коваль. Товаришу Єгор, яка диспозиція?
Єгор Іванович. Б'ємося з карним загоном, як бачите. Оголосили Радянську республіку. Червона гвардія — чотириста бійців. Голова — Лавро Мамай... Командувач — Середенко. На нещастя, з махновським духом... Ваше обличчя мені знайоме...
Коваль. Був такий момент, товаришу Єгор,
Єгоріванович. Момент?
Коваль. Ви були головою трибуналу, а я вам давав свідчення... про одну обвинувачену...
Єгоріванович. Пригадую, пригадую...
Коваль. її розстріляно за барахольство...
Єгоріванович. Пригадую, пригадую...
Коваль. Вона служила у мене в ескадроні.
Єгор Іванович. Пригадав; Ви були в неї закохані. (Виглядає на вулицю, гукає.) Підійдіть, друже мій, сюди. Куди ви їх женете?
Грицько (несе купу гімнастьорок). Лавро Устино-вич казали, щоб які неграмотні,'то .щоб пустити, а які благородні — порубати в яру.
, Єгоріванович. По чому ж ви грамоту взнаєте?
Грицько. На голій людині все видно. . Єгор Іванович. Нова теорія. Нікого не рубайте, розберемось!
Коваль. Середенко живий?
Грицько. Утік к лихій годині... І прапор покинув, як автомата побачив. Там такий кінь, що нічим не доженеш... (Вийшов.)
Коваль. Почекайте з полоненими!
Єгор Іванович. Ходімо. Без нас не розберуться. Романе, я тут буду, на вулиці. (Вийшов. Коваль — за ним.)
Роман (сам). Тато мені обіцяли щось ловкеньке з війни принести... Було б піти з мамою на дзвіницю... ҐГа вдвох з мамою як задзвонили б... (Когось побачив.) Ну от, я ж казав! Дядьку! (Береться за кулемет,, тягне до°хати.) Важкий...
Грицько (вбігає). Куди тягнеш?
Роман. Дядько Середеико в леваді!
Грицько. З отрядом? (Зникав з кулеметом в спаленій хаті, чути голос його.) Нехай мене звідси дістануть. Я люблю такий момент!
Роман (сідає в кутку). А мені й піти не можна... Треба, щоб у штабі люди були...
Середеико (заглядає). В'яжіть коней... Тут ми Єго-ра й застукаємо.
Заходять — Середеико, у венгерці — під Махна, довге волосся, кубанка, нагайка на руці, за ним — Клеопатра — білява, красива.
Клеопатра (вихиляється). Поцілуй мене, Гнатку...
Середеико. Він слово скаже, а йому в рот дивляться, вій рукою махне, а всі — як показяться...,
Клеопатра (бурмоче). Поцілуй мене, серденько...
Середеико. Баба —відьма, то й йому ворожить... Куля відскакує, як грудка, і спереду і ззаду... Хіба його вб'єш?
Клеопатра. Обійми твою рибоньку... Середеико. Його труїти треба... (Обіймає Клеопатру.)
Клеопатра. Я тебе поцілую. (Б'є по обличчі, вихоплює револьвер.) Клянусь, повен рот куль буде! Боягуз! Баба!
Середеико (відступає). Клеопатро! Схаменись! Клеопатра. На коліна! Богу молись! Розстріляю! Середеико. Сказилася, чи що?
Клеопатра. Сам до рук віддав! На тобі, Лавро, гармати, на тобі кулемети, забирай республіку, обмундирування! Слинява баба!
Середеико. Дак його й куля не бере! Людей моїх усіх розігнав... Візьмемось із другого боку... Єгора — заложником... Хочеш?
Клеопатра (ховає револьвер). Клянусь, баба... Яку б армію зробили! Половина денікінців до нас перейшла б.
Нарівні з самим "батьком" були б! А ти, як школяр,— утік! Анархіст! Піди до Єгора, ручку поцілуй!
Середенко. Ну, я вб'ю Єгора, хочеш?
Клеопатра. Дурень! Хіба це смерть для нього? Я його па скибки різатиму... Я з нього по кісточці вийматиму... Життя моє над ямою поставив... Та я з ями вилізла... Рукою рану затулила....
Середенко. Ну й цілуйся тепер із ним!
Клеопатра (побачила Романа). А ти чого тут? Тікай звідси...
Роман мовчить.
Середенко. Ти німий, чи що? Пішов геть звідси!.. Роман мовчить.
Клеопатра. Тебе вже й діти не слухають...
Середенко. Зараз послухає... (Хватає хлопця, ставить на ноги.) Ти підеш звідси?
Роман. Ні. Я вас не боюсь, бо ви баба...
Середенко. Ах ти... (Замахнувся нагайкою.)
Варка (заходить). Із дітьми воюєш, Гнате? Йди сюди, Романе, не бійся, він не вдарить...
Роман (сідає під хату). Я й не боюсь...
Варка. Втекли, голубчики! Чорним прапором граєтесь? А там за вас Лавро воює, голову підставляє.
Клеопатра.. Мадам, вам треба лікувати нерви...
Варка. Ти навіть не людина... Людські слова од тебе, як од барабанної шкури, відскакують... Нехай я мужичка, та серце в мене не твоє...
Клеопатра. Клянусь, вона ревнує...
Середенко. Я тебе мало бив, Варко?
Варка. Тепер і на тебе закон прийшов. Сонце він мені одслонив...
Заходять Єгор Івановичі Коваль.
ЄгорІванович. У нас гості в штабі. Коваль. Паша! Клеопатра. Коваль?! Коваль. Жива?!
Клеопатра. Так. Жива. Не вдалось тобі закопати... Коваль. Тебе ж розстріляно! Я сам бачив! Клеопатра. Дурниці. Не варто згадувати. ЄгорІванович. Оце та жінка? Клеопатра. Яку ви засудили на смерть. Тепер згадали, хто я, товаришу голова трибуналу? Варка. Крим і Рим пройшла.
Середенко. Передаю наказ Мамая: товаришу Єгору йти зо мною...
Варка. Куди?
Р о м а н. Дядьку Єгоре Івановичу, я знаю... (Підбігає до Єгора Івановича, говорить на вухо.) Вони вас убити намовлялися...
Єгоріванович. Спасибі, Романе, знаю...
Клеопатра. Ви виконуєте наказ голови республіки? Ця ми вас примусимо силою?
Мамаїха (заходить). Кажуть, кінчаємо, Єгоре Івановичу. Так і людям сказати, чи як? То я скажу. Ти, Гнате, я знаю, чим па Лавра дихаєш. Я все бачу, гляди мені. (Бере Романа за руку.) .Ходімо до тата... (Виходить з хлопцем.)
Реве дзвін на сполох — бам-бам-бам.
Середенко. Чужих людей сюди навели... Республіка собача!..
Єгор Іванович. Друже мій, ви арештовані...
Клеопатра. Що? (Вихоплює револьвер.)
Єгоріванович. І ви теж арештовані...
Середенко (підносить револьвер). Ех, не хотілось двору поганити...
Клеопатра. Не смій стріляти! Це не твоє баб'яче діло!