— Послухай-но,— повторив він своє улюблене слівце.— Говорю тобі, ти — моя. З кожною хвилиною ти все більше подобаєшся мені. Я ще мало тебе знаю. Але я не відмовлюся від тебе. Кінець кінцем ти прийдеш до мене, ї я не хочу, щоб ти служила у покоївках. Ти не можеш залишатися на цій посаді, хіба що дуже недовго. Я повезу тебе куди-небудь. І я дам тобі грошей, чуєш? Ти повинна взяти їх.
'При слові "гроші" Дженні пересмикнуло, і вона вихопила руку.
— Ні, ні,— казала вона.— Я не візьму.
— Візьмеш. Віддай їх матері. Я зовсім не намагаюся купити тебе. Я знаю, про що ти думаєш. Але це не так. Я хочу тобі допомогти. Хочу допомогти твоїм рідним.
8. Теолор Драйзер
Я знаю, де ти живеш. Сьогодні я там був. Скільки вае в родині?
— Шестеро,— ледве чутно відповіла вона. "Ой, вже ці бідняцькі родини", подумав він.
— Отже, візьми,— наполегливо повторив він, дістаючи гаманець з кишені.— І дуже швидко ми знову побачимось. Ти не уникнеш, дитинко.
— Ні, ні,— протестувала Дженні.— Я не хочу. Мені; не треба. Ви не повинні просити мене про це.
Кейн спробував наполягти на своєму, але вона була непохитна, і зрештою він сховав гроші.
— Одно скажу, Дженні: тобі від мене не втекти,— спокійно заявив він.— Рано чи пізно ти однаково будеш зі мною. Адже ти сама це відчуваєш і знаєш. Це з усього видно. Я не маю наміру відмовитись від тебе.
— Ох, коли б ви знали, як ви мене мучите.
— Хіба я справді мучу тебе? — запитав він.— Невже?
— Авжеж, мучите. Я ніколи не зроблю так, як ви хочете.
— Зробиш! Зробиш!—запально вигукнув він; від однієї думки, що здобич вислизає, пристрасть його спалахнула з новою силою.— Ти будеш моя!
І він міцно обійняв її, незважаючи на всі її протести.
— Ну от,— сказав він, коли після короткої боротьби те таємниче, що з'єднувало їх, знову заговорило в Дженні і вона перестала чинити опір. На очах у неї були сльози, але він не помічав їх.— Хіба ти сама не бачиш? Я також подобаюсь тобі.
— Я не можу,— схлипнувши, повторила Дженні. її неприхований відчай зворушив Кейна.
— Чого ж ти плачеш, дитинко? — запитав він. Вона не відповіла.
— Ну, пробач,— сказав він.— Більше я тобі сьогоднї нічого не скажу. Ми майже приїхали. Завтра я виїжджаю, але скоро ми знову побачимось. Так, дитинко. Тепер я не можу від тебе відмовитися. Я зроблю все можливе, щоб тобі було не так важко, але відмовитися "від тебе не можу, чуєш?
Вона похитала головою.
— Тут тобі треба вийти,— сказав він, коли карета доїхала до рогу. Він побачив світло у завішених вікнах Герхардтів.
— До побачення,— додав він, коли вона виходила з карети.
— До побачення,— пробурмотіла вона.
— Пам'ятай,— сказав він,— це тільки початок.
— О, ні, ні,— благально сказала вона. Він подивився їй услід.
— Яка красуня! — вигукнув він.
Дженні зайшла в дім стомлена, розгублена, присоромлена. Що ж вона вчинила? Безперечно, вона зробила непоправну помилку. Він повернеться.
Він повернеться. І він пропонував їй гроші. Це найгірше.
Розділ XIX
Хоч післ^я цієї хвилюючої зустрічі в обох залишилося почуття якоїсь недомовленості, але ні Лестер Кейн, ні Дженні не мали найменшого сумніву: на цьому справа не скінчиться. Кейн відчував, що дівчина зовсім причарувала його. Вона чудова. Він навіть не уявляв собі, що вона така мила. її сумніви, благання, це боязке "ні, ні, ні!" хвилювали його, як музика. Безперечно, ця дівчин*" створена для нього—-і він її доможеться. Вона надто чарівна, не можна випустити її. Яке йому діло до того, що скажуть її рідні та й цілий світ?
Дивна справа, Кейн був цілком впевнений в тому, що рано чи пізно Дженні поступиться перед ним і фізично, як уже поступилася в душі. Він не міг би пояснити, звідки в нього ця певність. Щось таке в Дженні — її надзвичайна граціозність, одвертий, нелукавий погляд — примушували думати, що вона здатна до пристрасті, в якій немає нічого грубого й аморального. Це була жінка, створена для чоловіка —для одного, єдиного. З нею неподільно була зв'язана уява про кохання, ніжність, покору. Нехай тільки з'явиться той, єдиний — і вона полюбить його й піде з ним. Так розумів її Лестер. Він відчував це. Вона повинна скоритися йому, бо він для неї і є — тон самий, єдиний.
А Дженні передчувала всілякі ускладнення, можливо — катастрофу. Якщо він переслідуватиме її, то, звичайно, дізнається про все. Вона не сказала йому про Брендера, бо все ще невиразно сподівалась, що вислизне. Розлучившись із ним, вона знала, що він повернеться. Вона мимоволі розуміла, що прагне цього. І все ж від-
8*
115
чувала, що не повинна поступитись, а повинна, як і раніше, жити чесним, важким і одноманітним життям. Це — кара за її минуле. Вона мусить пожати те, що посіяла.
Солідний особняк Кейнів у Цінціннаті, куди Лестер повернувся, розлучившись з Дженні, був повною протилежністю будинку Герхардтів. Це був великий двоповерховий будинок без ознак певного стилю; він нагадував французький замок, але побудований був з червоної цегли та пісковика. Ділянка навкруг нього, засаджена квітами й деревами, нагадувала справжній парк, і навіть каміння тут, здавалося, говорило про багатство, гідність і витончену розкіш. Арчібалд Кейн, батько родини, нажив величезне багатство, і до того ж не шляхом грабежу, не якимсь нахабним чи нечесним способом, але завдяки тешу, що зумів взяти в свої руки найбільш потрібне на той час, а через те й вигідне діло. Ще за юнацьких років зін збагнув, що Америка — країна молода, яка розвиватиметься. Отже, буде величезний попит на всілякі екіпажі, фургони, повозки, вози — і хтось повинен задовольняти цей попит. Він відкрив невеличку майстерню і поступово перетворив її на солідне підприємство; він випускав добрячі екіпажі й продавав їх з великим прибутком. Арчібалд Кейн вважав, що люди в більшості своїй чесні; він був певен, що їм потрібні добротні, по совісті зроблені речі, і, коли їм такі речі запропонувати, вони охоче почнуть купувати у вас і звертатимуться до вас знову й знову, доки ви не станете багатою і впливовою людиною. Він вважав, що в торгівлі треба бути щедрим і завжди, продаючи, відмірювати "з походом". Все життя, до старості, він мав добру славу у всіх, хто його знав. "Арчібалд Кейн? — говорили про нього конкуренти.— О, це особлива людина. Спритний, але чесний. Це велика людина!"