— З якою асоціацією? Я нічого не чув. Я тільки що повернувся з Європи.
— Ой, гляди, Лестер, так ти все на світі проспиш,— сказав Брейсбрідж.— Твій брат утворив найкрупніший трест у вашій галузі виробництва. Я був упевнений, що ти в курсі справи. Об'єдналися всі великі компанії — Буде, Лайман-Уінтроп, Майер-Брукс. Твій брат обраний президентом. Він, напевно, на одному розподілі акцій заробив мільйонів зо два.
Лестер звів брови, очі його дивилися холодно.
— Ну що ж, я дуже радий за Роберта. Брейсбрідж зрозумів, що Лестер вражений у саме
серце.
— До побачення, дорогий, мені пора,— сказав він.— Коли будеш у Клівленді, заглядай до нас. Ми з дружиною тебе любимо, ти це знаєш.
— Знаю,— сказав Лестер.— До побачення.
Він побрів до курильні. Після того, про що він дізнався, його нова вигадка втратила для нього всякий інтерес. Добрий він буде в ролі хазяїна занедбаної фабрики, коли •його брат — президент каретного тресту! Та Роберт через рік зробить так, що він піде з торбою. Колись він сам мріяв про таку асоціацію. Він мріяв, а Роберт взяв та й створив її.
Одна справа зносити удари долі, які так часто звалюються на обдарованих людей, коли ти молодий, сміливий, сповнений войовничого духу. І зовсім інша справа, коли молодість уже позаду, коли основні твої достатки зислизають у тебе з рук, а нові шляхи до багатства й .успіху закриваються перед тобою один за одним. Одвер-те небажання "товариства" визнати Дженні, створений навколо неї газетний галас, незгода з батьком і його смерть, втрата майна, розрив з батьківським підприємством, поведінка Роберта, нарешті новий трест — все це збивало з пантелику, пригнічувало Лестера. Він старався і взнаки не давати, й досі в нього це начебто виходило, але тепер він раптом відчув, що всьому є край. Додому він повернувся чорніший від хмари. Дженні одразу це помітила, вірніше, вона цього чекала. Цілий вечір, поки його не було вдома, її гнітив якийсь невиразний сум. І ось він повернувся, і вона зрозуміла — у нього серйозні неприємності. Першим бажанням її було запитати: "Що трапилось, Лестер?", але вона стрималась і мудро вирішила, що він, якщо захоче, сам їй про це розкаже. Вона удала, наче нічого не помітила, і намагалася розважити його лагідно й не докучливо.
— Веста сьогодні дуже задоволена собою,— почала вона.— Принесла зі школи відмінні оцінки.
— Це добре,— відповів він похмуро.
— І танцювати вона почала дуже гарно. Саме перед тим, як ти прийшов, вона показувала мені нові танці, які щойно вивчила. Це так чудово — ти просто уявити собі не можеш.
— Дуже радий чути,— пробурмотів він.— Я ж говорив, що їй варто вчитися. І час, мабуть, перевести її до іншої школи, кращої.
— А тато все сердиться, навіть смішно. Вона його дражнити наважується, пустуха така. Сьогодні все пропонувала навчити його танцювати. Коли б він так не любив її, то нам'яв би їй вуха.
— Можу собі уявити! — посміхнувся Лестер.— Наш дід танцює. Ну й картина!
— Він бурчить, лютує, а їй хоч би що.
— Молодець дівчинка,— сказав Лестер.
Він щиро любив Весту і все більше цікавився нею.
Дженні говорила далі, і їй удалося трохи розвіяти похмурий настрій Лестера. А коли прийшов час лягати спати, він сам заговорив, нарешті, про свої турботи.
— Поки ми були за кордоном, Роберт тут зробив непогану фінансову комбінацію.
— А що таке? — насторожилася Дженні.
— Утворив каретний трест, не більше й не менше. Тепер його трест вбере в себе все, що є в країні скільки-небудь значного в цій галузі. Брейсбрідж мені розказав, що Роберта обрано президентом і що в них мало не вісім мільйонів капіталу.
— Та що ти!—вигукнула Дженні.— Тоді тобі, можливо, не варто вступати до нової компанії, про яку ти говорив.
— Так, зараз це було б безглуздо. Можливо, пізніше, не знаю. Поки що треба почекати, подивитись, що вийде з цього нового тресту. Мало який курс він може взяти?
Дженні була засмучена до глибини душі. Ніколи раніше вона не чула від Лестера ані слова скарги. їй дуже хотілося втішити його, але вона розуміла, що це їй не під силу.
— Ну, що ж,— сказала вона.— Є й ще багато цікавого на світі. Я б на твоєму місці не поспішала. Час у тебе є.
Більше вона нічого не наважилась додати, але він. раптом відчув, що й справді немає чого себе дратувати. Зрештою, ще на два роки йому забезпечений більш ніж достатній прибуток. При ба'жанні його можна збільшити. І все ж Лестера гризла думка, що брат так навально йде вгору, а він стоїть на місці, чи, вірніше, пливе за течією. Це було образливо; а головне — він почав відчувати, що втрачає грунт під ногами.
Розділ ХЬУIII
Скільки Лестер не ламав собі голови, він не міг придумати, як йому знову включитися в життя ділового світу. Дізнавшись, що Роберт утворив свій трест, він одразу відкинув геть будь-яку думку про участь у скромному підприємстві фабриканта з Індіани. У нього вистачало гордості й почуття міри, щоб зрозуміти, як безглуздо було б тягатися з братом, який безперечно мав більші фінансові можливості, ніж він. Лестер дістав довідки про нову асоціацію й переконався, що Брейсбрідж аж ніяк не перебільшив її розмаху й могутності. Це була мільйонна справа. У самостійних дрібних фабрикантів не залишалося найменших шансів уціліти. Так невже ж плентатись у хвості за своїм знаменитим братом? Ні, це надто принизливо. Борсатися й викручуватися в нерівній боротьбі проти нового тресту, знаючи, що рідний брат може розчавити або пожаліти тебе і що проти тебе використовується капітал, який належить тобі по праву. Ні, неможливо. Краще переждати. Щось та навернеться. А тим-часом він має на що жити, і за ним лишається право,, якщо він того побажає, знову зробитися пайовиком компанії Кейн. Але чи бажає він цього? Ось питання, на яке Лестер ніяк не вмів відповісти.
Він усе ще був у полоні своїх вагань і сумнівів, коли одного чудового дня до нього прийшов якийсь Семюел Росе, агент по продажу нерухомого майна, чиї величезні реклами на дерев'яних щитах красувалися по всій прерії, що оточувала Чікаго. Лестер разів зо два зустрічався з ним у клубі, чув про нього як про сміливого і вдачливого ділка, і пам'ятав крикливий фасад його контори на розі вулиць Вашінгтона й Ла-Саль. Россу було років з п'ятдесят, він привертав до себе увагу своїм зовнішнім виглядом — високий на зріст, чорна борідка, чорні очі, орлиний ніс з нервовими ніздрями й густе кучеряве волосся. Лестеру запам'яталася його м'яка кошача хода й виразні вузькі білі руки з довгими пальцями.