ЧАСТИНА П'ЯТА
1. Нар.: Напасть не по дереву ходить, а по тих людях (Номис. — С. 37).
5. Пред ним стоїть старий дідище — бог річки Тібр. За віруваннями стародавніх греків та римлян, у кожній річці жив однойменний з нею бог.
Він був собі ковтуноватий — ковтун — жмут збитого волосся.
Пелехатий — старий, запущений.
7. Іул построїть Альбу-град — згідно з легендою, місто Альба Лонга засноване Іулом (друге ім'я Асканій), сином Енея. Альба Лонга — попередниця Рима, перша твердиня нащадків Енея на італійській землі. Наступником Іула став його молодший брат Сільвій. З роду Сільвія вийшли Ромул і Рем, які через триста років після виникнення Альби ("Як тридесят промчаться годи") заснували місто Рим.
З аркадянами побратайся — тобто побрататися з грецьким плем'ям, яке під проводом свого царя Евандра переселилося з Аркадії на Апеннінський півострів і осіло в Лаціумі, недалеко від того місця, де пізніше був збудований Рим. Евандр заснував грецьку колонію Паллантей (пізніша назва Палатин) і навчив місцевих жителів грамоти.
9. У віщуванні бога річки Тібра — Тіберіна (аналогія в українському фольклорі — "очеретяний дід", водяний) особливе, ритуальне значення має двічі побачена Енеєм (у сні і наяву) — біла свиня з поросятами. У стародавніх греків і римлян принесена в жертву біла тварина найбільш бажана богам.
Три, тридцять — магічне число. Тут Котляревський іде за Вергілієм:
Знайдеш ти льоху велику під дубом, на березі річки,
Буде лежати вона, поросят породивши аж тридцять,
Біла сама, й поросята у неї при вимені білі
(Вергілій. — Кн. 8. — Ряд. 43 — 45).
10. Евандр — аркадський цар.
Ліси, вода, піски зумились — зумились — здивувалися.
13. І в його приязнь засталявся — довірявся, здавався на його ласку.
Де гардовав Евандр з попами — гордувати — гуляти. Але дане тлумачення видається неточним. Слово походить від гард — перегородка на воді для ловлі риби, звідси "займище для рибної ловлі з житлом для рибалок" ("Словарь" Білецького-Носенка). Означає також: узгоджений поділ чогось, умова. У народній пісні:
Було тобі, пане Саво,
Гард не руйнувати,
Коли хотів запорожців
В куми собі брати
(Афанасьев-Чужбинский А. С. Собр. соч. — С-Пб, 1892. — Т. 9. — С. 356). Отже, "гардувати" тут у значенні: скріпляти угоду. Узгоджується з характером Евандра, як розсудливого, тямущого господаря, який влаштовує гуляння не просто для пиятики чи з панського гонору, а по завершенні якоїсь справи.
14. Хогь ти і грек, та цар правдивий — Евандр — виходець з Греції, а греки зруйнували Трою — батьківщину Енея.
Тепер тебе я суплікую — прошу.
16. Гак лучше в сажівці втоплюся і лучше очкуром вдавлюся — сажівка, сажавка — копанка, криниця на низу, де близько до поверхні підходять грунтові води. В сажівці до води можна рукою дістати. Також ще — невелика викопана водойма біля берега річки, озера, в якій тримають живу рибу.
Очкур — шнур, яким стягують у поясі штани або шаровари для підтримання їх.
17. Турбації не заживайте — не турбуйтеся (К.).
19. Подаються більш вишукані наїдки, ніж ті, які троянці вживали до цього. Дає обід аркадський цар Евандр, зображений великим і щедрим паном. І тут страви названі в тому порядку, в якому їх подавали на стіл.
Просілне з ушками. з грінками — просілне — з засолом (К.). Ушки — невеликі вареники з м'ясним фаршем, пельмені. Грінки — тут у значенні: сухарики, суп з сухариками.
Хляки — шлунок корови, теляти.
Телячий, лизень — язик.
Ягни — печеня. Вид наїдку (з грец. — К.).
Софорок — соус до курки, приготовлений на тому бульйоні, в якому варилася курка.
Три гури — три гори (пол.), дуже багато.
21. Евандр точив гостям розкази — Евандр розповідає про один з подвигів легендарного героя Геракла (Іракла), який був здійснений на італійській землі.
На крайньому заході античного світу серед океану був острів Еріф, яким володів Геріон, потвора з трьома тулубами. Після довгої мадрівки Геракл добрався до цього острова і викрав корів Геріона. На зворотному шляху на тому самому місці, де пізніше був заснований Рим, частину корів Геракла викрав велетень Как. Після жорстокого бою велетень був убитий Гераклом. За звільнення країни від злого Кака місцеві жителі установили в себе культ Геракла ("Евандр і празник учредив"). Потім цей культ перейняли римляни.
На задвірку хропти уклався — задвірок — частина двору позад будинку, хати.
23. К Вулкану підтюпцем ішла — у стародавніх греків Вулкан — бог вогню і ковальської майстерності (у римлян — Гефест), син Зевса і Гери. В античних міфах фігурує кривим, незграбним, закуреним димом кузні. В "Одіссеї" Гомера та "Енеїді" Вергілія він виступає чоловіком Венери (Афродіти).
27. Киприда, Кіпріда — ім'я Венери, походить від назви острова Кіпр, на березі якого, за одним із міфів, вона народилася з морської піни.
28. Шишак — тут мається на увазі бойовий шолом, з вістрям зверху, на кінці якого була невеличка кулька (шишка).
Кабатирка — табакерка.
Насічка з черню — висічений на металі малюнок, орнамент, покритий зверху емаллю (черню) — спеціальним сплавом темно-сірого кольору для прикраси і збереження від корозії.
Образки і кунштики — картинки, якими майстри прикрашали вояцький обладунок. Робили також різні написи: родові та вояцькі титули воїна, власне ім'я меча, щита, рога, бойові девізи та ін. Тут бачимо травестійне обігрування, змішування прикрас на стародавній, середньовічній та тогочасній зброї. На завершення — ще й брязкальця та дзвінки, доречні на кінській збруї, дитячих іграшках, але не на спорядженні воїна.
ЗО. Махнула в Пафос оддихать — йдеться про місто Пафос на острові Кіпрі, де був славнозвісний храм Афродіти (Венери), осередок культу богині.
32. Уже онагри захрючали — онагр — кабан (К.).У словниках в такому значенні слово "онагр" більше ніде не зафіксоване. Вживається у значенні: дикий осел.
35. А доки в паці будеш грати? — паці (рос. бабки) — дуже давня гра: розставляються різними способами фігурки з кісток тварин. По них влучають спеціальною кісткою — битою (інколи її заливають свинцем). Відомо багато різновидів гри. Грають двоє або й більше.
36. В опрічнеє попав число — тобто в число особливих, видатних (див. також коментар: V, 74).
Еней мій сват... — ніхто з роду Евандра не був одружений з кимось із роду Енея, отже, вони ніби ніякі не свати. Проте в народі сватами іноді називали людей, з якими уклали якусь угоду, яким щось продали з свого господарства чи купили у них щось. Купив, продав — породичався. З глибокої давнини іде поняття "сват", адресоване людині, з якою взагалі мав якусь справу, навіть сходився, як з противником, у бою. В "Слові о полку Ігоревім", порівнюючи битву з бенкетом, автор говорить: "Ту пир докончаша храбріи русичи: сваты попоиша, а сами полегоша за землю Рускую".
37. Уміє і склади читать — у старій дяківській школі довго (рік, а може, й більше) зубрили окремі літери й склади і тільки потім складали їх у слова та речення.
38. Зайдіть к лидійському народу — у стародавні часи Лідія — держава на заході Малої Азії. Згідно з легендою, етруски, які жили на Апеннінському півострові до римлян, прийшли сюди з Лідії. У поемі Вергілія розповідається, що на час прибуття Енея до Італії етруски терпіли гніт тирана Мезентія.
Чинш — податок, плата за користування землею. За кріпосного права "пускати на чинш" значило замінити панщину податком, дати селянам землю в аренду.
Хто жінку мав, сестру, ятровку — слово ятрівка повсюдно вживається у значенні "дружина чоловікового брата". Отже, ятрівку можуть мати тільки жінки. В такому значенні це слово уже раніше вжите в "Енеїді" (див. коментар: III, 46), зафіксоване у словниках. Однак тут дане слово вжите у значенні, яке уже в добу І. Котляревського було глибоким архаїзмом, — ятровкою звуть чоловіки жінку свого брата, братову. В такому значенні зустрічаємо це слово в "Галицько-волинському літопису" (XIII ст.), переклад якого зробив Л. Махновець: "По смерті Романовіи зустрічався був король угорський Андрій з ятрівкою своєю Анною у городі Сяноці"; "Коли ж настала зима, прийшов король у Галич і привів ятрівку свою, велику княгиню Романову" (Жовтень. — 1982. — № 7. — С. 14, 18). Тут Роман — князь галицький, Анна — його дружина, Андрій — король угорський, троюрідний брат Романа. Згадані в літопису родинні зв'язки є відгуком доби родової сім'ї, коли взяті братами жінки з чужих родів ставали в певних рамках власністю всього роду, і якщо виникала необхідність, один брат переймав обов'язки глави сім'ї другого брата.
Клейноди, животи, обнови — клейноди — коштовності, також атрибути влади гетьмана, полковника та ін.
Животи — життя.
43. Амбре (франц. аmbrе) — парфуми, духи. Власне "амбра" — застосовувана в парфюмерії речовина з приємним муксусним запахом, яку добувають з кишечника китів-кашалотів.
Презент (франц. ргеsent) — подарунок.
44 — 45. Порядок зображених на щиті Енея казкових персонажів загалом відповідає їхній популярності. Першою в цьому ряду — казка про Івасика-Телесика. Тут же зображена казкова змія-чудовисько Жеретія.
Вокруг же щита на заломах — залом — вигин, крива, поверхня сфери. На заломах — на верхній випуклій частині щита.
Котигорох. Котигорошок — персонаж української народної казки.
Іван-царевич, Кощій (Кащей), баба-яга — персонажі, що фігурують у багатьох українських, російських, білоруських народних казках.
Кухарчич, Сучич і Налетич — казкові персонажі, зараз менше відомі.
Услужливий Кузьма-Дем'ян — казковий персонаж, фігурував то як одна, то як дві особи. У І. Котляревського йдеться про одну, що підтверджує і коментоване місце, — "услужливий" вжите в однині. Подвійне ім'я зумовлене, зокрема, тим, що в кузні кують звичайно два ковалі. Кузьма-Дем'ян — коваль, також цілитель, знахар. Зв'язок між ковалем і цілителем-знахарем для сучасного читача може бути неясним. Але цей зв'язок стане зрозумілим, коли згадаємо про культ вогню, віру в його магічну силу. У фольклорній образній символіці вогонь — життя, рух, любов.
У церковному календарі записані два брати Косма і Даміан, які нібито жили у другій половині III ст. недалеко від Риму і прославилися чудодійним зціленням хворих, за яке не брали ніякої винагороди, тільки просили вірити в сина божого Ісуса Христа. Прийняли мученицьку смерть від заздрісного лікаря-язичника. Канонізовані церквою брати-лікарі мають мало спільного з своїм фольклорним прототипом.
Дурень з ступою — персонаж народної казки. Нар.: Носиться, як дурень з ступою (Номис. — С. 52).
І славний лицар Марципан — Марципан — герой рицарського роману чи повісті, відомих на Україні та в Росії у XVIII ст.
47. Він дожидавсь тогді вертепа — вертеп — український ляльковий театр. Власне лялькову гру знали на Україні, як і інших краях, з давніх-давен. Але вертеп виник у зв'язку з розвитком шкільної драми десь у XVII ст. Тексти вертепних драм дійшли до нас лише з другої половини XVIII ст. І. Котляревському, певне, доводилося бачити вертепні театральні дійства. Свідченням тому є згадка про вертеп в "Енеїді", п'єси "Наталка Полтавка" та "Москаль-чарівник", де письменник розвинув реалістичні традиції вертепної драми.
51. А на зикратого сам сівши — тут зикратий — масть коня. Починаючи з першого повного видання "Енеїди" (1842), в коментаторів немає одностайності в поясненні цього слова. У словнику, доданому до першого повного видання "Енеїди", сказано: зикратий — різноокий кінь. У наступних авторитетніших виданнях — "білоокий, а сам іншої масті", "білобокий", "з білими боками". В одному з словників української мови зазначено: зикра — очі/див.: К. с. — 1889. — Кн. 9. — С. 705). Польське zirkaty — зіркатий, людина з блискучими чи то витріщеними очима. Але коли йдеться про масть, то, певне, справа не в очах, а в плямах іншої, звичайно білої масті навкруги очей. Коли для знавців може й грають якусь роль відмінності в кольорі кінських очей, то для визначення масті вони не мають значення. Тут годиться тільки те, що видно на значній віддалі. Таким чином, у даному разі зикратий — з плямою іншої масті біля ока з одного чи з обох боків. Отже, Турн їздив на різномасному коні. В минулому значення коня, так само як і вола, в господарстві та військовій справі просто неможливо переоцінити. Звичайно, люди дуже добре зналися і на тій, і на другій тягловій силі. В характеристиці, оцінці коней та волів неабияке значення мала масть та інші похідні ознаки. Так, у спеціальному дослідженні на сторінках журналу "Киевская старина" повідомлялося, що тільки на Брацлавщині (примірно теперішня Вінниччина) розрізняли двадцять відтінків масті волів та ще плюс вісімнадцять різновидів за формою ріг. І всі ці відтінки та різновиди мали свою назвукличку. Звичайно, аж ніяк не менше існувало відтінків у масті та інших ніби несуттєвих зовнішніх ознаках, коли йшлося про коней. Під час купівлі-продажу коней грали роль не тільки відомі нам з приказки зуби (визначали вік), а й маса інших ознак, у тому числі масть. Вороні коні вважалися витривалішими від світліших мастей (буланих, білих, в яблуках та ін.). Рябі коні саме через масть поціновувалися нижче і мали не дуже добру славу. Отож, "зикратий" Турна, який далі зустрінеться ще не раз, має на собі недобру прикмету, несе рутульського вождя до його поразки і загибелі.
У Вергілія про коня Турна читаємо: "Кінь фракійський під ним виграє, весь у яблуках білих" (книга дев'ята, 49). У стародавніх римлян коні з Фракії (теперішня Болгарія) славилися швидким бігом.
54. Набалдашник — тут у значенні: накриття переважно з дорогої тканини з оздобами. Нар.: Жіночий празник (любитель жіночого товариства, жіночий угодник).
56. Кабак — ніс.
58. Турн їм ізволив тимфи дати — тимфа, пимфа — варварський бурсацький жарт. Бурсак Антось в романі А. Свидницького "Люборацькі" (написаний у 1861 — 1862 роках) розповідає про нього так: "Пинфа от що: візьме паперу та бавовни і скрутить папір в дудочку і в один кінець, в тонший, завине ту бавовну, запалить, роздує. Як добре курить, то запаленим кінцем візьме в рот осторожно і подме. То так сапне. Диму, як голова завбільшки, висунеться під ніс. Ще й кожухом накриють, як на кроваті спиш. Так закашляєшся, що ну! Бухикаєш та й бухикаєш... І сльози котяться, наче били" (Свидницький А. Люборацькі. — К., 1971. — С. 25).
59. Цибелла (Кібелла) — велика мати богів і всього живого на землі, богиня родючості й відроджуваної природи.
63. Сатурнович, змилосердися — за міфологією, Сатурн — батько Зевса, до нього правив людьми і богами.
68. Реб'ятушки — в царській армії узвичаєне звертання воєначальників до солдатів.
Пройшлось сказать Енею: пас — тут пас вживається у значенні: відступаю, пасую. Термін походить з картярської гри — відмова від участі в даному розиграші до наступної роздачі карт.
71. Ходили рунди по валах — рунда — команда, що перевіряла вартові пости.
74. Мій батько був сердюк опрічний — сердюки — гетьманська гвардія, утворена на Лівобережній Україні в 60-х роках XVII ст. Сердюцькі полки порівняно з територіальними полками, або, як їх ще тоді називали, городовими, були невеликі, до п'ятисот козаків. Вони охороняли резиденцію гетьмана, військову артилерію, склади продовольства і боєприпасів, виконували поліцейські функції. Перебували на повному утриманні гетьманської казни, були ліквідовані у 1726 р.
Опрічний — особливий, відмінний від інших, тут: видний, видатний.
78. Іноси! — згода, хай буде так.
79. Дорожку знаю я окромну — тобто окрему, потайну.
80. І красовулю піднесли — кросовуля — велика чарка (К.).
81. Землі, овець і дать по плугу — тут у значенні: дати по плугу волів — по дві пари.
В чиновні вивесть обіщав — тобто в чиновники, що займали якусь посаду в урядових установах. Чиновники належали до привілейованого стану, мали звичайно потомствене або особисте дворянство.
82. Козак природі покоривсь — тобто підкоритися своїй козацькій вдачі.
83. Ви сами мали паніматку — мати Іула, перша дружина Енея — Креуза, загинула під час утечі з Трої.
84. Твоїм буть братом не стижуся — перед нами епізод, що воскрешає характерний для крзацтва звичай і показує, наскільки сильною була серед нього традиція побратимства. Воєначальник, що стоїть на вищих шаблях суспільної ієрархії, урочисто перед громадою називає своїм братом простого воїна, що добровільно йде на подвиг, клянеться заступити його матері рідного сина.
І тут же — бурлескна гра: поняття з побуту російської регулярної армії — "пайок", "кватира" — поставлені в один ряд з речами патріархального козацького та селянського побуту. Все назване змішувалось і в реальному житті України кінця XVIII — початку XIX ст., проте "пайок" і "кватира" не були властиві побуту старої селянки.
86. Пікет — передовий сторожовий пост, застава.
87. У Вергілія про Рамента (Рамнета) читаємо:
Сам він був цар і віщун, і Турну-цареві був милий;
Та віщуванням загину від себе не міг відвернути
(Вергілій. — Кн. 9. — Ряд. 327 — 328).
Тестамент — заповіт, духівниця.
88. Потиснув, мов Хому Ярема — маються на увазі комічні персонажі в фольклорі українського, російського та білоруського народів. Хома і Ярема фігурують у жартівливих піснях, анекдотах, лубочних картинках (малювань). В одній з пісень зустрічаємо слова, що нагадують коментований рядок "Енеїди":
...Ходімо у церкву
Богу молиться.
Хома надів ризи,
А Ярема взяв книги.
Де не взявся піп та дяк —
Хома вискочив у двері,
А Ярема у вікно.
Як затис та й затис —
Та й Хому притис...
(Українські народні пісні в записах Осипа та Федора Бодянських. — К" 1978. — С. 269).
91. Пальонка — вид горілки.
І приколов його, як квітку, Що баби колють на намітку — намітка — святкове вбрання одруженої жінки; довге, мало не до землі, покривало, яким зав'язували поверх очіпка голову. Прийнято було покійницю в домовині покривати зверху наміткою. Інколи до намітки пришпилювали воскову квітку.
93. Агапій Шамрай так коментує це місце: "Слимаки — монастирські служки... І знову в цій строфі — яскрава картина з побуту школярів старих часів ("курохватів"), які добували собі прожиток не завжди достойними способами. Цікаво відзначити, що для них господарі, у яких вони крали, то "вороже плем'я" — Гевали і Амалики. За біблією, Амалик — родоначальник племені амаликітян, що ворогувало з євреями, а Гевал — назва народу арабського походження — гевалітян, — що так само ворогував з Ізраїлем. Звідси в біблії, а потім пізніше і в мові духівництва ці назви стали загалом означати людей "чужих", "ворожих". Причому назву "гевал" вживали в зневажливому значенні — простак, грубіян та ін. Це зневажливе ставлення до міщанства і селянства з боку школярів типове для тих часів, коли навчальні заклади були ізольовані, користувалися самоврядуванням, і школярі, або "спудеї", розвивали в собі професіональну замкненість і деяку погорду до інших "неосвічених" станів. (Так само, як, наприклад, для німецьких студентів середньовічних університетів, всі, хто не належали до "ученого стану", називались звисока "філістімлянами", або скорочено — "філістерами". Знов-таки біблійна термінологія — філістімляни — народ, що ворогував з євреями)" (Котляревський І.П. Повне зібр. творів: У 2 т. — К., 1952. — Т. 1. — С. 525 — 526).
Що роблять часто і дяки — мандровані дяки, бурсаки.
95. Дали рутульцям накарпас — дали прочуханки.
Кал — грязь.
По сам пас (пол.) — по пояс.
96. Волсент — проводир кінноти латинян.
101. Уже знайома нам бурсацька макаронічна мова (див. коментар: IV, 46 — 47). Переклавши латинські слова, слід читати:
Гріх робиш, брате милий,
Невинному смерть задаєш:
Я дурень, розбійник, розбишака,
Найбільший негідник! гайдамака;
Постій! невинную кров ллєш.
На що ж розраховував Низ, звертаючись до Волсента на бурсацькому арго? Щоб збити з пантелику, виграти час, затримати піднесений над головою друга палаш. А ще мав надію, що Волсент хоч на якийсь момент прийме його за людину з свого табору, адже зрозуміле тільки бурсакам арго служило свого роду паролем.
111 — 112. Ці строфи написані в дусі народних голосінь матері за сином-одинаком.
115. Що мов на його сап напав — тут сап — утруднене, свистяче дихання через закладений ніс.
116. ...Брат брата в батька луплять — лаються.
Гак в мідні клекотить гарячій — мідня — підприємство, де плавлять мідь.
Гак в кабаці кричить піддячий — кабак (рос.) — шинок. У старі часи було прийнято різні урядові укази та розпорядження читати в людних місцях: на ярмарках, площах, у шинках тощо. Звичайно, піддячому особливо доводилося підвищувати голос у шинках, щоб перекричати п'яний гамір.
118. Парнас — гора в Греції, де, за міфологією, перебував покровитель мистецтв Аполлон і музи.
Пегас — у грецькій міфології — крилатий кінь. На вершині гори Гелікон вибив копитом джерело, з якого пили воду музи і яке давало натхнення поетам.
120. Якраз і тарани вродились — тарани застосовувалися під час штурмів фортець. Тяжку, оббиту металом колоду підвішували на канатах чи ланцюгах на поставлених на колеса поперечках. Таран підкочували до кріпосної стіни чи то брами і, розгойдуючи, били в неї колодою. Оббитому металом чи цілком металічному передньому кінцеві колоди інколи надавали форму баранячої голови. За аналогічним принципом працювали тарани — дерев'яні довбні — в олійницях. Підвішеними до стелі таранами підбивали клини, які притискали прес, що вичавлював з відповідно підготовленого насіння олію. Застосовувалися тарани і для пресування воску на воскобійнях. Тут продовжується розпочате у четвертій частині "Енеїди" травестійне обігрування, комічне зниження зброї, бойового обладунку двох воюючих армій, ототожнення їх з предметами господарського вжитку. До того ж, всі давніші види зброї беруть свій початок від предметів господарського вжитку (ті ж тарани, вся холодна або ще говорили — біла зброя, певною мірою і вогнепальна). Замість бойових таранів рутульці використовують довбні з олійниць, якими проти фортечних укріплень нічого не вдієш. Тимчасом у наступній строфі з їх допомогою військо Турна валить браму.
123. Геленор — троянський воїн, син лідійського царя і рабині Лікімнії (Вергілій. — Кн. 9. — Ряд. 544 — 549).
Лик — у Вергілія Лікос (Вергілій. — Кн. 9. — Ряд. 556 — 566).
Верлань — крикун.
Кундель — вівчарка степової породи.
І, мов на поступки, хотілось Рутульцям перегону дать — змагаючись у бігах наввипередки чи що інше, буває, ідуть на поступки, скажімо: "починай бігти першим". Як у шахматах, починаючи гру з явно слабішим противником, інколи дають фору — знімають з дошки якусь фігуру.
124. Пробралися подуть тичок — тобто помірятися силою в поєдинку, бою. У народних казках герої інколи, перш ніж почати поєдинок, а то й перериваючи його, дмуть тічок (місце поєдинку), щоб в такий спосіб виявити, хто з них сильніший.
129. Лигагь латинськії потали! — потапці — особливо злиденна страва: хліб, накришений у посолену воду. Нар.: Лигай потапці, впустивши в юшку (Номис. — С. 235).
131. По-сербськи величали віру — тобто лаялися нецензурними словами.
132. Голіаф — біблійний велетень і силач.
Один дражнився Битіасом — травестійне обігрування імені троянця Бітій у Вергілія.
Із Кочубейським він Тарасом — мається на увазі слуга великих магнатів, князів Кочубеїв, які мали маєтки в Диканьці, самій Полтаві, інших місцях. Котляревський добре знав Кочубеїв і їхнє оточення. Одному з них, Семенові Михайловичу Кочубею (1778 — 1835) присвятив власноручно підготовлене видання "Енеїди" (1809).
137. Стратилат — воєначальник, ватажок війська.
139. Келебердянськая верства — локальна приказка. Матвій Номис до приказки "Випросталась, як семисотна верства" дає таку примітку: "Семисотні верстви були за цариці Катерини. По старих шляхах вони ще й тепер (середина XIX ст. — О. С.) іноді є: дубові, високі. Пирятинська верства теж семисотна, — себто верства, що вони стоять по старому шляху з Переяслава у Лубни" (Номис. — С. 288).
Келеберда — містечко Полтавського полку.
Попав богиню камнем в лад — тобто в лоно. Тут: лоно — низ живота.
142. Генеральний обозний — одна з вищих посад у гетьманському уряді на Україні. У його віданні була організація і постачання війська, артилерія. Генеральний обозний також брав участь у зносинах з іншими державами, переговорах з іноземними послами, засідав у генеральному суді. Були також полкові обозні.