Так і минали роки в тривозі й непевності, в очікуванні лиха, що ось-ось може її спіткати. В покоях була як у в'язниці. Еллінська дівчина могла вийти з будинку, що був для неї одночасно й фортецею, лише в супроводі старших — охоронців і наглядачів. Та й то вийти лише для того, щоб взяти участь в релігійних церемоніях, похоронах родичів чи близьких, відвідати храм. І тільки тоді вона могла бачити чужих чоловіків. Рятуючись від принизливого існу-
вання при дворі дядька-царя, Олімпіада вбачала в релігійних церемоніях єдину можливість хоч ненадовго, але вирватись з домашньої в'язниці. Тож охоче їздила в різні міста на релігійні церемонії та свята і непомітно для себе захопилася ними. Якось, потрапивши на острів Самофра-кій, що біля узбережжя Фракії, зустріла там свого обранця і судженого. Та не кого-небудь, а царя. Молодого, войовничого царя Македонії, щасливого і удатливого. Фі-ліппу, котрий проголосив свій родовід від героя грецьких міфів Геракла, потрібна була популярність у грецькому світі. Тож молодий македонський базилевс охоче відвідував еллінські та інші релігійні свята й містерії, де намагався бути в центрі уваги, підносив храмам щедрі дарунки чи робив, не менш щедрі пожертвування, після яких довго згадувалося його ім'я... Побачилися вони у святилищі Великих богів кабірів *, де обоє у святкових вбраннях здійснювали таємничі хвилюючі культові обряди. Вона, епір-ська княжна, була незаймано-юною, власне, ще дівчам, котре тільки-но розквітло. А він уже гримів в еллінському, македонському, фракійському, іллірійському та інших світах... І вона — боги тому свідки — його полонила. Може, юністю своєю ледь розквітлою? Чи походженням своїм царським? Філіпп у ті часи підшукував собі дружину неодмінно з царського роду, щоб одруженням з особою царської крові надати більшої значимості своїй владі. Тож Олімпіада йому зустрілася своєчасно. Філіпп взагалі легко захоплювався жінками, а нею особливо. І хоч він вже мав тоді трьох дружин і бозна-скільки коханок, але їй клявся в коханні та вірності наче вперше. Вона ж тоді не мала нікого.
* Кабіри (грецьк.) — нижчі божества, котрі відали родючістю землі, підземним вогнем та рятували мореплавців від бур. їхній культ існував лише на грецьких островах і був майже невідомий на материку.
Македонець видався богом, котрий не лише позбавить її від принизливого і не зовсім безпечного існування при дворі дядька-царя, а й підніме її над світом. Він бігав за нею як хлопчик і зітхав за нею теж як хлопчик — тільки він один у світі вмів це так робити. Це її несказанно тішило. У священному кварталі вони зустрічалися не раз, особливо в кінці його, біля статуї Ніки Самофракійської та в залі Святая святих, ніжно позиркували одне на одного (Олімпіада злякано-щасливс) і дарували одне одному щасливі посмішки.
2 В. Чемерис
33
— Чекай мене, княжно,— шепнув він їй наостанку.— Бути тобі македонською царицею, клянусь Гераклом, предком своїм!
І вона, повернувшись в Епір, чекала. Вірячи і не вірячи. І все їй здавалося, що на Самофракії у святилищі Великих богів кабірів то був усього лише золотий сон. Солодка омана. На її щастя у ті роки Епір затіяв чергові чвари з іллірійцями, але достатніх сил для змагань не мав. Арріба змушений був звернутися за допомогою до македонців. Філіпп не звик задарма щось робити. За військову допомогу попрохав собі цареву племінницю. Арріба погодився, для нього то було особливо вигідно: і допомогу отримає, і нелюбої племінниці позбудеться.
При дворі почали готувати царській племінниці посаг.
Олімпіада ніби й зростом побільшала, витяглась, погарнішала, стала якась вродливо-сувора, гордо-неприступна. Не ходила, а наче літала на невидимих крилах. І знову перед нею гнулися і кланялися їй до землі, лестили. Всі, від дядька-царя до останнього слуги. І чим нижче та улесливіше гнулися перед нею, тим величнішою та неприступною ставала племінниця, відчуваючи себе вже царицею... У 357 році дипломатичні переговори про шлюб епірської княжни з македонським царем нарешті закінчилися. Коли Олімпіада почала збиратися в далеку дорогу, дядько-цар запобігливо перед нею метушився, прибіднювався, само-принижувався.
— Як станеш македонською царицею,— гнувся лозиною,— не забувай про нас, малих і дрібних...
Наостанку смиренно прохав:
— Роби все, племіннице, аби велика Македонія стала другом і захисницею нашого царства. У Філіппа сила значна.
Олімпіада думала протилежне: як стане царицею могутньої Македонії, то з допомогою мужа-царя візьме нарешті Епір у свої руки, а дядька витурить у три вирви! І тільки одне непокоїло Олімпіаду в ті дні: зібралась вона заміж за молодого царя-гуляку, котрий жінок міняє частіше, аніж взуття. Тож чи буде вона щасливою? Заспокоювала себе: у них з Філіппом кохання, адже їх єднає сам Ерот. А почуття — ерос — все переможе. Філіпп буде тільки її. її і нічий більше... А серце ні-ні та й кригою бралося: чи не зрадить її, бува, непостійний македонець — полководець, воїн, мудрець, цар і гуляка? І найбільший у Македонії любитель жінок.
Було від чого втрачати спокій. Але тривогу в собі тамувала, попри все раділа. Вирвалася від дядька-царя. Тепер вже відомстить своїм кривдникам за всі ті приниження й наруги, що вона їх зазнала. Ось чому дорогою до Македонії Олімпіаду раз по раз охоплювала безтурботна радість, за якою ховалося солодке і люте бажання помсти.
І військо проголосило Філіппа царем
Тряскій дорозі немає кінця-краю. Вже зима йде у білому кожусі, морози в лісах потріскують, хуртовини метуть, а наречена все їде та їде до нареченого свого, мужа завтрашнього. В'ється дорога то вгору, то вниз. А навколо гори, ущелини, хреб^р, долини — край загадковий. Час од часу з гиком і свистом вилітають їм навстріч вершники на припорошених інеєм конях, в таких же білих од інею кожухах, в шапках з вовчого чи собачого хутра.
— Сті-ій!!! — Обледенілі наконечники списів дорогу загороджують.— Дозор. Хто такі й куди прямуєте македонськими володіннями?
— В Пеллу,— вихоплюється наперед Леонід.— А веземо вашому царю та молоду царицю.
— Везіть, везіть, їх у нього вже три є. Якщо не всі п'ять.