Понісши значні втрати, Полісперхонт змушений був зняти облогу і відійти від Мегаполя. Вістка, що греки перемогли, швидко рознеслася по країні, викликавши нову хвилю антимакедонської боротьби. Дійшла вістка про поразку Полісперхонта і до Пелли. Еврідіка вирішила скористатися невдачею під Мегаполісом, щоб розквитатися з прихильником Олімпіади Полісперхонтом. Вона переконала Аррідея, що Полісперхонт зганьбив Македонію, що він бездара, невдаха і взагалі готує проти нього, Аррідея, змову, щоб владу передати Олімпіаді. Аррідей дивився на неї довірливо, наївно-дитинними синіми очима і покірно кивав: так, мовляв, треба відібрати регентство в Полісперхонта, а в Кассандра, непримиренного ворога Олімпіади, запросити допомоги. Кассандр вижене з Македонії Олімпіаду і допоможе йому, Аррідею, укріпитися на троні.
Аррідей, звісно, нічого не тямив у політичній ситуації, але повірив дружині-цариці і влітку 317 року царським декретом зняв Полісперхонта з посади регента, а війська велів передати Кассандру, котрого він і призначив регентом свого царства.
Олімпіада з невісткою та онуком поспішно втекла в Епір — кого-кого, а Кассандра, сина ненависного їй Антіпатра, вона боялася.
Еврідіка раділа, не підозрюючи, як жорстоко вона прорахувалася. Полісперхонт і справді був прихильником Олімпіади, але він одночасно захищав і Аррідея. І захищав його силою зброї не від кого-небудь, а саме від Кассандра, який не визнавав і Олімпіаду, і Аррідея. Вийшов парадокс. З підказки Еврідіки, яка в поспіху не розібралася в ситуації, Аррідей зняв з посади регента свого захисника Полісперхонта, а його владу і військо велів передати своєму ворогу Кассандру, від якого його захищав Полісперхонт. Коли ж Еврідіка збагнула свою помилку (для неї важливо було, що Кассандр ворог Олімпіади, а про те, що він ще й Аррідеїв ворог, якось не подумала), було вже пізно: відмовившись здати війська Кассандру, Полісперхонт кинув їх проти Аррідея та Еврідіки. Лютував:
— Цей недоумок, який тримається на троні завдяки мені, мене ж і виганяє! Зовсім з глузду з'їхав Філіппів син!
Хто напоумив до цього Аррідея, він здогадався — Еврідіка. Дорогою до Пелли дізнався, що Олімпіада втекла, тож повернув до Епіру, щоб забрати матір-царицю і привезти її назад у столицю.
Дізнавшись про це, Еврідіка заметалась, як у пастці.
Кассандр з військом десь забарився, а Полісперхонт гнав на неї нахвалки. Тож цариця не стала чекати кінця, а на чолі свого війська, прихопивши царя як прапор, рушила до кордону Македонії з Епіром. Навстріч їй уже йшла Олімпіада, теж із своїм військом, що складалося в основному із загонів Полісперхонта.
Війська зіткнулися на кордоні.
Після незначної підготовки Еврідіка й Олімпіада самі повели їх у бій.
Війська з бойовими кличами кинулись одне на одного і швидко зупинилися. Ні ті, ні ті не схотіли рухатися з місця. Еврідіка металася попереду своїх загонів, запально вигукуючи:
— Вперед, вперед!.. Покажіть епірській відьмі, на що ви здатні!
І тут до неї підійшли три воїни і сказали, що військо ніколи не буде воювати проти матері свого царя.
— Але ж я ваша цариця, я! — отетер/ло закричала Еврідіка.
— Ти цариця, а Олімпіада — мати-цариця,— відказали їй.
— Ви зрадили свого законного царя Аррідея! — задихалася від гніву Еврідіка.— Ви зганьбили честь македонського війська!
— Ось ми якраз і не хочемо, щоб македонці проливали македонську кров,— неквапливо відказали їй воїни.— Ось так ми розуміємо збереження македонської честі.
І військо Еврідіки на її очах перейшло на бік Олімпіади.
Отямившись від такої негаданої зради війська, Еврідіка хотіла було пробитися до царського шатра, але воїни, оточивши його, вже виводили Аррідея.
Скориставшись загальним сум'яттям і тим, що її воїни браталися з воїнами Олімпіади, Еврідіка та її наближений Поліклом кинулися в ліс і зникли в хащах.
Олімпіада спохопилась, як Еврідіки й слід охолов.
— Ловіть ту зміюку! — знетямлено кричала.— Евріді-ку, самозванну царицю, шукайте! Узурпаторку влади.
Воїни кинулися шукати утікачку в лісі, але невдовзі повернулися ні з чим. Олімпіада не могла знайти собі місця. В ту мить вона ладна була власними руками розтерзати суперницю, котра посміла захопити македонський престол. Але від думки, що й Аррідея спіймано, було трохи легше.
— Приведіть до мене того дурня! — веліла.
Воїни притягли до її шатра Аррідея. Цар не був ані зляканим, ані враженим, бо так і не збагнув, що ж тільки-но сталося. Стояв, високий, худий, з ріденькою кучерявою борідкою, і дивився на всіх невинними синіми, трохи дитинними очима. І посміхався.
— Ну що, сину мерзенної фессалійської танцівниці, походив у царях? — розтягуючи від задоволення слова, поспитала Олімпіада.— Відцарював ти своє, дурнику божий.
Аррідей безтямно посміхався, воїни теж посміхалися — від незручності, що доводиться їм, македонцям, так безцеремонно тягати македонського царя.
— Відповідай, дурню! — тупнула Олімпіада.— Відцарював ти своє?
Цар озвався тихим, м'яким голосом:
— Я не хотів бути царем. Я казав: коли є достойніші за мене, то хай вони і царюють. Достойніші.
— Є! Є достойніші за тебе, коронований телепню! — викрикувала Олімпіада, і лице її поволі ставало чорним, злим і негарним, а очі горіли безтямним вогнем помсти.
— Ей! — гукнула до воїнів.— Хто з вас влучний стрілець? Сюди! До мене! Та швидше ворушіться! Зараз покажете свою вправність. Ну?.. Кому сказала?
До неї підбігли кілька лучників.
— Ви — хто такі? Чийого роду-племені? — поспитала цариця.
• — Македонського...
Олімпіада подумала мить і заперечливо похитала головою.
— Ні. Македонцям не годиться проливати македонську кров. Та ще царського роду. Фракійців до мене! Швидко!
Підбігли троє фракійців у великих, рудих, аж вогнистих, лисячих шапках. Олімпіада оглянула їх з ніг до голови, потім Аррідея, що, все ще невинно посміхаючись, покірно чекав своєї долі, і сказала:
— Годитесь! Беріть цього недоумка-царя і тягніть он до тих сосон і міцно його там прив'яжіть.
Фракійці з готовністю підхопили Аррідея, привели його до сосон, прив'язали і відійшли з почуттям виконаного обов'язку.
— Ось і закінчилося твоє царювання, Аррідею,— зловтішно протягла цариця.— Чого, дурнику, посміхаєшся? Плач! Із троном навіки розлучаєшся.— І раптом, зриваючи голос, закричала: — Злазь! Із трону злазь! Кому кажу, зараз же злазь!