Допомога Олімпіаді, як і слід було чекати, не надійшла.
А ще по якомусь часі навіть і їй самій стало ясно, що допомога ніколи і не надійде. І тоді вона надумала рятуватися втечею. З її наказу на березі моря під захистом стін почали готувати корабель. Олімпіада у якомусь збудженому сум'ятті, аж захлинаючись, переконувала невістку, що ось-ось вони попливуть морем і там —де там? —зберуть велике військо — яке? Де воно візьметься? А зібравши те військо, повернуться в Македонію і як слід покарають Кассандра. Невістка розуміла, що все то просто маячня, і тихо плакала...
Корабель вже закінчували готувати, вже перенесли на нього необхідні речі, і здавалось, що вони й справді втечуть із оточеної фортеці. Принаймні вночі Олімпіада з невісткою і кількома найдовіренішими людьми мала перейти на той рятівний корабель. Але Кассандр і тут їх випередив — корабель легко було захоплено і на очах в Олімпіади (вона спостерігала за тим з високих фортечних мурів) відведено в море.
Більше кораблів у гавані не виявилося.
Гра була програна.
І надії на врятування вже теж не було, але цариця і слухати не хотіла, щоб здаватися на милість Кассандра. Аж тут онук занеміг, почав танути на очах. Роксана голосила, падала перед свекрухою-царицею на коліна, благала порятувати онука... Олімпіада, зціпивши тонкі сині губи, люто мовчала, і чорне її лице ставало ще чорнішим.
— Але ж у цій дитині кров твого сина,— намагалася зачепити за живе невістка.— Він — єдиний потомок твого роду—невже й цю останню парость даси погубити злій долі?
Олімпіада нарешті зважилась. Згнітивши серце — о, як вона люто-прелюто ненавиділа сина Антіпатра! — послала до Кассандра послів для укладення миру. Але Кассандр навіть слухати їх не схотів.
— Який мир? — він сміявся.— Повертайтеся до своєї божевільної господині і скажіть їй: тільки повна капітуляція!
Він був поголений, свіжий, ситий, від нього приємно пахло.
Посли, звісивши голови, повернулися ні з чим.
Олімпіада, не повіривши послам — як це Кассандр від неї, цариці, вимагає якоїсь там повної здачі? — знову і знову посилала своїх людей до проклятого сина проклятого Антіпатра. Єдине, чого вона домоглася,— це обіцянки Кассандра зберегти їй життя. Цариця ще хотіла жити. Щоб ще і ще боротися за владу в Македонії і всім-всім мстити. У тім числі й Кассандру. Але для цього треба було вціліти.
Кассандр погодився зберегти їй життя, погодився, бо його обіцянки нічого не варті. Місто здалося.
Браму відчинили, і воїни Кассандра, йдучи вулицями, затуляли носи й дивувалися: як можна було в такому смороді жити?
Першою з наказу Кассандра полонили царицю, потім її наближених і всіх повели з міста. Очолювала колону Олімпіада— висока, худа, чорна лицем,— гляне — як мечем полосне. Воїни, що її вели, намагалися триматися од неї хоч трохи далі — відьма Олімпіада, епірська відьма! Все місто згноїла, а сама бач яка — не підступишся.
Що робити з царицею, Кассандр вже вирішив про себе — живою він її не випустить. Але й просто так стратити матір-царицю не зважувався — не хотілося увійти в історію убивцею старої жінки, матері свого колишнього царя. Але й залишити її живою не міг. Доки Олімпіада залишатиметься на цьому світі, йому, Кассандру, царем не стати. Олімпіаду треба прибрати. Але бажано чужими руками.
Надумавши так, Кассандр зібрав македонців, в основному з родичів тих, кого в сліпій ненависті знищила Олімпіада — вони вбивцю своєї рідні ніколи не залишать живою.
Кассандр коротко розповів про події останніх днів, про полон Олімпіади. Тоді сказав:
— Вирішуйте самі. Як ухвалите, так і буде вчинено з Олімпіадою.
Родичі тих, кого погубила цариця, виступали на зборах у чорному траурному вбранні. Всі вони, як і розраховував Кассандр, одностайно вимагали смерті для Олімпіади — за жорстокі убивства. Називали її скаженою змією, вовчицею, тигрицею, собакою... Вирок ухвалили одноголосно: смерть! Сам вирок виконати негайно. І виконання вироку доручити Кассандру.
Смертний вирок
Олімпіада чомусь була певна, що Кассандр не зважиться підняти на неї руку — на матір самого Александра і царицю Македонії. До того ж до неї ставилися добре, непогано годували і всіляко підкреслювали до неї повагу, й Олімпіада потроху почала оживати. Хоч її й тримали під вартою, але жодного недоброго слова проти себе вона не почула. Все це свідчило, що Кассандр стояв вище дрібної помсти. Принаймні так хотілося вірити. Онуку теж стало краще, Олімпіада відвідувала його щовечора, розказувала малому казочки про мудрих змій і вже потай обдумувала нові плани боротьби за владу. Здаватися вона й не думала. У неї визрівали плани нової помсти тим, хто змусив її сидіти у Підні серед смердючих трупів. Особливо Кассандру, йому вже, вирвавшись на волю, вона відомстить сповна.
Але несподівано одного вечора до неї навідався незнайомий чоловік в дорожньому плащі й капелюсі пеплос.
— Я грек,— представився він,— і прибув від Кассандра. Не буду втаємничувати від тебе один сумний факт: Народне Зібрання винесло тобі смертний вирок, царице.
Для Олімпіади це було новиною, і вона вражено мовчала.
— Вирок виконають-завтра,— додав незнайомець.— Як тільки-но зійде сонце і збереться люд. Народне Зібрання...
Але цариця вже оговталась і глузливо запитала:
— Яке.Народне Зібрання? Купку прихильників Кассандра ти називаєш Народним Зібранням?
— Але на тому зібранні були не тільки прихильники Кассандра, а й родичі тих сотень і сотень людей, яких ти...
Олімпіада зблідла, її почало тіпати.
— Жаль, що я не встигла їх усіх винищити! — Накинулась на незнайомця: — Чого ти стоїш і кутаєшся у свій плащ? Ти хто такий насправді? Чого ти хочеш?
— Заспокойся і вислухай мене,— незнайомець говорив м'яко.— Кассандр велів передати тобі: якщо ти забажаєш, можеш врятуватися втечею. Сьогодні вночі на березі моря тебе чекатиме корабель, який і доставить тебе в Африку, де ти нарешті опинишся в повній безпеці. Квапся, царице, бо вранці буде пізно.
Олімпіада не зраділа цій несподіваній пропозиції врятуватися. Жодна риска на її постарілому і чорному та злому лиці не здригнулась. Вона не проти, щоб жити, але... Чого це лютий ворог раптом захотів її врятувати? Чого це він став таким добреньким, що навіть корабель для втечі пропонує?.. Що він задумав? Якщо вона втече, то... то що станеться? Кассандр насправді не дасть їй утекти, а знищить. І знищить без свідків. А тоді оголосить про її втечу. І таким чином своєю втечею вона підтвердить свою вину. Бо втікають лише ті, хто напакостив, хто не в ладах із законом. Так ось що задумав підступний Кассандр! Я, мовляв, цариці не вбивав, вона сама втекла і десь дорогою щезла...