Коли закінчувалися змагання в Олімпії, наставала найврочистіша мить — новим олімпіонікам роздавали нагороди.
Сурмили труби, закликаючи до загальної тиші, огласник на все своє могутнє горло вигукував імена переможців з усіх видів змагань, імена їхніх батьків, а також міста, з яких вони прибули. О, то була щаслива мить, і заради неї будь-який грек життя б віддав, аби хоч один раз його згадали.
отак
І ось герої в яскравому вбранні, оточені юрмами, йдуть до храму Зевса. Там елланодіки, зодягнені з такої нагоди в пурпурове вбрання, врочисто клали на голови переможців вінки, обвиті білими вовняними стрічками, з листя тієї оливи, що, за переказами, посаджена самим Гераклом, сином Зевса. В руки олімпіоніки брали вінки з пальмових гілок і, так їх несучи, простували за суддями до вівтаря дванадцяти олімпійських богів. Процесія пишна і врочиста, тож ніхто з глядачів не хотів її проґавити — буде що потім розказувати вдома не один рік. Йдучи, співали гімни в честь засновника Олімпійських ігор Геракла. І лише в кінці процесії йшли коні-переможці, прикрашені гірляндами живих квітів. Перед вели гніді македонського царя Філіппа.
Біля вівтаря під звуки флейт, оточені жерцями, послами грецьких міст та почесними гостями, олімпіоніки здійснювали подячні жертвоприношення. А нові, ще пишніші зустрічі чекали кожного олімпіоніка вдома, у рідному місті.
Настав час, і македонська столиця вийшла за міську браму зустрічати свого олімпіоніка, царя Філіппа. Першими на баских конях мчали гетайри і вигукували:
— Слава, слава царю Філіппу, першому македонському олімпіоніку!
— Немає у світі кращих коней, ніж коні Філіппа Македонського!
За гетайрами, високо закидаючи голови, неслась четвірка коней-переможців у дорогій, оздобленій золотом та сріблом колісниці. Кіньми, прикрашеними живими квітами, правував сам олімпіонік. Був він у білому хітоні, поверх якого накинуто пурпуровий плащ. На голові царя — золота стрічка і вінок з олив. Яким молодим, вродливим і щасливим видавався Філіпп у тій колісниці! Ним милувались, йому кричали "слава", його засипали квітами.
За колісницею рухались гетайри на конях і теж криками вітали царя. До міської брами і по всій вулиці, аж до площі перед царським палацом, люд славив свого царя, і Філіппу здавалося, що не в колісниці він їде, а летить на власних крилах.
За звичаєм, олімпіоніка в рідному місті зустрічають тільки найвищі правителі. В честь його перемоги карбують монети. Все життя олімпіонік користувався великим пошануванням, йому відводили найкращі місця в театрі й на святах, його звільняли від загальних повинностей та податків, іноді держава призначала йому пожиттєву пенсію. Оскільки ж в Македонії олімпіоніком став сам цар, то його від імені народу вітав намісник Антіпатр. На площі він виголосив блискучу промову в честь Філіппа, котрий своєю перемогою в Олімпії прославив Македонію на віки вічні. Від імені держави Антіпатр оголосив триденне свято в столиці і під схвальні вигуки сказав, що всі витрати на святкові бенкети держава бере на себе. Коли він назвав кількість биків, яких буде забито і засмажено для народу, скільки десятків амфор з вином буде винесено народу для пригощання,— всі захопленими криками вітали це повідомлення.
Сам переможець відбув у храм Зевса, щоб посвятити батькові богів та людей свій вінок, а на площу тим часом виносили дрова, вели биків, несли амфори з вином. І невдовзі, як спалахнули просто неба численні багаття і бики були вже оббіловані, місто виповнилось запахом смаженого м'яса.
Хіба тобі не все одно, де я ніч перебуду?
Той різкий запах пригорілого м'яса проникав і в гінекей царського палацу, викликаючи в Олімпіади спазми нудоти. Вона чутливо реагувала на запахи, особливо м'ясні, і тому не знаходила собі місця. Рабині спішно обкурювали гінекей лавровим листям, але краще цариці від того не ставало.
Олімпіада з нетерпінням чекала чоловіка, а він не йшов. Перший день і першу ніч після його повернення ще якось терпіла. Знала, як любить гульнути Філіпп з нагоди і без нагоди. Тож хай побрикає день. Та коли він не з'явився в гінекеї і другого, і — о боги! — третього дня — занепокоїлась. І недарма. Як виявилось, Філіпп так перебрав на гульках, що третього дня переплутав палаци — принаймні так їй донесли вірні люди — і пішов п'яний цар не до Олімпіади, а до колишньої своєї,третьої.жони, фессалійки Філіни, у якої благополучно й переночував.
Почувши те, Олімпіада пополотніла і зробилася смертельно блідою. Тоді лицем пішли спершу червоні, а потім жовті плями, ніс загострився, очі згасли, підборіддя стало старим, як у баби. Царицю ледве підхопили, як вона падала. Зрада! Знову зрада! На очах у підданих цар зраджує царицю, законну свою жону. О, яка вона нещасна!
Ніч не спала, плакала, кусала губи, посилала найлютіші кари на голову того проклятого олімпіоніка — зрадливця і пияка!
Сльози виплакала під ранок, трохи ніби вгамувалась і утвердилась на думці, що віднині вона і та проклята фессалійка не зможуть жити не лише в одному місті, айв одному світі білому. Одна з них мусить зникнути. І звичайно ж, фессалійка. Інакше не знати Олімпіаді спокою до кінця своїх днів. І доля колишньої третьої дружини Філіппа була вирішена — Олімпіада дала собі клятву будь-що позбутися суперниці!
Філіпп з'явився в гінекеї аж четвертого дня.
Прийшов запухлий, борода скуйовджена, нечесана, очі червоні, повіки набряклі, губи сухі — все їх облизує.
— Хо-оро-оший!—тільки й похитала головою цариця.—Олімпіонік!
— Не я олімпіонік, а коні мої стали олімпіоніками,— відмахнувся він.— Хоча визнаю... загуляв. Пора вже за війну братися, там і провітрюся...— Помовчав.— Як поживаєш, царице?
— Нарешті згадав, що в тебе є дружина й цариця. То бенкети, то війни. Я тебе взагалі не бачу. А ми ж по любові одружувалися.
— Хіба я мушу сидіти на прив'язі біля тебе? — запитав він якось ніби сонливо чи байдуже.— Я не пес для утіхи, якого водять на поводку на прогулянку.
Вона вже не могла стриматись, кричала зі сльозами на очах:
— Я тебе чекала... виглядала!.. Я твою дитину під серцем ношу, а ти...У тієї фессалійки...насолоджуєшся краденою любов'ю?!