Молода погодилась. Зрештою, Філіппу видніше.
Гамеліон за грецьким календарем —січень—лютий.
Шлях з Північної Греції, з Епіру.* до македонської столиці Пелли неблизький. Треба спершу перевалити через ланцюг Піднського хребта, що, виходячи з Македонії, простягнувся на прикордонні між Епіром та Фессалією, і далі проїхати через усю Тимофайю та Єліміотіду, македонські області, потім, обминувши Кабунські гори, їхати долиною Ерігона через землі Елімії, а тоді понад Галіак-тоном — в Ьоттією. Звідти вже недалеко й до Пелли.
Тож виїхали з Епіра зарані, наприкінці осени, щоб неспішно дістатися в Пеллу якраз в місяці піанопсіоні **, на сільські Діонісії, які дуже любила наречена. Тоді й час буде і для відпочинку з дороги, і для підготовки до весілля.
"Македонія...Македонія...— в збудженому сум'ятті повторювала про себе Олімпіада у ті дні, і слово те — Македонія! — звучало для неї чи не найніжнішою музикою — хвилюючою, радісно-манливою і водночас тривожно-незбагненною, острашливою...— А раптом... а раптом... Македонія... Чи станеш ти мені другою батьківщиною, новим життям моїм, а чи мукою-бідою моєю?" Відповідь на ці та інші подібні запитання могла дати лише сама незбагненна Македонія. Та її цар — найбільший у всій Македонії, якщо вірити чуткам, любитель жінок. А втім, що тепер... Який він не є, а вороття задуманому вже не буде. Пора вже в далеку дорогу збиратися — що буде, те й буде, а в Епірі у недоброго дядечка-царя вона більше і дня не хоче залишатися.
Країна бога-цапа Карана
Гори заповнювали собою увесь простір Македонії.
Куди не кинь погляд, всюди круті хребти, бескиди, стрімкі скелясті вершини, бездонні урвища із шумливими холодними потічками.
Гори, гори, гори...
* Епір—давня країна в Північній Греції. Вважається, що Епір — найдавніше місцеперебування грецьких племен, звідки вони розселилися по Балканському півострову та островах Егейського моря. В давнину Епір заселяли хаони, молоси (батько Олімпіади якраз і був із молосів), фесп-роти та інші племена. За правління царя Пірра (кінець 4— початок 3 ст. до н. е.) територія Епіру була об'єднана в єдину державу. Сьогодні Епір—історико-географічна область у Греції.
** Піанопсіон за грецьким календарем*—"совтень — листопад.
Вони заповнювали увесь білий світ Македонії, особливо Верхньої, бо там, у яку сторону світу не повернешся, всюди — гори, гори, гори...На півночі, на межі з Пеонією вони здіймаються високим ланцюгом, утворюючи півмісяць, краї якого, спускаючись на південь, тяглися аж до берегів
Егейського моря. На півдні Македонія відгородилася від Фессалії завжди покритими снігами Олімпом та Камбун-ськими горами, з півдня на північ між Македонією та Іллірією простягнувся високий хребет Пінд, на заході від Іллірії та Епіру Македонія захищена Албанськими горами. В північно-східному напрямку на кордоні з Фракією від Родопських гір тягнеться Орбел. На сході — Балкани, у їхній гряді виділяються два головні хребти — Гемус та. Родоп. Родопські гори найвищі, вони тягнуться від Балкан до Егейського моря. Гори, гори, гори...
А між стрімкими й похмурими горами — долини. Кожна з них має власне ймення. Найважливіша Верхня, або Елі-мея. Від неї йде прохід через Камбунські гори до фесса-лійської рівнини Пенеї. На схід лежить друга рівнина — долина Островська, на північ третя — Ерігона, ще далі на північ, оточена високим ланцюгом гір, долина Аксій. Долину від долини відгороджували важкодоступні гори, і легше було потрапити з Македонії у Фессалію чи Іллірію, аніж з однієї македонської долини в іншу.
Якщо гори роз'єднували Македонію, то ріки її об'єднували.
Бурхливі й стрімкі води, вирвавшись з кам'яних лабет, чимдуж неслися до морського узбережжя, з'єднуючи гори з прибережними рівнинами, Верхню, гірську Македонію, з Нижньою, рівнинною *.
Головних рік у Македонії чотири: Аксій, Стрімон, Лудія та Галіакмон **. Перші три течуть з півночі на південь, четверта — із заходу на схід. Аксій — найголовніша ріка Македонії, широка і повновода. Вона перерізає всю Македонію і, прийнявши кілька приток, впадає в Фессалійську затоку між Пеллою та Фессалонікою. Друга ріка після Аксія — Стрімон, спершу він прямує в південному напрямку, потім повертає на північний схід. Зволоживши на своєму шляху кілька долин, Стрімон проходить через Просійське озеро і біля Амфіполя впадає в Стрімонську затоку.
* В античні часи Македонія займала північно-східну частину Балкан-ського півострова. З нею межували: на півдні — Фессалія, на півночі — Пеонія, на заході — Епір та Іллірія, на сході — Фракія.
** В наші дні ріки називаються по-іншому: Вардер, Струма, М'яста і Бистриця.
На захід від Аксія тече Лудія, теж глибока і швидка ріка. Біля свого гирла вона з'єднується з Галіакмоном, що бере свій початок в горах Тімфе, на кордоні Епіру з Іллірією, і впадає в Фермейську затоку. А ще в Македонії багато глибоких озер, оточених мальовничими й різноманітними краєвидами, в долинах землі родючі, на луках і на схилах гір трави, де пасеться худоба та коні, в ріках повно риби. У лісах — світлих, дубових і темних, ялинових — водилися ведмеді, вепри, вовки, дикі кози, рисі, барси і навіть леви, котрі, за свідченням Геродота, нападали на верблюдів в обозі перського царя Ксеркса під час його походу в Македонію. Дикі бики вражали величезними рогами, греки їх вивозили на продаж — для застільних ріто-нів, бо з рогів македонських биків, оздоблених золотом-чи сріблом, так добре пилося вино.
Колиска Македонії — долина Аксія. Тут, власне, виникло й саме слово "Македонія". Спершу воно означало область між Лудією та Аксієм, потім це поняття поширилося до долини рік Стрімону та Галіакмони і досягло найбільших розмірів за Філіппа.
І був перший македонський цар, звали його Каран. Під час одного із завойовницьких походів дельфійський оракул напророчив йому йти за стадом кіз, а там, де воно зупиниться, заснувати свою столицю. І Каран подався слідом. Почався дощ. Шукаючи сховку, стадо кіз забігло в місто Едессу. Військо Карана, не помічене жителями, дякуючи дощу й туману, пішло за стадом кіз і захопило місто. Невдовзі воно було перейменоване в Егі (від слова "коза") і стало першою столицею Македонії. Звідтоді македонське військо всюди супроводжує стадо кіз *.