Гомін жінок
А хто сидить там у задку?
Ви бачили мару таку?
Худий-худюший, мов сто днів
Нічого він не пив, не їв;
Коли поганця і вщипнуть,
Не заболить йому, мабуть.
Худий
Та гетьте, гаспидські баби!
Не вгодиш вам, що не роби.
Коли жінки в хазяйстві дбали,
Мене ще скнарою всі звали,
Тоді заможний був наш дім:
Все надбання лишалось в нім.
Добра набгав я повні скрині,
Та це за ваду мають нині!
Тепер такі жінки пішли,
Що все б із хати рознесли;
У них схотінок більш як грошей —
Це розрахунок нехороший.
Чоловікам нема снаги,
Куди не кинуться — борги…
А жінці що? Як щось там має,
Ганчір'я зразу накупляє,
Та ласо їсть, та п'є усмак
В гурті коханців-гольтіпак;
Тим злото нам цінніш здається:
Тепер не скнара, а скупець я.
Одна жінка
Скупуй собі, скнарюй, як хочеш,
З драконським кодлищем скупим!
А чоловіків чом морочиш?
І так уже від них терпим.
Жінки гуртом
Та дай по писку кістякові!
Проява капосна яка!
Скривився, дума, що зляка!
Та й ті дракони — все цяцькові,
Трусніть — і дасть він сторчака!
Герольд
Ось я жезлом вас втихомирю…
Та обійдеться й без жезла:
Розсердились потворні звірі,
Махнули крилами зі зла,
З страшенних пащ огонь ригають,
Луска ж блискуча аж шумить…
І люди з жахом відбігають,
Усе навкруг спустіло вмить.
Плутон зіходить із колісниці.
Герольд
Ось він зійшов, велично як!
Подав своїм драконам знак —
І сповнилось його веління:
І золотом набита скриня,
І скнара — в нього біля ніг;
Це тільки чар зробити зміг.
Плутон
(до візника)
Скінчилися труди твої тяжкії,
Лети ж тепер до рідної стихії!
Ти тут чужий, ти згинеш серед них,
Серед машкар потворних і страшних.
Іди туди, де, вільний, незалежний,
Втопивши зір у світлості безмежній,
Добро й красу побачиш в вічі ти —
Створи свій світ на лоні самоти.
Хлопець-візник
Я буду вік твоїм посланцем гідним,
Бо ти мені став другом, братом рідним.
Ти скрізь несеш достатку гойний дар,
Я всім даю життя найвищий чар.
Не раз людям доводиться вагатись:
Чи то тобі, чи то мені віддатись?
До тебе йдуть — неробами живуть,
До мене йдуть — в труді верстають путь.
Не тайкома звершаю я свій подвиг,
Бо зраджує мене мій перший подих.
Ну, прощавай! Від тебе я пішов,
Та лиш шепни — і я вернуся знов.
(Зникає так, як і з'являється).
Плутон
Вже час настав мої скарби явити!
Герольде, дай жезла, замки розбити.
Відкрилося! Глядіть, як все блискоче;
У казанах кров золота клекоче;
І ланцюжки, і персні, і корони —
Усе у ній розтане і потоне.
Крики з натовпу
Якого скарбу! Ай, ай, ай!
Вже скриня повна через край!
Он кубки злотні топляться!
Монети не потовпляться!
Які дукати — дивний карб!
Якби мені добуть той скарб!
Цього бажав я гаряче!
Додолу золото тече!
Чого стоїш? Нагнись мерщій
І зразу станеш багатій!
А ми, як грім, налетимо
І скриню всю заберемо!
Герольд
Ви з глузду з'їхали всі вряд:
Та це все жарти — маскарад.
І хто б насправді для юрби
Тут розсипав такі скарби?
Вас надурили жартома:
Та тут і шеляга нема!
Це вам облуда золота,
А ось і правда — хоч проста.
Та що вам правда? Кожен з вас
Химери ловить повсякчас…
Плутоне, ну-бо, всіх жени,
Бо аж нетямляться вони.
Плутон
Що ж, розігнать — це річ не зла;
А дай ізнов твого жезла!
Ось я його в огонь стромлю.
Гей! Начувайтесь! Всіх спалю!
Жезло тріщить, огнем блищить,
Навколо іскрами дощить…
Хто здума близько підійти,
Тому від смерті не втекти, —
Ось я почну кругом кропить.
Крики, тиснява
Ой лишенько! Усе горить!
Тікай, тікай, хто жити рад!
Гей, хто там пре, подайсь назад!
В лице мов приску хто сипнув!
Мене жезлом він навернув!
Усі пропали, хто не втік!
Назад, маскований потік!
Назад, скаженая юрма!
Я б полетів, та крил нема!
Плутон
Одразу плац попросторів,
Ніхто, здається, й не згорів —
Юрма біжить,
Усяк дрижить…
Щоб все гаразд було навкруг,
Окреслю я незримий пруг.
Герольд
Явив ти нам розумну міць,
Всяк перед нею пада ниць.
Плутон
Терпіння, друже! В бачиш ти
Іще страхливіші бунти!
Скнара
Тепер послухайте мене:
Ми можем любо круг оглянуть,
Бо ті жінки завжди кругом обстануть,
Як чують щось цікаве чи смачне.
А я ж таки не зовсім підтоптався,
Краса жіноча ще торка,
Сьогодні б я поженихався,
Бо день такий — усе надурняка.
Та тільки тут народу повно,
Не вчують всі моїх розумних слів;
Я думаю, незгірше б я зумів
Все показать на мигах красномовно.
Та просто жест нічого тут не варт;
Я вигадав новий цікавий жарт:
Як глину, буду золото ліпити —
З цього металу можна все зробити.
Герольд
Кощавий дурень розходивсь;
Чи бач, на витівки пустивсь!
Бере він золото в грудках
І мне, як тісто, у руках;
Та, хоч воно м'яке й ліпке, —
Все, що він виліпить, — бридке;
А він показує жінкам,
А ті притьмом у крик, у гам,
У вихиляси сороміцькі…
Цей блазень — виродок несвітський;
Йому розпусту розсівать,
То ніби меду скуштувать.
Та я цього не подарую,
Жезлом нахабу почастую!
Плутон
Не знає він, що ще нас дожида;
Нехай собі що хоче коїть!
Недовго вже йому тут дурня строїть —
Закон міцний, та ще міцніш нужда.
Гармидер і спів
Ось дика рать, як бистрий плин,
Пливе до вас із гір, з долин;
Непереможний диких стан,
Бо з ними йде великий Пан;
Для них ніщо чарівний пруг,
Ввіходять впрост в порожній круг.