* Справжній універсал Павлюка.
— Цей схизмат Павлюк, ваша милість, підняв уже все Радніпров'я.
— То ці лотри збираються в Мошнах? — аж ожив Потоцький. — Очевидно, вони хочуть і бій там дати?
— Так, ваша милість, саме так, — квапно каже Караїмович. — Хоча Павлюк і сидить в Чигирині, але його права рука вже в Мошнах. Туди сходяться всі бунтарі. Я все знаю. Веліть мені, ваша милість, швидше дати карту, і я вам усе розмалюю, що треба.
І Караїмович малював...
Пізніше капелан польського війська патер Симеон Окольський запише до свого щоденника, що польний гетьман дуже зрадів, коли в Летичеві його зустрів Караїмович. Занотував до свого щоденника, що Караїмович розповів, де жили зачинщики бунту (щоб знищити їхні сім'ї), де стоїть їхня артилерія, які села й міста треба захопити в першу чергу, який цього літа був врожай у Придніпров'ї, де повстанці зберігають зерно та інший харч...
Повеселішавши од таких відомостей, Потоцький з Летичева вирушив на Білу Церкву, але через три дні його в дорозі наздогнала зима. Увечері перестав дощ, що лив день у день, вночі задули холоднющі вітри, мороз скував землю, й на ранок зчинилася така завірюха, що світу білого не було видно. Гусари в своїх залізних обладунках позаклякали в сніговій хвищі і, сяк-так діставшись містечка Білилівки, сипонули по хатах відморожувати кольчуги, кіраси, наручники, підколінники. Грімкотіли мерзлим залізом, проклинали похід, з криком і прокльонами стягуючи з себе закрижанілі доспіхи. Потоцький квапився, аби швидше дістатися до Білої Церкви, а звідти йти на Мошни, але випхати гусарів з теплих хат на холодні засніжені дороги було не так легко. Гетьман змушений був зупинитися в Білилівці на кілька днів, звідки й послав на Україну такого універсала:
"Микола із Потоку Потоцький, воєвода брацлавський, гетьман польний коронний, генерал подільській, староста кам'янецький, летичівський, ніжинський і прочая.
Всім взагалі і кожному зокрема: п.п. полковникам, осавулам, сотникам, отаманам і всім військам його королівської милості, запорозьким козакам, котрі значаться в реєстрі Й. К. М. і дотримуються вірності й повинності маєстату Й. К. М. Відомо вам чиню, що я з військом виступив з метою усмирити свавілля і примусити всіх підкорятися маєстату, а також покарати тих, хто буде опиратися. Знайте про це ви, реєстровці, і розшукайте серед себе тих, які порушили присягу і безневинно пролили кров старшин своїх, для того, щоб бунтарі одержали заслужену кару. Знайте, що в противному випадку госіра шабля королівських військ знищить ваші маєтності, ваших жінок, дітей, майно і саме ваше життя. Вдруге нагадуємо, щоб не реєстровці, які знаходяться серед вас, були арештовані старостами, а ви щоб допомагали старостам приборкати бунтарів. Я гадаю, що ви вже врозумілися, одержавши універсал Й. К. М. великого коронного гетьмана, але, можливо, хто-небудь з бунтарів притаїв його від вас, тому, наблизившись до вас" посилаю цей новий універсал. Дан в Білилівці 26 листопада 1637 року"*.
* Справжній універсал Потоцького.
Розділ дванадцятий
На третій день снігова хвища трохи вгамувалася, і Потоцький зібрався було в дорогу, як несподівано, збившись з свого маршруту, в Білилівку забрів полк пана Казановського, старости богуславського і писаря польного коронного. Пан Казановський загубив десь у завірюсі дві хоругви гусарів та один ескадрон драгунів і мав намір очікувати їх в Білилівці.
— Пан писар польний як далі так воюватиме, то й голову свою власну загубить і буде її чекати в Білилівці! — не втерпів гетьман. — Це не військо, а стадо баранів!
— Який пастух, таке й стадо! — буркнув Казановський, розтираючи заморожене вухо.
— Пся крев! — побагровів Потоцький. — Це що, бунт?
— Похід зовсім кепський, ваша милість, — шморгав Казановськнй посинілим носом. — Жовніри невдоволені, що їм досі не прислали платні!
— Знову про плагню? — схопився Потоцький. — А про славу лицарську ви подумали?
— Слава славою, а злото-злотом! — Казановський мацав обморожені вуха й стогнав. — А-а-а... Сто дяблув!..
— Снігом треба терти! — буркнув Потоцький.
— Тер, ще гірше. — Казановський знову застогнав: — А-а-а, сто дяблув!.. Без платні, ваша милість, жовніри не підуть у бій.
— А ви побільше по селах шастайте! — порадив гетьман. — Там поживу знайдете, не з голими руками в ойчизну повернетесь.
— Чернь голодрана, — зітхнув польний писар. — Десяток хат обнишпориш — і нічого в торбу покласти. В яку скриню не заглянеш — порожньо.
— Хіба хлопи поховали своє добро?
— А дідько їх знає, мабуть, у них немає нічого. І на них таке дрантя, що й купи не тримається. Потягнеш з якої хлопки сорочку, а вона в руках розлазиться. А тут ще й холоднеча!
— А ви з хлопками грійтеся! — порадив Потоцький. — Гуртом з будь-якою хлопкою впораєтесь!
Ще одна розмова відбулася в Потоцького з головним капеланом його війська патером Окольським.
— Дух в славному війську вашої милості починає падати, — перебираючи чотки, тихим голосом говорив патер і всім своїм набожно-смиренним виглядом підкреслював, що буцімто це його не стосується.
— Ваша милість, будучи капеланом мого війська, для того й знаходиться тут, аби Божим словом піднімати дух мого лицарства! — не втерпів Потоцький.
— В таку холоднечу, — виправдовувався патер, — і Боже слово не завсіди доходить до воїнства.
— В суху погоду йому зручніше? — пустив шпильку гетьман.
— Сину мій, — все так же м'яко мовив патер, — я розумію, що погода дещо завадила поступові війська вперед, що у вашої милості багато клопоту, але... Але не треба іронізувати над Божим словом. Всі ми слуги і раби Господні, і всі ми колись будемо там, — патер пустив під лоб очі, дивлячись у стелю.
— Я туди не спішу! — буркнув Потоцький. — Хай спершу чернь туди полетить!
— Але Бог по достоїнству оцінить ті злигодні, які терпить в цьому поході ваша милість і військо в ім'я коханої ойчизни. Можливо, Господь і ниспослав на землю негоду, аби вивідати міру мужності нашого лицарства. Все у волі Господа, а ми його раби і слуги.
— Краще б Господь замість холоднечі послав платню для мого війська! — буркнув Потоцький.
— Все у волі Господа.