Гамлет

ДІЯ ДРУГА

СЦЕНА 1
Кімната в домі Полонія.
Входять Полоній і Рейнальдо.
Полоній
Ось гроші та листи йому, Рейнальдо.
Рейнальдо
Я, пане, передам.
Полоній
Перш ніж його відвідати, Рейнальдо,
Було б розумно взнати, як він там
Поводиться.
Рейнальдо
Я й сам так думав, пане.
Полоній
Твій задум добрий, дуже добрий. Слухай:
Дізнайся спершу, хто з датчан в Парижі,
[32]
І як, і де, й на що вони живуть,
З ким знаються, що тратять. А дізнавшись
Питаннями на вітер, наздогад,
Що син мій їм знайомий, виїжджай
Помалу з манівців на битий шлях;
Удай, що знаєш ти його з чуток,
Мовляв, "я батька знав його, та й друзів,
Ну та й його". Чи втямив ти, Рейнальдо?
Рейнальдо
Так, пане, зрозумів.
Полоній
"Ну та й його, але,— додай,— не дуже.
Якщо це той, так це гультяй безпутний,
Сякий, такий",— і набреши на нього,
Що зайде в голову. Та в міру гидь,
Щоб не знечестити; цього побійся.
Зате все жарти, непутства, срамоти,
Що супроводять молодість і волю,
Згадати б варт.
Рейнальдо
Наприклад, карти, пане.
Полоній
Атож. Вино, божба, двобої, свари,
Повії; можна й це.
Рейнальдо
Мій пане, це його знечестить.
Полоній
Е, ні; умій полегшити тягар.
Не наведи на нього поговору,
Що він не зна в розпусті міри й краю.
Не це я мав на думці. Ті гріхи
Спиши так мило, щоб вони сприймались
Так, мовби плями вільного життя,
Мов пил і вибухи душі палкої,
Мов не вгамоване в крові буяння.
А це звичайна річ.
Рейнальдо
Але, мій пане...
Полоній
Навіщо це?
Рейнальдо
Так. Я, ласкавий пане,
Хотів би знати.
Полоній
Гну я ось до чого,
І, сподіваюсь, штука ця корисна,
Заляпавши отак його багном,
Але не дуже, ніби ненароком,
Вважай:
Твій співрозмовник, випитать котрого
Ти хтів, якщо він помічав гріхи
[33]
За юнаком, якого ти ганьбив,
Будь певен, скаже вслід твоїм словам:
"Мій пане", чи "добродію", чи "друже",
Або інакше, як у них там звичай
Та стан йому велить.
Рейнальдо
Звичайно, пане.
Полоній
Тоді він ось як... ось як він...
Що пак я хотів був сказати? їй-богу, я хотів щось сказати. На чому я урвав?
Рейнальдо
На "скаже вслід тобі", на "мій пане", та ще на "добродію" й на "друже".
Полоній
На "скаже вслід тобі"? От-от.
Він скаже: "Цього я пана знаю і спіткав
Учора чи тоді-то, з тим чи з тим.
І справді, як ви кажете, він там
У карти грав, там вихилив надміру,
А там побивсь за м'яч"; або ще й так:
"Я бачив, він в веселий дім заходив",
По-нашому, в бордель, якщо не знаєш. Аж ба —
Гачок з брехнею рибку-правду вловить.
Отак ми, люди з хитрощами й глуздом,
То зокола, то пробуючи броду,
Вибоями виходим на гладеньке,-
Тож рад і вказівок моїх пильнуй
Про панича. Утямив ти чи ні?
Рейнальдо
Так, пане, зрозумів.
Полоній
Прощай же; з богом.
Рейнальдо
Прощайте, пане.
Полоній
І сам за ним ти потайці слідкуй.
Рейнальдо
Все ясно, пане.
Полоній
Хай музики навчається.
Рейнальдо
Гаразд.
Полоній
Прощай.
Рейнальдо виходить. Входить Офелія.
Ну що, Офеліє? В чім клопіт?
Офелія
Ох, таточку, я так перелякалась!
[34]
Полоній
Чого, крий боже?
Офелія
Коли я шила у своїм покої,
Принц Гамлет — геть розхристаний, без шапки,
У непідв'язаних, брудних панчохах,
Обвислих, мов кайдани на ногах,
Блідий як сніг, колотяться коліна,
А на виду така страшна розпука,
Мов просто з пекла вирвавсь розповісти
Страшні страхіття,— увійшов до мене.
Полоній
3 кохання стратив глузд?
Офелія
Не знаю, тату,
Але боюсь, що справді.
Полоній
Що ж казав він?
Офелія
Схопив мене за п'ясть і стиснув міцно,
Ступив назад на довжину руки,
А другою от так прикривши очі,
Втопив їх у моє лице, мов хтів
Намалювать. Стояв він довго так;
Тоді, мені потрясши злегка руку,
Хитнувши тричі ось так головою,
Зітхнув до того жалісно й глибоко,
Мов зараз в нього серце розпадеться
І прийде смерть; тоді, мене пустивши
І дивлячись через плече, пішов,
Немов і без очей дорогу бачив.
Так аж за двері вийшов він наосліп,
І зір його ввесь час був на мені.
Полоній
Ходім; нам треба короля знайти.
Видиме тут любовне божевілля,
Яке людей своїм шаленством губить,
Штовхаючи на вчинки відчайдушні,
Таке ж, як інші пристрасті під небом,
Що мучать смертних. Жаль... Чи не сказала
Ти цими днями прикрого йому?
Офелія
Ні, батечку, але, як ви веліли,
Його писань не брала й не пускала
Його до себе.
Полоній
От і з'їхав з глузду.
Шкода, що я не зрозумів як слід
І легковажив Гамлета. Боявсь я,
Що він лиш бавиться тобі на згубу.
Клену свої страхи! Старим властиво
[35]
В обачності переступати міру,
Як молодим на неї не вважати.
Ходім до короля; він мусить знати.
Признання хай на нас накличе гнів,
Але таїтись гірше й поготів. Ходім.
Виходять.

СЦЕНА 2
Кімната в замку. Фанфари.
Входять король, королева, Розенкранц, Гільденстерн та почет..
Король
Привіт вам, Розенкранце й Гільденстерне!
З бажання вас побачити, водночас
І в вашій службі маючи потребу,
Ми вас покликали. Ви, певне, дещо
Про Гамлетову зміну вже чували;
І справді, він ні внутрішньо, ні зовні
Себе вже не нагадує. Що інше,
Крім батькової смерті, так могло
його з самовладанням розлучити,
Я не збагну. Тож вас прошу обох,
Що змалку поруч з ним росли, йому
Сусідячи і вдачею, і віком,
Ласкаві будьте, при дворі у нас
На час лишитись, вашим товариством
Втягти його в розваги та й дізнатись,
Як випаде нагода, що таке,
Нам не відоме, так його гнітить.
Тоді ми принца зможемо зцілити.
Королева
Панове, вас він згадує всякчас,
І певна я, нема ще двох на світі,
До кого він прихильніший. Як ви
Охочі згоду й ласку нам явити
Тим, що свій час на час нам віддасте,
Назустріч нашим помислам пішовши,-
Віддячено вам буде за гостину
По-королівськи.[36]
Розенкранц
В силу прав монарших
Свою високу волю королівську
Ви можете повити не в прохання, Але в веління.
Гільденстерн
Корячись обидва,
Ми завжди вам до послуги готові.
Повинність прихиливши вам до ніг,
Ждемо лише наказу.
Король
Ми вдячні, Розенкранце й Гільденстерне.
Королева
Ми вдячні, Гільденстерне й Розенкранце.
Прошу, негайно йдіть до мого сина,
Що так змінився. Гей, хто-небудь там,
До Гамлета панів цих проведіть.
Гільденстерн
Дай господи, і наше товариство
Поможе й звеселить його.
Королева
Амінь!
Розенкранц, Гільденстерн і дехто з почту виходять. Входить Полоній.
Полоній
Посли з Норвегії, королю мій,
Щасливо повернулись.
Король
Ти завжди батьком добрих був вістей.
Полоній
Чому б і ні? Повірте, мій державцю,
Що мій обов'язок, як і душа,
Належить рівно богу й королю.
Або мій мозок геть позбувся нюху,
Який тим тонший, чим хисткіший слід,
Або дійшов я врешті джерела,
Від чого Гамлет втратив ясність мислі.
Король
Від чого ж? О, жадав би я почути.
Полоній
Перш прийняли б послів; мої ж новини
Хай на бенкеті будуть на солодке.
Король
Вчини їм ласку сам, звели ввійти.
Полоній виходить.
Гертрудо люба, він знайшов, виходить,
Коріння всій недолі з сином вашим.
Королева
Коріння тут, боюсь, лише одне —
Смерть батькова і наш поквапний шлюб.
[37]
Король
Побачимо.
Вертається Полоній, з ним Вольтіманд та Корнелій.
Привіт вам, любі друзі! Що,
Вольтіманде, шле наш брат норвезький?
Вольтіманд
Поклони й побажання, як і ви.
Нас ледве вчувши, він звелів урвати
Вербунок небожа; бо він гадав,
Що той похід лаштує проти Польщі,
Але, пильніш приглянувшись, упевнивсь,
Що проти вас, королю. Засмутившись,
Що так недуга й вік його похилий
Допомогли його убрати в шори,
Заборонив він дії Фортінбраса.
Той приїздить, виниться перед дядьком
І присягається ніколи зброї
Не підіймати на величність вашу.
Король Норвезький, радий, призначає
Йому щорік три тисячі корон
І вповноважує його все військо,
Ним навербоване, вести на Польщу.
Він просить, як тут списано докладно,
(подає папери)
Щоб ви дозволили його військам
Прохід по землях тих, ща вам належать,
На запоруках повної безпеки,
Як тут означено.
Король
Ми вельми раді
Й розглянемо цей лист в вільніший час,
Щоб відписати, зваживши всю справу.
Тим часом дяка вам за справний труд;
Ідіть спочиньте; ввечері в нас учта.
До зустрічі!
Вольтіманд і Корнелій виходять.
Полоній
Кінець цій справі добрий.
Державцю мій і пані, міркувати,
В чім слава короля, в чім честь підданця,
Чом день є день, ніч — ніч, а час є час,
Було б лиш гаяти ніч, день і час.
Оскільки стислість — розуму душа,
А велемовність — убрання квітчасте,
Я мовлю стисло. Ваш вельможний син
У божій волі, тобто збожеволів;
[38]
Бо в тому божевілля й полягає,
Щоб бути не в своїй, а в божій волі.
Ну, та дарма.
Королева
Більш змісту, менш краси.
Полоній
Клянусь, я за красу не дбаю, пані.
Що збожеволів він, на жаль, це правда;
І правда, що на жаль; і жаль, що правда;
Зворот незграбний, ну, та бог із ним.
Я обійдусь без правил красномовства.
Відомо нам, що збожеволів він;
Тепер знайдім причину цього чину.
Знайдімо себто чин його причини,
Чи пак яким же чином він спричинивсь.
Міркуймо так:
Є в мене донька — поки що моя,
Яка мені з покори та слухнянства
Ось що дала; розважте й розсудіть.
(Читає)
"Небесному ідолові моєї душі, пречудовній Офелії". Вислів невдалий, недоладний вислів. "Пречудовній" — недоладний вислів. Та слухайте ще. Отже: "На її пишні білі груди..." — і таке інше.
Королева
Це Гамлет так Офелії писав?
Полоній
Стривайте, пані; все скажу відверто.
(Читає)
"Не вір, що зорі є вогні,
Що сонце зійде зрання,
Не вір у правду без брехні,
А вір в моє кохання.
О люба Офеліє, мені не під силу вірші: нема в мене хисту розміряти свої зітхання. Але що я тебе кохаю, повір, о прекрасна. Прощай. Твій довіку, премила панно, доки оця машинка в нього справна. Гамлет".
Ось що мені слухняно показала
Дочка, а потім розказала все,
Як, де, коли він упадав за нею.
Король
А як вона любов ту прийняла?
Полоній
Якої думки ви про мене, пане?
Король
О, ти людина віддана й шановна.
Полоній
Хотілось би мені це довести.
Та що б ви думали про-мене, взнавши,
Що, бачивши палку любов ще в льоті,-
А, треба вам сказать, я все укмітив,
[39]
Перш ніж дочка призналась,— що б гадали
Ви, мій державцю, й ви, вельможна пані,
Коли б я, мов дубовий стіл нечулий,
Мовчав, і серцю наказав мовчати,
А чи дививсь крізь пальці на любов цю,-
Що б ви подумали? Ні, я не гаявсь
І мовив руба молодій красуні:
"Пан Гамлет — принц, він не в твоїй орбіті;
Цьому не буть". Я й напутив її
Замкнути перед ним і двері, й серце,
Не брать дарунків, гнати посланців.
Вона й пожала те, що я посіяв.
А він, відштовхнутий,— скажу коротше —
І зажурився; потім став постити,
Утратив сон і підупав на силі,
В знетяму впав, а далі — крок за кроком —
У безум, що тепер його мордує,
А нас смутить.
Король
І вам здається так?
Королева
Можливо дуже.
Полоній
А чи хоч раз бувало, рад я знати,
Коли б я мовив твердо "так", а вийшло
По-іншому?
Король
Такого не згадаю.
Полоній
(показуючи на свою голову й плечі)
Оце здійміть з оцього, як не так.
Коли я на сліду вже, то дійду
До правди, хоч під землю ви її
Сховайте.
Король
Як це вивірити нам?
Полоній
Він, знаєте, годин чотири часом
По галереї ходить тут.
Король
І справді.
Полоній
Ось я дочку пошлю йому назустріч,
А ми із вами станемо за килим
І попильнуємо. Як він її
Не покохав і не збезумів з того,
То хай я буду мужиком, стайничим,
А не державним радцем.
Король
Перевірмо.
[40]
Королева
О, йде, сердега, й сумно щось читає.
Полоній
Ідіть, благаю вас, обоє звідси;
Я з ним притьмом зітнусь.
Король і королева з почтом виходять. Входить Гамлет, читаючи.
Прошу в вас ласки:
Як поживає добрий принц мій Гамлет?
Гамлет
Гаразд, слава богу.
Полоній
Ви знаєте мене, пане мій?
Гамлет
Дуже добре: ви торговець рибою.
Полоній
Ні, пане мій.
Гамлет
То я бажав би вам бути таким же чесним.
Полоній
Чесним, пане?
Гамлет
Авжеж, добродію. Бути чесним на цім світі — значить бути одним-єдиним з десяти тисяч.
Полоній
Чиста правда, пане.
Гамлет
Бо коли й сонце плодить черву в дохлій собаці, обціловуючи падло... Маєте ви дочку?
Полоній
Маю, пане.
Гамлет
То хай не гуляє вона на сонці. Всякий плід — божий дар, та не в лоні у вашої дочки. Пильнуй, друже.
Полоній
(убік)
Ну що ви скажете? Усе тягне своєї про мою доньку. Одначе спершу він мене не впізнав; сказав, що я торговець рибою. Дійшов він краю, дійшов краю. І я замолоду зазнав був багато лиха через ту любов; достоту отак само. А мовлю-но я до нього знову... Що, пане мій, ви читаєте?
Гамлет
Слова, слова, слова.
Полоній
А про що йдеться там, пане мій?
Гамлет
Між ким?
Полоній
Я питаю, про що йдеться в вашій книжці, пане.
Гамлет
Це наклепи, добродію. Пройдисвіт сатирик каже тут,^ що в старих людей сиві бороди, зморшки на виду, а з їхніх очей тече густа смола, як слив'яний глей, і що їм так прикро бракує кебети в голові, як і сили в стегнах. Хоч я твердо й міцно з [41] цим згоден, проте, добродію, я вважаю за негоже так-таки про це писати. Адже ви самі, добродію, були б мого віку, якби здужали позадкувати раком.
Полоній
(убік)
Хоч це й божевілля, але в ньому є послідовність... Чи не піти б вам відси, пане? Тут дме.
Гамлет
В могилу?
Полоній
Справді, там нізвідки не дме.
(Вбік)
Як дотепно він подеколи відказує! Божевіллю часом так щастить влучно висловитись, що розуму й здоровому глуздові годі й пробувати. Треба лишити його й надумати, як би звести його з дочкою... Вельмишановний принце, уклінно прошу дозволу покинути вас.
Гамлет
Нічого іншого ви не могли б попросити в мене, з чим я розлучивсь би охочіше... Крім мого життя, крім мого життя, крім мого життя.
Полоній
Бувайте здорові, принце.
Гамлет
Ото ще ці старі нудотні дурні!
Входять Розенкранц і Гільденстерн.
Полоній
Вам пана Гамлета? Він осьде.
Розенкранц
Спасибі, пане.
Полоній виходить.
Гільденстерн
Вельмишановний принце!
Розенкранц
Мій любий принце!
Гамлет
Мої найліпші друзі! Як ся маєш, Гільденстерне? А ти як, Розенкранце? Як, добрі хлопці, живете?
Розенкранц
Як перші-ліпші із синів землі.
Гільденстерн
Щасливі тим, що не в надмірнім щасті. Ми не на шишці ковпака Фортуни.
Гамлет
Але й не на підошвах її черевиків?
Розенкранц
Ні там, ні там, мій пане.
Гамлет
Тобто ви живете біля її поперека, чи то в— самому осередді її розкошів?
Гільденстерн
Та десь посередині, в скромному місці.
Гамлет
В скоромному місці Фортуни? Ой, велика правда; це відома потіпаха. Що нового?
[42]
Розенкранц
Нічого, крім хіба того, що світ став чесний.
Гамлет
Виходить, скоро страшний суд... Але ваша новина неправдива. Дозвольте спитати докладніше: чим ви, мої добрі друзі, завинили в Фортуни, що вона вас послала сюди, в тюрму?
Гільденстерн
В тюрму, принце?
Гамлет
Данія — тюрма.
Розенкранц
Тоді весь світ — тюрма.
Гамлет
Та й добряча; у ній стільки буцегарень, темниць, підземель. Данія — одне з найгірших.
Розенкранц
Ми не такої думки, принце.
Гамлет
Ну, то вам вона не тюрма. Бо нічого ні доброго, ні злого нема, а наше мислення утворює те чи те. Мені вона тюрма.
Розенкранц
То значить, ваша честолюбність зробила її тюрмою; вона затісна для вашого духу.
Гамлет
О боже, мені вистачило б і горіхової шкаралупи. Навіть у ній я міг би вважати себе за владаря безкрайого простору, якби мені не снилося лихих снів.
Гільденстерн
А ті сни і є ваша честолюбність. Адже сама мрія честолюба просто тінь сну.
Гамлет
А сам сон — тільки тінь.
Розенкранц
Правда, а по-моєму, честолюбність така легка й плинна сама по собі, що це всього лише тінь тіні.
Гамлет
То виходить, що жебраки — це тіла, а королі й пихаті герої — тіні тих жебраків. Чи не піти нам до двору? Бо, слово честі, я не в силі розумувати.
Розенкранц і Гільденстерн
Ми вам до послуг.
Гамлет
Не треба. Я не бажаю вас рівняти до решти моїх слуг. Адже, признатись вам по честі, мене й так аж надто добре доглядають. Але, не в службу, а в дружбу, чого ви в Ельсі-норі?
Розенкранц
Щоб вас відвідати, мій принце, та й усе.
Гамлет
Злидар, як я, бідний і на подяку. Але дякую вам, дарма що моя дяка, любі друзі, і шеляга не варта. По вас не посилали? Вам самим забаглось мене побачити? Зі своєї охоти? Будьте чесні зі мною. Ну-бо, кажіть.[43]
Гільденстерн
Що ж нам казати, принце?
Гамлет
Та що хочете! А тепер ближче до діла. По вас послали. У ваших очах видно щось ніби признання, і вам не вистачає спритності, щоб його приховати. Я знаю, що ласкаві король і королева вас викликали.
Розенкранц
3 якою метою, принце?
Гамлет
Це вже ви маєте мені з'ясувати. Але заклинаю вас правом товариша, молодістю, що нас єднає, обов'язком, який накладає на нас наша невмируща дружба, і всім ще дорожчим, чим зворушив би вас кращий красномовець, будьте прямі й щирі зі мною, чи посилали по вас, чи ні?
Розенкранц
(стиха, до Гільденстерна)
Що казати?
Гамлет
(убік)
Еге, ви вже в мене на оці.
(Вголос)
Як ви мене любите, не крийтесь.
Гільденстерн
Нас, принце, викликано.
Гамлет
Я скажу вам нащо. Мій здогад дозволить вам нічого не визнавати, і ваша обіцянка тайни перед королем і королевою не злиняє ні на пір'їну. Останнім часом — сам не знаю з чого — я втратив усю свою жвавість, занедбав усі звичні справи. І справді, так важко стало моїй натурі, що ця добряча споруда, земля, здається мені безплідною скелею серед моря; а оцей пречудовий повітряний намет, оце прекрасне склепіння небесне, оця велична покрівля, уцяцькована золотими вогнями,— це все видається мені не чим іншим, як бридким тлумищем отруйних випарів. Що за майстерний витвір чоловік! Який шляхетний розумом! Який безмежний хистом! Як вражає й дивує доцільністю постаті й рухів! Дією подібний до ангела! Тямою — до божества! Окраса всесвіту! Найдовершеніше з усіх створінь! Одначе, що мені ця квінтесенція праху? Чоловік не тішить мене... ані жінка, дарма що своїм усміхом ви ніби кажете про інше.
Розенкранц
Принце, нічого такого в мене й на думці не було.
Гамлет
Так чого ж ви тоді сміялись, коли я сказав, що чоловік не тішить мене?
Розенкранц
Мені спало на думку, принце, що коли вас людина не тішить, то яка пісна гостина буде у вас акторам. Ми їх нагнали по дорозі, вони їдуть сюди, щоб стати вам до послуги.
[44]
Гамлет
Той, що грає короля, буде бажаним гостем; його величність дістане від мене данину; мандрівний лицар поорудує щитом та списом; полюбовник дарма не зітхатиме; дивак сумирно докінчить свою роль; штукар попосмішить тих, кого легко насмішити; а героїні вільно буде вилити душу в слова, хоч і кульгатиме білий вірш. Що це за актори?
Розенкранц
Ті самісінькі, що звичайно так тішили вас; столичні трагіки.
Гамлет
3 якого ж лиха вони мандрують? Осілість давала їм більше і слави, і зиску.
Розенкранц
Я гадаю, останні новацтва наробили їм шкоди.
Гамлет
Чи в такій же вони шані тепер, як тоді, коли я був у місті? До них так само вчащають?
Розенкранц
Ні, тепер, признатись, не те.
Гамлет
3 чого б це? Стали гірше грати?
Розенкранц
Та ні, трудяться ревно, так, як звикли. Але завелось кубло дітвори, неоперених соколят, що верещать гучніш над усяку міру, а їм страшенно за це плещуть. Отакі тепер у моді; і так вони лають звичайний театр (так вони його називають)-, що навіть людина зі шпагою рідко наважується туди заходити, боячись гусячого пера сатириків.
Гамлет
Що? Вони діти? А хто їх утримує? Як їм платять? Чи вони держатимуться свого ремесла лиш доти, доки в них голосу? А згодом, ставши простими акторами,— а на це схоже, як не буде в них кошту на краще,— чи не скажуть вони, що самі автори скривдили їх, змусивши їх вселюдно ганьбити свій власний спадок?
Розенкранц
їй-богу, з обох сторін було чимало галасу, а публіка не вважає за гріх під'юджувати їх на спір. Якийсь час і грошей за п'єсу не платили, якщо поет і актор не доходили до навкулачок.
Гамлет
Невже?
Гільденстерн
Ой, багато голів було розбито.
Гамлет
І хлоп'ята взяли гору?
Розенкранц
Авжеж, принце, взяли; навіть Геркулеса з його ношею подужали.
Гамлет
Не така це й дивина. От мій дядько став королем Данії, і ті, що показували йому язика, доки жив батько мій, тепер дають по двадцять, сорок, п'ятдесят, а то й сто дукатів за [45] його портрет у мініатюрі. Хай йому біс, тут щось надприродне, якби філософія та могла дошукатись!
Сурми за сценою.
Гільденстерн
Це актори.
Гамлет
Панове, вітаю вас із прибуттям до Ельсінора. Ваші руки! Гостей годиться вітати з належною ґречністю й церемонією; дозвольте й мені честити вас у такій манері, щоб після моєї зустрічі з акторами (вельми ласкавої принаймні на вигляд) вам не здалося, ніби я приймаю їх гостинніше, аніж вас. Вітаю вас. Одначе мій дядько-батько й моя тітка-мати ошукалися.
Гільденстерн
Чим, любий принце?
Гамлет
Я божевільний тільки під норд-норд-вест, а коли вітер з полудня, яструба від чаплі я відрізню.
Входить Полоній.
Полоній
Здорові були, панове!
Гамлет
Чуєте, Гільденстерне, і ви теж, Розенкранце? На кожне вухо по слухачу. Ця велика дитина, яку ви бачите, ще з пелюшок не вийшла.
Розенкранц
А може, знов увійшла в них. Бо кажуть: старе — як мале.
Гамлет
Пророчу вам, що він прийшов сповістити мене про акторів. Ось побачите. Ваша правда, добродію: в понеділок уранці, як ви й казали.
Полоній
Пане мій, я маю для вас новину.
Гамлет
Пане мій, я маю для вас новину. Ще коли Росцій був актором у Римі...
Полоній
Актори прибули сюди, принце.
Гамлет
Те-те-те!
Полоній
Слово честі, що...
Гамлет
Допхалися на ослах...
Полоній
Найкращі у світі актори, чи до трагедій, чи до комедій, історичних драм, пасторальних ідилій, вистав ідиліко-ко-мічних, історико-ідилічних, трагіко-історичних, трагіко-коміко-істо-рико-ідилічних драм з додержанням і без додержання правила трьох єдностей. Ні Сенека в них не дуже важкий, ні Плавт не надто легкий. Чи грати за правилами, чи без них-кращих акторів не знайти.[46]
Гамлет
О Єфаю, судіє ізраїльський, що за скарб ти мав!
Полоній
Що за скарб мав він, принце?
Гамлет
А от:
Одну дочку, одну красу
Він милував, він доглядав.
Полоній
(убік)
Все про мою дочку.
Гамлет
Хіба не правда моя, старий Єфаю?
Полоній
Як це ви мене зовете Єфаєм, то в мене є дочка, і я її милую й доглядаю.
Гамлет
Ні, не так.
Полоній
Як же, принце?
Гамлет
А так:
Судилась доля, все в божій волі,-
а далі самі знаєте:
І вийшло так, як і ждав усяк.
Перший вірш цієї побожної пісеньки сказав би вам більше. Та урвім, бо, бачите, йде моя розвага.
Входять четверо чи п'ятеро акторів.
Вітаю вас, панове; вітаю всіх. Я радий вас бачити живими, здоровими. Привіт вам, друзі. Еге, старий друзяко! Ти геть змінився, відколи я тебе бачив. З якого це городу привіз ти цю бороду? Ба, моя панно, моя молода крале! Мати божа! Вашій честі, відколи ми бачились востаннє, стало ближче до неба на цілий підбор. Моліть бога, щоб ваш голос не втратив золотого дзвону, як щербатий червінець. Вітаю вас, панове. Ми враз, мов ті французькі сокольничі, кинемось на перше, що вздримо; буде в нас вистава на славу. Ну-бо, покажіть нам зразок вашого мистецтва. Нум патетичний монолог!
1-й актор
Якого вам, ласкавий пане?
Гамлет
Раз я чув від тебе монолог, що ніколи не йшов на сцені; а як і йшов, то хіба один раз. Бо п'єса, пригадую, не вподобалась натовпу — то був кав'яр не для загалу. Але,— як на мене та ще декого, чия думка в таких справах гучніша за мою,— то була чудова п'єса, до ладу скомпонована, написана і просто і майстерно. Пригадую, казали, ніби віршам бракує перцю на присмаку змісту, ніби авторові бракує високого стилю, але вважали, що задум правильний, в ньому відчувається розум і смак, і завдяки цьому користі й краси в п'єсі набагато більше, ніж прикраси. [47] Особлизо мені полюбивсь один монолог, оповідання Енея Дідоні; а надто те місце, де він розказує про Пріамову згубу. Як не вивітрилося з твоєї пам'яті, почни з цього вірша... Стривай, стривай...
"Запеклий Пірр, мов той гірканський звір..."
Не так, але починається з Пірра.
"Запеклий Пірр, якого панцер чорний
І заміри нагадували ніч,
Коли ховався він в коні зловіснім,-
Лячну й похмуру стать свою обарвив
Іще страшніше. З ніг до голови
Тепер він в багреці, у ризі з крові
Батьків і матерів, синів і дочок,
Засмажених чадним пожаром вулиць,
Який присвічує зловісним сяйвом
Царя убивцям. Пірр в огні й шалу,
Облиплий варом кров'яним, з очима,
Що світять, мов карбункули, шукає
Пріама древнього..."
От кажи далі.
Полоній
Ій-богу, принце, добре. З належним виголосом і чуттям міри.
1-й актор
"...І от знаходить:
Цар марно боре греків; ветхий меч,
Руці противний, непідвладний волі,
Там ляже, де впаде. В нерівну прю
Мчить на Пріама Пірр; підносить руку;
Лише від свисту лютого меча
Старий схилився. Троя, мов жива,
Почувши вимах той, чоло вогненне
До ніг схиляє й гуркотом страшним
Слух Пірру полонить. Глянь, Піррів меч,
Навислий на велебного Пріама
Молочну голову, застиг в повітрі.
Як кат мальований, так Пірр стояв
І, мов утративши до чину волю,
Не рухався.
Але як перед бурею ми бачим
Завмерле небо, хмари непорушні,
Безвітря сторожке й земний окіл
Німий, мов смерть, та розчахне враз землю
Страшенний грім, так, повагавшись, Пірра
Повстала мста до діла кличе знов.
Не падали і молоти циклопів,
Для Марса вічний панцер куючи,
[48]
Лютіше, ніж кривавий Піррів меч Пріама вразив.
Пріч, згинь, Фортуно-блуднице! Боги!
Всім вашим сонмом збавте ви їй власть,
Строщіть їй в колесі обіддя й спиці,
А маточину ввергніть з гір небесних
У Тартар до чортів!"
Полоній
Це задовге.
Гамлет
Це потребує цирульника, як і ваша борода... Будь ласка, кажи далі. Йому б гопки втяти чи сороміцького почути, а то засне. Кажи далі, про Гекубу.
1-й актор
"А хто, хто зрів царицю, вбиту горем!.."
Гамлет
"Царицю, вбиту горем"?
Полоній
Це добре: "цариця, вбита горем",— добрий вислів.
1-й актор
"Босоніж біга, ллє в огонь наосліп
Болючі сльози, замість діадеми
Ганчірка на чолі; а замість шат,
Округ усохлих многоплідних чресел,
Верета, напнута в жаху розпуки.
Хто б бачив це, той язиком чумним
Посіяв замах би на власть Фортуни!
Якби ж боги дивилися на неї,
Коли їй на очу скажений Пірр
Злим тішивсь ділом, сікши труп царя,
То зойк страшний, що вирвавсь у Гекуби,-
Як смертне їх зворушує хоч трохи,-
Залив би слізьми жар очей небесних
І збурив би богів".
Полоній
Гляньте, як він змінився на виду, а в очах сльози. Будь ласка, годі.
Гамлет
Гаразд; потім дочитаєш мені решту. Ласкавий пане, чи не доглянете ви, щоб за акторів добре подбали? Та, чуєте, щоб поводилися з ними як годиться, бо ж вони — короткі літописи нашого часу. Ліпше вам по смерті придбати лиху епітафію, ніж ганебний поголос від них за життя.
Полоній
Я, принце, вшаную їх по заслузі.
Гамлет
Хай, йому дідько, чоловіче, далеко краще! Як кожного шанувати по заслузі, то хто ж мине різок? Ушануйте їх по вашій власній честі й гідності. Чим меншого вони варті, тим більше заслуги у вашій гостинності. Проведіть їх.
[49]
Полоній
Ходіть, панове!
Гамлет
Прямуйте за ним, друзі. Завтра в нас вистава.
(Стиха, до 1-го актора)
Чуєш, старий друже: чи можете ви зіграти "Убивство Гонзаго"?
1-й актор
Можна, ясний принце.
Гамлет
Це буде нам завтра на вечір. Чи могли б ви, як буде потреба, вивчити кільканадцять віршів, які я напишу й приточу туди, чи ні?
1-й актор
Можна, ясний принце.
Гамлет
От і гаразд. Рушай за тим паном, та гляди, щоб ваші з нього не кпили.
Полоній та актори виходять.
Друзі мої добрі, я покину вас до вечора: будьте в Ельсінорі як удома.
Розенкранц
Ласкавий принце мій!
Розенкранц і Гільденстерн виходять.
Гамлет
Хай вам щастить!.. От я й на самоті.
Що за нікчема я, мерзенний раб!
Чи не мені в наругу цей актор,
В химері чистій, в мареві чуття,
Так підкорив свій дух своїй уяві,
Що, мрією пойнятий, зблід лицем,
В очу сльоза, достоту вбитий горем,
Зламався голос, все єство убралось
В одежу вигадки? А через що?
Через Гекубу!
Що він Гекубі, що йому Гекуба,
Щоб побиватись так? Що б він вчинив,
Якби таку, як я, він мав причину?
Рікою сліз він затопив би сцену.
Потряс би глядачів громохким словом,
Поверг би винних в безум, чистих в жах,
Згнітив би нетямущих, скам'янив би
Всі вуха й очі, душі і серця.
А я,
Ледащо, тугодум, безверхий бевзь,
Тюхтій оспалий, ні на що не здатний,
Марнію і мовчу; мовчу й за батька,
У кого владу та життя так підло
Украдено. Невже я боягуз?
Хто назове падлюкою мене?
[50]
Розколе череп мій? За ніс потягне?
Обсмиче бороду й між вічі кине?
Назве безпечно підлим брехуном?
Хто схоче? Га!
Клянусь, я стерпів би; бо ж голуб'ячі
У мене печінки, нема в них жовчі,
Щоб кривду пригірчить; а то б давно
Я б стервом гадячим кормив шулік
Всього околу. Блудний гад, кривавий!
Підступний, злий, безчесний, сласний гаде!
О помсто!
Ет, йолоп я! Таки хоробрий з біса
Я, батька вбитого коханий син,
Якого небо й пекло кличуть мстити,
Що словом серце влегшую, мов шльондра,
Та ще, немов перекупка, клену!
Тьху! Тьху, гидота! Де ж мій дівся розум?
Чував я, що запеклі лиходії,
В театр попавши, так мистецтвом гри
Вражалися, що тут же признавались
Вселюдно в злочинах. Убивство мовить
Без язика напрочуд красномовно.
Хай ці актори перед дядьком грають
Подібне щось до смерті батька; я ж,
Я з нього не зведу очей; я вп'юсь
Аж до живого: ледве він здригнеться,
Я знатиму, що далі. Ну, а привид —
Диявол, може? Має ж силу біс
Прибрати милий образ. Може, він
Мене, ослаблого в борні з журбою,-
А над такими душами він дужчий,-
Обманює для згуби. Ні, потрібне
Певніше опертя. Вполюю я
Виставою сумління короля.
(Виходить)
[51]