— От вам тату той "людек", про котрого простоту та чесноту ви такі поеми розводили! — з докором говорив Ґустав, і енерґічно приняв ся за дїло. Він рішив ся йти як можна дальше, обходячи ся без суду та позиваня, а надто впертих Бойків лякаючи криміналом. Знав, що коли тілько раз йому вдасть ся поставити на своїм і зацитькати хлопів, щоб не впоминали ся, то по роцї, по двох буде вже за пізно, тим більше, що й мапа свідчила на його користь. Скликавши громаду, він з мапою в руках почав викладати Бойкам усї їх штуки, назвав їх прямо злодїями та грабівниками і приступив до реґулації границь панського лїса. Показало ся, що в кождого хлопа під ораницею є хоч морґ, хоч пів морґа панського викорчованого лїса. Ґустав витягненим шнуром казав провести просту лїнїю через ті ораницї, облоги а то й вівси, і не зважаючи на крики, плачі та проклинаня, велїв по шнуру набити палїв і зараз же за палями копати глубокий рів. Хлопи знали, що правда була на його сторонї, то й не пішли до опору і стали на тім, що наклявши ся доволї, почали просити пана і панича, щоб хоч засїяного не перекопували і позволили зібрати збіжє. Міркуючи, що се хоч троха залагодить прикре вражінє його поміру, Ґустав пристав, але за ту ласку зобовязав тих господарів, щоб в осени, як зберуть збіжє, самі на своїх нивах повикопували рови поровень з тими, що будуть тепер покопані на незасїяних нивах. Хлопи кланяючись прирекли, раді, що їм удало ся проволїкти справу, а Ґустав правдиво пророцьким духом провидїв значінє тих поклонів і зараз же й огорошив їх:
— Ви кланяйтесь чи не кланяйтесь, але не гадайте менї, що се, що проволоче ся, то вам таки і втече ся, що я поїду з села, тай пропаде. Наперед вам кажу, що моє не пропаде! Я вже на вас найду спосіб.
Поспускали носи бідні Бойки і похитуючи патлатими головами пішли зо двора, тільки спльовуючи та воркотачи між собою: "Тьфу! Най Бог відвертат та заступат від такого! От-то-о! Росло серед нас, на наших очах, а ми й не знали, що воно за птиця! Аж нараз адїте-тко, який Ірод проявив ся ! Тьфу, пек йому! Світ би зажерло, преч би ся казало!"
От так то розпочав Ґустав свою адмінїстраційну дїяльність, приучуючи ся на малім, як порядкувати великі дїла. Батько тільки руками розводив, бачучи, як перед його сином усе корить ся та хилить ся, як під його оком робота горить, стихають жарти і співи, щезає з лиць веселість, а зависає на них якась сїра трівога. "І відки він сего всего навчив ся? — думало ся старому. "Ріс хлопець на моїх очах якимось відлюдком непривітним, ішов через усї школи туманом вісїмнацятим, і нїхто й не підозрівав, що в нїм дрімає і таїть ся такий адмінїстраційний ґенїй!"