Хроніка "Генріх VIII" була написана після смерті королеви Єлизавети (1603), за правління Джеймса І Стюарта, сина Марії Стюарт, відправленої Єлизаветою на ешафот. Це була не просто зміна династій, а й зміна курсу внутрішньої і зовнішньої політики. Розпочинався перехідний період від Англії XVI ст., часу розквіту абсолютизму, до Англії XVII ст., коли в країні відбулася буржуазна революція. Проміжок часу між ними — це свого роду смутний період англійської історії, позначений активізацією феодальної й католицької реакції. Все це відчутно позначилось на хроніці "Генріх VIII", написаній після чотирнадцятилітньої перерви в творчості Шекспіра в даному жанрі. А головне, написаній в суспільно-історичній обстановці, що радикально змінилася. Небезпідставно дослідники, аналізуючи зміст цієї хроніки, зазначають розгубленість Шекспіра, його суперечності й вагання в трактуванні політичних та ідеологічних проблем, закидають йому компромісність і лавірування між силами, що діяли тоді на політичній арені.
В "Генріху VIII" Шекспір зобразив знамениту в історії Англії подію — повний розрив з католицизмом і папським Римом, але ж створювалася хроніка у той час, коли король Джеймс І та його прибічники явно співчували католицькій церкві й прагнули до її реставрації. За вдалим визначенням О. А. Анікста, драматург опинився між Сціллою протестантизму, який за вісімдесят років ствердився в англійському народі, і Харібдою прокатолицьких тенденцій короля та його двору (Аникст А. А. Творчество Шекспира.— М., 1963. С. 588). Слід сказати, що Шекспір в "Генріху VIII" не міняє своєї загальної позиції в оцінці конфлікту абсолютистської Англії з папським Римом та католицьким табором, але він змушений іти на поступки королівському двору. Звідси і випливає позитивне зображення королеви Катаріни Арагонської, котра постає завершеним втіленням гідних її сану чеснот, пом'якшене, порівняно з образами папських посланців в інших хроніках, змалювання образу кардинала Кампеюса, і загалом тут відсутня загостреність антикатолицьких тенденцій.
У хроніці показано апогей англійського абсолютизму, але зроблено це вже у той час, коли абсолютизм у Англії переживав гостру кризу і до того ж нова династія не виявляла ніякого пієтету ні до королеви Єлизавети, ні до її батька. Шекспір лишився вірним пам'яті "великої королеви", про що красномовно свідчить епілог хроніки, справжній дифірамб її правлінню, висловлений у формі пророцтва, але по-іншому зображає він образ головного героя. На відміну, скажімо, від Річарда III, Генріх VIII прямо не віднесений до категорії негативних діячів, для змалювання яких існувала особлива поетика з чітко вираженою осудливо-викривальною домінантою. Але, дотримуючись щодо протагоніста п'єси об'єктивної позиції, Шекспір разом з тим розкриває в ньому стільки сумнівних рио і вад, що Генріх VIII, зрештою, сприймається як негативний герой англійської історії, і це відповідає дійсності. Тут слід згадати, що розкриття у вінценосців тіньових сторін, а то й пороків,— це свого роду закономірність для історичних хронік Шекспіра, винятком є лише Генріх V, втілення ідеального образу монарха. Так що в цьому плані образ Генріха VIII можна поставити в один ряд з образами Генріха IV, Генріха VI, Едуарда IV та інших королів.
Але в своєму концепційному змісті образ Генріха VIII істотно відхиляється від названих попередників. У ранніх хроніках, написаних у 90-х pp. XVI ст., образи монархів осмислювалися й створювалися драматургом на основі віри в ідею абсолютизму, на її беззастережному ствердженні. Конкретні її носії могли бути недосконалими, не вільними від слабостей і пороків, але це не кидало тіні на саму ідею і не ставило під сумнів її кінцеве торжество. А це робило також ясною перспективу історії, магістральну лінію її руху, що веде до ствердження державного порядку й справедливого суспільного устрою (як його розуміла доба і разом з нею її драматург). У "Генріху VIII" ця концепційна основа історичних хронік Шекспіра в великій мірі виявляється втраченою. Разом з загальною кризою ренесансного гуманізму, яка знайшла таке глибоке вираження в творчості Шекспіра 600-х pp., похитнулася і його історична концепція, що знаходила опору в ідеї і практиці абсолютизму. В останній хроніці Шекспіра дається взнаки втрата історичної перспективи, яку, зрозуміла річ, не може замінити славослів'я правлінню Єлизавети в епілозі п'єси. І від того в особливо непривабливому вигляді постають в ній сфери, де вершаться долі країн і народів, і самі ці вершителі. Протагоністи попередніх хронік Шекспіра могли помилятися й підпадати пристрасті, несвідомо чи свідомо чинити зло, але діяли вона постійно в полі високої напруги, що створюється вищою, державною необхідністю. В останній хроніці ця напруга дуже послаблюється, внаслідок чого увиразнюються ниці, егоїстичні мотиви дій протагоніста: свавілля деспота, розбещеного владою, його жорстокість і хтивість.
За своєю драматичною структурою "Генріх VIII" теж відхиляється від інших історичних хронік Шекспіра й дещо несподівано наближається до його п'єс останнього періоду,— до романтичних драм. Характерна особливість будови цих драм полягає в тому, що їхній основний конфлікт досягає вищої напруги й вирішується десь в середині твору, після чого драматична напруга спадає і все стає на свої місця відповідно до декларованого задуму. Звичайно, "Генріх VIII" — твір зовсім інший за тематикою і жанровою природою, але цікаво, що Шекспір вдається в ньому до тих же композиційних засобів. На відміну від попередніх хронік, де напружений конфлікт проходить через весь твір, нерідко знаходячи в його фіналі лише відносне вирішення, тут основний конфлікт вичерпується вже в третій дії, коли Генріх VIII розлучається з Катаріною Арагон-ською і віддає розпорядження про коронацію Анни Болейн, водночас наносячи нищівний удар своєму фаворитові кардиналу Вулсі. Весь подальший розвиток хроніки — це, власне, розтягнутий епілог. Цим структурно п'єса теж близька до романтичних драм, з тією лише різницею, що в названих драмах розтягнутий епілог демонструє торжество добра і правди у світі умовно-фантастичному, тоді як в хроніці він розкриває торжество зла в реальному, історичному світі. Хроніка "Генріх VIII" в українському перекладі публікується вперше.