— Звичайно, якщо Фрімену вдасться умовити Юніса або Таліба підтримати нас, — промовив Азмі, — Гамід ніколи не добереться ні до кордонів, ні до промислу, ані до аеродрому.
— Я сумніваюся, чи зможе Фрімен врятувати становище, Азмі,— холодно промовив генерал.— І не покладайте на нього надій. Все залежить від вас. Розташуйте найкращі частини своїх легіонерів у пустині так, щоб перерізати шлях на промисел та на аеродром — і, в разі потреби, тримайте їх там до весни. Це — єдиний вихід для вас, Азмі. Азмі похитав головою.
— Поки я буду ганятися за Гамідом,—промовив він, тяжко зітхнувши, — спалахне Революція городян і селян, і ми втратимо всю країну. Подивіться, генерале, — Азмі, не підводячись, вказав на карту, яка висіла під чучелом фазана.— Бачите всі ці місця, позначені червоним? Бачите, як вони розташовані? Це — села і міста, що тягнуться вздовж усього Поріччя, вверх по річці, аж до самого Бах-раза. Бачите їх? Тут усюди ми виявили таємні склади гвинтівок і амуніції, навіть кулеметів, гранат і різного роду іншої стрілецької зброї. Дивіться! — важка туша Азмі раптом підвелася. Він підійшов до другого стола, висунув шухляду і розгорнув складну, накреслену від руки карту всієї країни.— Дивіться. Всюди — в усіх цих містах і селах — ми заарештували терористів та революціонерів. В деяких місцях по двадцять, тридцять чоловік Ось, подивіться!— Він змахнув пухлою рукою, вказуючи на вікно, за яким тяглися болота — його мисливські угіддя — та зрошувані поля, зеленіюча смуга між річкою та пустинею.— Бачите цих людей на моїх полях, на моїх власних полях?— Азмі обурено вдарив себе у м'ясисті груди.— Можна подумати, просто собі селяни, га? Просто люди в галаб'є?* Де ж пак! Серед них немає жодної людини, якій би я довіряв. Усі, усі вони змовники! Кожний нікчемний копач канав, кожний волоцюга. Подивіться, що діється на наших дорогах! На цих злодюг, які не дають нам жити — їх не сотні, а тисячі! Цілі села кидають насиджені місця й ідуть бродяжити, злодіювати, грабувати, вбивати, красти гвинтівки у солдатів. А солдати! Та що солдати — навіть легіонери!.. У мене язик не повертається сказати вам, скільки їх дезертирує кожного місяця. А що діється в містах! Оті людці, що живуть у халупах, тільки й роблять, що учиняють свої змови, бо їм більше нічого робити! Думаєте, вони будуть тихо сидіти, поки я ганятимусь за Гамідом?
Азмі зневажливо фиркнув, повернувся до свого крісла і, важко зітхнувши, плюхнувся в нього.
— Всі вони притаїлися й ждуть, — промовив паша, махнувши рукою на карти та на вікно. Він знизав плечима Л скорботно висякався. — І хіба можна їх у чомусь обви
* Галаб'є — одяг арабських селян. (Прим, перекл.).
нувачувати, га? Подивіться на наші поля! Ми вирощуємо тільки одну культуру — бавовну. І до чого це призводить? Половина людей в кожному селі вештається без діла, бо бавовна не потребує багато робочих рук. Можна спитати, чому ми розводимо цю бавовну? — Він безпорадно розвів руками. — А що ж нам розводити? Адже це — єдина зисковна культура. Ми змушені вирощувати тільки те, що можемо збувати — інакше нам немає рації обробляти землю. А бавовну всі купують. Точніше кажучи, її купує Англія, і від неї залежить основна галузь нашого сільського господарства. Англії потрібна бавовна — от ми її і розводимо і одержуємо прибутки. А бавовна виснажує землю, викидає на вулицю половину селян, перетворює їх на бродяг. І нічого тут не поробиш... Піти звідси, дати волоцюгам та революціонерам захопити країну, я не можу.
Генералу Мартіну раптом жаль стало цього жирного, задишливого чоловіка, який потрапив у безвихідь так само як і його країна (як, власне, і весь світ).
— Я не наполягаю на тому, щоб ви вивели в пустиню всю свою армію, — спокійно сказав він Азмі-паші. — Я пропоную послати туди лише одну бригаду легіонерів.
— Де мені взяти ту бригаду?!—вигукнув Азмі.— Хіба я можу послабити свої кращі війська на цілу бригаду?
— Тоді візьміть людей з яких-небудь інших частин.
— З яких? Я прошу Омар-бея та короля дати мені ще солдатів, а вони й слухати не хочуть — їм, бач, солдати потрібні для патрулювання вулиць та охорони палацу — для поліцейської служби! Аххх! Якщо вам потрібні війська для аеродрому, генерале, їдьте до Омара та короля.
— Я й поїду до них! — сказав генерал, намагаючись заспокоїти пашу. — Але я попереджаю вас, Азмі, до весни ви повинні виступити проти Гаміда. Якщо ви не зробите цього, і він безперешкодно наблизиться до цих місць. Повстання охопить вже не тільки пустиню, а й весь кордон, все Поріччя, все, все!
Азмі обурено підняв руки:
— Роздобудьте мені солдатів, генерале, і я завтра ж направлю їх у пустиню!
— Гаразд, ви їх одержите! Однак, кінець кінцем повинна ж тут бути якась взаємність! Хіба для цього мій уряд надсилає вам зброю та спорядження, щоб ви сиділи в цих прирічкових болотах та виглядали, доки селяни знімуть Повстання? Треба щось робити з пустинею, Азмі, ! не гаяти часу. Азмі зітхнув.
— Це у ваших руках, генерале.
— Ні, Азмі, у ваших!
Солдат-легіонер, постукавши, відчинив двері і щось сказав паші. Той кивнув і помахом руки наказав солдатові вийти.
— Забудьмо зараз про всі ці справи, генерале,— промовив паша, прагнучи покласти край їхній суперечці. Він підвівся і надів окуляри від сонця. Потім вигукнув щось, і в кімнату увійшли три офіцери, які почали знімати з стінок рушниці.
— Ходімте, підстрелимо парочку жирних качок.— Азмі засміявся і, взявши генерала за лікоть, повів його до дверей. Тому не лишалося нічого іншого, як підкоритися.
Генерал не захоплювався полюванням, але він був добрим стрільцем, і до того ж тепер, перед від'їздом, йому хотілося якось загладити неприємне враження від їхньої розмови. Він пройшов з Азмі повз ряд бахразьких офіцерів та гвардійців у голубих плащах і кашкетах, які салютували на англійський лад, і ад'ютанти з поклонами посадовили його в машину. Азмі звелів одному з офіцерів залишитися—його місце зайняв генерал—і вони вирушили в путь. Дві машини з гвардійцями їхали попереду, відкритий автомобіль з бундючними офіцерами і ще один з легіонерами — позаду них.
— Увага! — промовив Азмі і натиснув кнопку. Брезентовий дах американської штабної мяшини згорнувся назад, великі вікна опустилися вниз.— Тепер обережніше!— Азмі підняв якийсь важіль, і його сидіння повернулося разом з ним. — Ось так!