— Я звичайно користуюсь автомобілем, коли їжджу в (правах, Нед, але мати вирішила, що тобі вже час з'явишся додому, і ось — послала мене.
І і Д. Олдрідж
19)
— У справах? — Гордон хотів перепитати добродушно, жартівливо, але у нього прозвучало це надто серйозно.
— Не всі ми вміємо втікати в Аравію, Нед, — лагідно, але трохи докірливо відповів брат.
— Знаю, Джек, знаю. Брат посміхнувся.
— А втім, не тривожся. Однаково справи в мене не клеяться. — Він похитав головою й додав з сумовитою посмішкою: — І диви ж, яке безглуздя: жоден з нас трьох нездатний стати навіть простим англійським крамарем. Адже виробництво та комерція є здавна національним заняттям англійців. Чому ж саме нам судилося відкинути його?
Гордон ніколи не був суто серйозним, але, відповідаючи, він забув, що його брат не знає про це.
— Навряд, Джек, це має якусь іншу причину, крім тієї, що з розвитком виробництва й комерції англійський народ страшенно деградував і Англія втратила найкращих своїх людей та збулася найкрасивіших краєвидів.
Ошелешений такою зворушливою відповіддю, Джек вигукнув:
— Великий боже, та не сприймай ти так серйозно те, що я кажу, Нед!
Гордон засміявся й відчув приязнь до свого розважливого брата.
Та й взагалі, усім своїм незвичайним виглядом Джек прихилив до себе Гордона. Цьому ще, мабуть, сприяло і те, що Гордон майже не пам'ятав його. Джек був вищий на зріст за Гордона, набагато огрядніший і дебеліший Особливо примітною була його голова — масивна, мабуть, надто масивна, особливо в нижній половині; але, незважаючи на це, риси його обличчя були загострені. Ніс починався глибоко між очима, ішов рівною лінією, але потім несподівано загинався в стенографічну закарлючку. Губ не було— тільки міцно стулена щілина. Підборіддя йшло прямовисно вниз і під прямим кутом — назад. Очі були блакитні, як у Гордона, але менші, і нагадували блискучі бусинки. Жорстке каштанове волосся стирчало, як парик на голозі. На перший погляд він справляв враження незвичайної людини. Таке враження він справив й на Гордона, але незабаром той змінив свою думку, вирішивши, що братів характер, очевидно, менш твердий, ніж його зовнішність. Природа створила Джека для великих справ, але скидалося
на те, що він чи то не справдив покладених на нього надій, чи то просто заблудився в житті.
І коли Гордон побачив свою матір в кінці вологої гелф-шірської алеї, першою його думкою було: "Яка вона дивна — така, ж, як Джек... І зовсім не змінилася, анітрішечки не подалася..."
На Гордона нахлинули напівзабуті спогади, і хвилювання охопило його. Він, власне, ще не підготував себе до зустрічі з матір ю... Мати поцілувала його в щоку біля губ, слабко, збентежено посміхнулася й глибоко зітхнула, стримуючи сльози печалі й радості.
— Ах, Нед, тобі давно вже слід було приїхати до нас,— промовила вона ніжно і водночас категорично.
Гордон відчув, що в тому, як він зараз відповість, визначиться його дальше ставлення до матері: благодушна слухняність чи стриманість, грайлива повага чи навіть м'яка владність. Він вибрав останнє: м'яку владність.
— Я все хотів упевнитись, що ти таки чекаєш мене, мамо!.. Ну, от — ми й зустрілися! — він посміхнувся і взяв її під руку. — От ми й зустрілися.
Гордон одразу ж пошкодував, що обрав таке ставлення, бо знав, що тепер вже буде змушений додержуватись його. І цей вибір був тим більш безпідставний тому, що між ним і матір'ю ніколи не було суперництва за зверхність.
А мати відчула в синові силу і владність і вже не змогла утриматись _ сльози довгожданого полегшення покотилися з її очей. Глянувши на її натхненне обличчя, Гордон зрозумів, що вона ладна поступитися йому місцем глави родини... А втім, вона одразу ж заспокоїлася і знову стала здібною й дбайливою матір'ю.
— Джек занесе твої речі, — сказала вона.
— Я залишив усе в Лондоні, мамо. Та в мене там самі лише книжки.
— В Лондоні?
— Я найняв кімнату на Фулгем Род.
— А-а... Ну, я розумію, звичайно, у тебе ж мусить бути якесь своє житло. Á всі твої старі книжки тут—всі до одної. Заходь, Нед.
...І потім ніщо вже не випадало з її уваги, вона підмічала все: його ідейні переконання, здоров'я, становище в суспільстві, скромний одяг, коротко підстрижене волосся, м'яко стулені губи,сумні очі—що так нагадували очі його давно померлого нетерплячого й запального батька. А Гордон, у свою чергу, бачив, що вона, як і колись, сповнена гідності, кальвіністської чесності й непохитності, лагідної настійливості й поваги до душевних викривлень своїх дітей. Вона ніколи не могла б образити навмисне, але інколи в ній давалася взнаки невитрачена сила характеру. І тоді цю силу відчували всі. Якось Гордон зазнав її і на собі.
— Та не ходи ти, як лев по клітці, Нед,— твердо промовила вона. (Йому вже несила було цілими днями просиджувати на обтягнутих ситцем кушетках і пити чай).— Тобі так чи інакше доведеться жити між чотирьох стін і під дахом, так що краще примирись з цим раз і назавжди.
І коли він, знизавши плечима, анітрохи не ображений, дзвінко і весело розсміявся, вона посміхнулася й промовила:
— Ах, гаразд, гаразд, тільки ходи в мене перед очима, щоб я могла дивитись на тебе.
В цьому будинку в Гемпшірі родина оселилася вже під час його відсутності, і Гордону довго викладали історію цього переселення, та й взагалі стан сімейних справ. Усе це супроводилося предовгими поясненнями, бо, хоч мати досить часто писала йому, розквіт сімейного благополуччя, завдяки якому стало можливим придбання такого пристойного будинку, був сюрпризом для Гордона — так само, як сюрпризом для нього був старший брат Джек. Власне, історія цього придбання була історією родини і, зокрема, Джека. Те, про що замовчувала мати, доповнювала уява Гордона.
Вийшовши у відставку, батько одержував пенсію 600 фунтів стерлінгів на рік. Цієї суми ледве вистачало на прожиття, і, звичайно, вона була аж ніяк недостатньою для того, щоб дати освіту двом синам і дочці. Щоб якось збільшити доходи сім'ї, батько спробував розводити свиней на фермі свого єдиного брата. Але військовий чоловік й джентльмен не зумів видобути користі з свиней — істот безмозких й нездатних виконувати накази. (Так поясняв собі невдачу батька Гордон). Отже, сім'я переїхала в Кембрідж, де оселилася в приміському котеджі. Тут, під наставництвом обмеженого й вередливого батька і вольової, енергійної матері, діти почали проходити курс наук, відмінною успішністю заво-. йовуючи стипендії, що, в свою чергу, давало їм можливість вчитися далі. Смерть батька скоротила пенсію до 250 фунтів.—суми такої мізерної, що існування сім'ї стало цілком залежати від навчання, яке тепер потрібне було не тільки як засіб вибитися в люди, але й як джерело жалюгідних доходів, скудної запомоги в їх животінні. Джек став асистентом при Едінбурзькому університеті, а потім викладачем класичної літератури в Кембріджі. На Гордона чекала така ж сама доля, коли б не війна, яка дуже вчасно перешкодила його кар'єрі історика-арабіста.