— Ви — військовий, містер Фрімен? — спитала мати. Здавалося, в її маленьких яскравих очах от-от спалахне ворожість.
— Ні. Я нікчемний цивільний служака, місіс Гордон. До того ж, я за своїми переконаннями дуже далекий від вояччини.
Грейс подивилася йому у вічі.
— Це позитивна якість! — промовила вона, вживаючи фразу Гордона. — Я ненавиджу всіх військових, хоч і не осуджую їх.
— Ви — пацифістка, міс Гордон?
— Так. А ви?
— Ні, але...
— Я фанатична пацифістка, містер Фрімен, і я ревно і гарячково молюся про одне: якщо люди розпочнуть нову війну, нову криваву бойню, то хай нас усіх розірве на шматочки — щоб раз і назавжди було покладено край цьому звірству!
Фрімен підхопив її слова з тією самою запальністю:
— Я цілковито, від душі погоджуюсь з вами! Я не пацифіст; більш того, в моїй роботі я навіть іноді змушений вдаватися до насильства. Але в принципі — я ворог жорстокості, бо я дійшов висновку, що коли для збереження миру на землі потрібно так багато насильства, то краще вже одним величезним вибухом разом покінчити з усім.
— Браво, Фрімен! — вигукнув Гордон. — Оце так вихід! Кінець усім проблемам!
— Ну, звичайно, у мене досить-таки крайні погляди...
— Ні! Ні! — з такою силою озвалася Грейс, що Фрімен злякано подивився на неї. — Ви цілком праві!
— Вашу точку зору не можна було б назвати християнською, або гуманною, чи переконливою, — зауважила місіс Гордон. — Проте я не думаю, що ви справді вірите в отаке загальне знищення. Вам, молодим людям, насильство так ненависне, що ви весь час тільки й розмовляєте про нього. Слід навчитись стримувати свої пристрасті і шукати якісь розумні, гуманні і християнські шляхи. — Вона підвелася — благородна, непохитна, цільна в своїх переконаннях. — А зараз вибачте мене — я піду приготую 'чай.
Однак Фрімен теж підвівся, категорично відмовляючись від чаю; він заявив, що просто випадково, з непристойною безцеремонністю зайшов провідати старого друга Гордона А зараз уже наближається час обіду, і він мусить повертатися додому Він просив не турбуватися й вибачити старому холостякові, обіцяючи знову прийти, — незалежно від того, запросять його чи ні.
Місіс Гордон нишком перевела погляд з Грейс на Фрі-мена, і повторне запрошення було йому, звичайно, забезпечене. Гордон помітив цей погляд і зрозумів, що в серці матері вже зароджуються найнеймовірніші надії — і від цього, несподівано для всіх, він закинув голову назад і розреготався.
— Авжеж, авжеж, Фрімен! — вигукнув він. — Обов'язково приходьте до нас знову!
— Як ви дісталися сюди? — спитала у гостя Грейс.
— На автобусі до села, а потім пішки сюди. Я люблю ходити пішки.
— Шкода, що немає брата з автомобілем, — сказала Грейс.
Вони стояли на дверях. Фрімен був у добре пошитому синьому пальті, у м'якому коричньовому капелюсі. Гордон мляво потиснув простягнуту ним руку, та раптом побачив свій мотоцикл, що стояв на стежці, і вказав на нього Фрі-мену.
— Давайте, я підвезу вас додому!—Пожвавившись і повеселішавши, він схопив свою куртку.
— О, ні, ні, дякую, Гордон, — з посмішкою, поквапливо сказав Фрімен. — Пістолети і мотоцикли — це вже ваш фах, а не мій. Ні! Я з вами тут попрощаюся, старина. І, будь ласка, приходьте в суботу. Можливо, ви зустрінете там ще декого з ваших старих друзів.
Поява Фрімена примусила Гордона звернутися за допомогою до матері:
— Чому б тобі не запросити до нас Тесс на два-три тижні?—спитав він її в суботу ранком. — Вона б підбадьорила тебе. Та й усіх нас. У компанії Тесе ти б, можливо, трохи відпочила від щонічних слізливих звірювань Грейс.
— Не кажи так про Грейс! — мати, видимо, була вражена
— О, я зовсім не збираюся глузувати з неї.
— Тоді чому її переживання так дратують тебе? Гордон знизав плечима.
— Я відчуваю тільки жалість до неї, — в його голосі дійсно було співчуття. — Душевні вагання — це щось гірше за ідіотизм.
— Це так, але не забувай, що Грейс — жінка, Нед, а в теперішньому суспільстві перед жінками постають деякі особисті проблеми. Грейс, на нещастя, не змогла знайти собі місця в житті. До того ж, вона переростає вік, в якому одружуються, — принаймні так вона думає. А деяких жінок це вкидає в паніку.
Гордон посміхнувся
— А чому б їй не піти в наречені Христові? Здається мені, це було б непоганим виходом для Грейс. — Він пильно стежив за виразом материного обличчя. — Монастир іноді стає чудовим порятунком для людей у такій скруті. Сказати правду, мене зачаровує оця релігійна безвихідь, у яку потрапила Грейс... Бо самоприниження, непротивлення злу та покірливе підкорення канонізованій моралі, догмі, — це є той шлях, на який стає людина з пораненою, ураженою душею, мамо; і я визнаю дійову силу та спасенність цього шляху для таких людей. Коли б я сам зазнав цілковитого душевного занепаду або зневірився в собі (хоч таке навряд чи можливо!), я б, напевно, і сам обрав би підкорення догмі як єдиний вихід. Так-так, я міг би стати на той самий шлях, що й Грейс! І на цей шлях може стати кожна людина, чий інтелект не витримує сутички з жорстокостями сучасної дійсності. А втім, звичайно, я б іще подумав, прийняти цю догму чи, краще, пустити собі кулю в лоб... — І не встигла мати заперечити йому чи обвинуватити в перебільшенні, як він раптом спитав: — Мамо, а чому це так вийшло, що ніхто з твоїх дітей не одружився?
Спочатку вона засміялася, і Гордон відчув себе так само, як у дитинстві, коли мати сміялася з нього.
— Що ж, ще не пізно! — промовила вона весело, але, зрозумівши з виразу обличчя Гордона, що він питає серйозно, похитала головою і додала з щирим нерозумінням: —
— Не знаю, чому це так вийшло, Нед. Видно, війна вибила вас усіх з колії.
— Навряд.
Тоді мати пригадала його просьбу відносно Тесе і з неприхованим здивуванням запитально поглянула на Гордона, чекаючи почути від нього щось таке, що пов'язало б його згадку про Тесе з щойно поставленим запитанням, чекаючи хоч якогось натяку. Однак, обличчя Гордона залишалося непроникливим.
— Який ти дивний хлопець! — з добродушним, радісним сміхом промовила вона і, знову пильно поглянувши йому в очі, почала надягати пальто, збираючись за покупками.