Мелашка. А що, тітко! Не видержали постригу? Кріпились, кріпились та й... (Обертається до паничів). Та й тріскають! Крий боже! Кинулись на гуску, як вовки на вівцю. Тереблять, аж за вухами лящить.
Скрипчинський. А тобі яке діло до нас? Твоє діло кочерги та рогачі.
Солодкевич. Твоє діло кочерги та помело.
Мочульська. Йди вже, йди вже! Зробила, що хотіла.
Мелашка. В вас, тітко, сім п'ятниць на тиждень. Я б їм не такої заграла. Скавучали б вони в мене до вечора.
Мочульська. Йди собі в пекарню. Я тут хазяйка: знаю, що роблю.
Мелашка. Хазяйка солом'яна, як з клоччя батіг, от що!
Скрипчинський. Та й зубата ж! (Мелашка утікає в двері).
ВИХІД 14
Скрипчинський, Солодкевич та Мочульська.
Скрипчинський. От тепер ми пообідали всмак, то й вип'ємо всмак. (Наливає чарки і одну подає Мочуль-ській). Та сідайте ж з нами, Марто Сидорівно, та будьте в нас гостем. (До Солодкевича набік). Починаймо другу кумедію, щоб і на завтра заробити обід. Але грай-бо лучче! Сидить та куняє, а я на своїх плечах все виношу. (Штовхає Солодкевича в бік).
Солодкевич. Га! Та не штовхайся, бо вже аж боки болять.
Мочульська (сідає коло стола збоку церемонно. З одного боку коло неї сідає Скрипчинський, з другого — Солодкевич). Отак би й давно любенько та тихенько, то й був би лад. А то кричать, верещать! От як жив у мене на кватирі Ковальницький, то було пообідає, подякує богу та й каже: спасибі вам, Марто Сидорівно, що добрий обід зварили. Часом бувало ще і в руку поцілує.
Скрипчинський. Чи в руку ж? В губи.
Мочульська. Та брешете-бо, хоч ви й чин маєте.
Солодкевич. Ба не бреше, бо я на свої очі бачив.
Мочульська. Та в вас тоді, мабуть, не туди очі стояли, куди треба.
Скрипчинський. А хоч би й цілувались. Що ж тут дивного? От і я вас поцілую. (Бере за кінець хустки, що на шиї в Мочульської, одтягує далеченько, пригинає комічно коліно і цілує в хустку. Солодкевич одтягує другий кінець хустки, передражнює Скрипчинського і собі цілує кінець хустки).
Мочульська. Перший раз на віку бачу, щоб паничі цілували хустку.
Скрипчинський. Чого ви? Отже і в ручку поцілую. (Бере Мочульську за рукав, одтягує і цілує в рукав. Солодкевич робить те ж саме).
Скрипчинський (закрадається, пхає Солодкевича до Мочульської). Та поцілуй же в губки. Ще й церемониться. І хоче, та не сміє.
Мочульська (хватає Солодкевича за шию і цілує його). Ой, який сором! Одчепіться од моєї душі! (Спускає очі і затуляється рукою).
Солодкевич. Чого ж тут соромитись? Цього і я не дуже соромлюсь.
Скрипчинський. Хто кого любить, тому нічого соромитись. Правда, Марто Сидорівно!
Мочульська. Хіба ж ви мене любите?
Скрипчинський. Господи, як любимо. (Тихо). Як собака цибулю.
Солодкевич. Так любимо, що й!
Мочульська. Ох! (Зітхає і підіймає очі вгору). Випиймо ж, щоб нам веселіше було на світі жити.
Скрипчинський. Випиймо оцієї солоденької, щоб солодші губи були та аж злипались.
Мочульська. Ох! (Зітхає і піднімає очі вгору). Заспівайте ж мені якої! Коло веселих паничів і мені веселіше стало.
Скрипчинський. Якої ж вам?
Мочульська. Та вже на цей раз грішної, тільки не дуже вже грішної, такої, як ви часом вдвох отут співаєте. (Мочульська починає. Співають всі троє).
Вийду на поле, гляну на море, Сама ж я бачу, що мені горе. Сама ж я бачу, чого я плачу! Бо я милого вже не побачу. Буду стояти на цім камені, А чи не вийде милий до мене? Буду терпіти велику муку! А чи не скаже: дай, серце, руку.
Скрипчинський простягає до Мочульської руку, вона йому подає свою, потім сама простягає до Солодкевича руку; Солодкевич подає їй свою руку; вона тягнеться до його за своєю рукою і трохи не притулює свого лиця до його.
Скрипчинський. Бачте! Як мені, то ви ткнули руку, неначе дулю дали, а до Солодкевича так... (Передражнює комічно Мочульську).
Мочульська (б'є його по руці). Ой скрипочко! Ой скрипочко! Ат! Вам усе жарти. (Співає далі. Скрипчинський руками ніби грає на скрипці).
Нащо ж нам, боже, дав ся спізнатись, Коли не судиш нам ся побратись.
Скрипчинський стає позад Мочульської і ставить з пальців над її головою ріжки, кривиться і висолоплює язика. Мочульська обертається і штовхає його, а далі співає.
А коли судиш, чому не злучиш, Нащо ж нас, боже, даремно мучиш.
За останнім куплетом Скрипчинський заводить впоперек, а потім кричить: "Кукуріку! кудкудак! кудкудак! Соко-ко-ко!" Мочульська схоплюється, ганяється за ним і махає на його хусточкою.
Мочульська. А киш! А киш! (Вбігає Мелашка).
ВИХІД 15
Ті самі й Мелашка.
М е л а ш к а. Ой боже мій! Я думала, що сюди влетіла чубата курка, що вам, тітко, подарував бондар, а це до нашого панича сатана приступає.
Мочульська. Чого ти сюди пришелепалась? (Мелашка виходить). Чого ти настираєшся? Та й навратлива оця молодиця!
ВИХІД 16
Ті самі без Мелашки.
Мочульська. Ой, грішна я! Співаю та співаю; а миски та ложки лежать не миті. Отже з мене справді конопляна хазяйка. (Забирає з стола посуд й виходить. Скрипчинський слідком за нею приграває ніби на скрипці).
ДІЯ ДРУГА
Та сама кімната, що і в 1-й дії, тільки краще обставлена. Стоїть гарненький стіл, стільці, на застеленому столі букет.
ВИХІД 1
Скрипчинський. От бач! Я вже в цьому пересвідчився: як трохи поженихались з Мартою Сидорівною, то й обід смачний дала, і хату краще обставила, і добріша до нас стала. Ще й квіточок понаставляла. Чи ти ба, які пахучі! (Нюхає).
Солодкевич. І за гроші за кватиру щось перестала допоминатись.
Скрипчинський. А знаєш, бра, що мені в голову прийшло: хочеш, щоб ніколи за кватиру не платити і обід мати дурнісінько? Женись ти з Мартою Сидорівною.
Солодкевич. А знаєш, бра... оженися ти з Мартою Сидорівною.
Скрипчинський. Тю-тю, дурню! Це вже не ку-медія, а правда: а він ще за мною говорить. Візьми собі за жінку Мочульську: будеш мати дурнісінько кватиру з обідом, з чаєм, з бебехами, з маковниками, з медяниками; матимеш свої різниці й їстимеш щодня пироги з печінкою.
Солодкевич (витріщив очі). Що таке? Щось я добре не второпаю.
Скрипчинський. Та бери за жінку нашу хазяйку: будеш мати свою хату, садок, різницю; будеш щодня їсти фляки та печінки. Хіба ж це погано?
Со лодкевич. Чи ти ба! (Роззявляє рота й витріщає очі). А справді непогано було б, тільки вона гладка, та стара, та погана. А як же з Лесею? Вона обідиться, буде, бідна, плакати.