Мочульська. Та гетьте-бо! Які ви!
Дармостук. Гм-гм. (Тихо). Коли б мені не ті капосні кватиранти. (Голосно). Гм... гм... Ви тих голодранців, торботрусів попрогоньте ік бісовій матері. Не дайте їм обідати, та й годі: од голоду повтікають.
Мочульська. Невже? А справді треба так зробити. Не дам їм сьогодня обідати.
Дармостук. Так би й давно. А то ви м'якенькі та добренькі з ними. А як будуть кричати, то ви до мене: я ваш заступник! Я вас обороню. А за те... (Женихається). Я б став вашим заступником хоч і до смерті. Я б вам понабивав добрими обручами всі діжки, бочки, навіть подушки й перини.
Мочульська. Це, мабуть, наливочка вас трошки розтривожила.
За дверима чуть тупотіння.
Мочульська. Ой лишечко! Це ж мої йдуть. Ходімо, Трохиме Петровичу, до моєї кімнати.
Дармостук хапає пляшку, чарки, обручі та клепки і виходить в бокові двері.
ВИХІД 5
Мочульська сама.
Мочульська. От і цей старий наче хоче теє... теє... мабуть, женитись хоче зо мною. От такого жениха висиділа за 35 літ! Та й цей ще перший! Здається, я й не погана. (Заглядає в дзеркальце). І брівки чорненькі, і губи товстенькі, та ніякий дідько не чепляється та й не чепляє-ться. А заміж, господи, прости мої гріхи, так хочеться! Ой люблю тих проклятущих паничів, та ще й гарних! Так би взяла п'ять або шість та й обняла разом! Та й за цих голодранців пішла б заміж за обох, бо, дідько їх не взяв, гарні, гарні та веселі! (Втікає в пекарню).
ВИХІД 6
Скрипчинський та Солодкевич.
Обидва влітають в віцмундирах і з здоровими купами бумаг під
пахвою.
Скрипчинський. Ну та й іродової роботи було сьогодня в канцелярії! Ще й предсідатель вилаяв. А я таки показав йому язика за спиною. Чи ти, Солодкевичу, хочеш їсти? (Шпурляє бумаги на ліжко).
Солодкевич. Хочу так, що аж шкура тріщить. (Кидає бумаги на стіл).
Скрипчинський. Я б, здається, готовий і чоботи з'їсти. Вже й живіт затягло.
Солодкевич. А в мене, думаєш, не затягло. Я б чорта з'їв, якби оце впіймав.
Скрипчинський. Поніс нас чорт у ті канцелярії!
Якби ми оце були мужиками, мали б клаптичок землі, мали б воли, мали б хліб.
Солодкевич. Мали б сіль, мали б кашу...
Скрипчинський. Мали б сало...
Солодкевич. Ой, не згадуй про сало, бо аж слинка покотилась. Ще гірше схотілось їсти.
Скрипчинський. Хіба кидаймо оці голодні віцмундири та поженимось на репаних мужичках.
Солодкевич. Або наймімось за кучерів, бо кучерів багатий пан все-таки харчує. Кучер хоч ніколи не голодний.
Скрипчинський. Ой, схаменись! Ти ж колезький регістратор! Де ти чув, щоб колезькі регістратори коням хвости крутили?
Солодкевич. Ні, не чув про таке диво.
Скрипчинський (в двері). Мелашко! Мелашко! Давай вже обідати.
ВИХІД 7
Ті самі й Мелашка виходить з кочергою.
М е л а ш к а. Чого це ви кричите? Приступає, чи що?
Скрипчинський. Хіба ти не бачиш, що ми прийшли? і І к —
Мелашка. Та бачу ж: не повилазили. Яке диво!
Скрипчинський. Давай обідати!
Мелашка. Обід ще не вкипів. Підождіть трохи. Піду поштурхаю кочергою в порожню піч, то, може, швидше вкипить.
Скрипчинський. Доки його ждати, коли їсти хочеться?
Мелашка. А мені яке діло, що хочеться. Коли хочеться, то нехай перехочеться.
Скрипчинський (однімає од Мелашки кочергу і заміряється на неї). Ось я тебе як вчустрю кочергою, то й обід буде готовий.
Мелашка. Куди ж пак! Злякалася. Оддайте кочергу. Глядіть лиш, не дуже бийтеся, бо з кочергою світ пройдеш, та назад не вернешся. Гетьте! Дайте кочергу! (Однімає кочергу і тікає сміючись).
Солодкевич. Смішки — з бабиної кішки, а їсти хочеться. 1
Скрипчинський. Марто Сидорівно! Марто Сидорівно!
ВИХІД 8
Скрипчинський, Солодкевич, Мочульська.
Мочульська (входить). Чого там "Марто Сидорівно"? Щоб не забули, як мене звуть?
Скрипчинський. А що ви сьогодня на обід варили?
Мочульська. Для себе на обід був борщ з м'ясом, печене порося, гусятина та вареники з сметаною.
Скрипчинський та Солодкевич (прицма-кують). Ццц... Ццц. А! Ото смачний обід! (Скрипчинський скаче й плеще в долоні).
Мочульська. Не скакайте, бо то для себе, а для вас варила долото в окропі, а на друге печені тріски.
Скрипчинський та Солодкевич. Ого! Печені тріски! Може, ще й під соусом з грибками. Не видумуйте та не жартуйте, та давайте мерщій обідати, бо в мене аж живіт болить.
Мочульська. Заплатіть передніше за минувші два місяці, тоді будете й обідати.
Скрипчинський. Та заплатимо, тілько передніше пообідаємо.
Мочульська. Дуріть вже кого дурнішого, а не мене. Годі вже мене дурити.
Скрипчинський (кричить). Давать обідать!
Мочульська. Чого це ви кричите, як на батька? Думаєте, я вас злякалась?
Солодкевич. Петре Івановичу! Не кричи-бо. Ми вас просимо, Марто Сидорівно!
Скрипчинський (тихо). І, ти, дурню! Проханням щось вдієш! Кричи та ґвалтуй, то, може, до чогось і добудешся. (Голосно). Давать обід зараз! А то вікна поб'ю!
Мочульська. Як поб'єте, то й повставляєте.
Скрипчинський. Ми вас в поліцію. Що це таке за напасть! Колезьким регістраторам не дають обідати. Ми служимо на царській службі. В поліцію!
Мочульська. Не верещіть, бо і в мене заступник є. Там такі ручища, як довбні. Як телепне, то голова до порога покотиться.
Солодкевич. Хто ж це такий? Це, мабуть, бондар.
Мочульська. А хоч би й бондар! Коли ви горді та пишні, то ми й до бондаря. І бондар ще молодець хоч куди: увинеться за вас двох молодих. (Виходить).
ВИХІД 9 Скрипчинський та Солодкевич.
Солодкевич. От тобі на! Це той скажений бондар підмовив її. Вона б сама до цього не додумалась. Що ж тепер робити?
Скрипчинський. Треба пускатись на хитрощі. Може, перехитруємо бабу та й вихитруємо обід.
Солодкевич. А їсти, господи, як хочеться.
Скрипчинський. А! Я й забувся! Та же ж моя дияконша прислала мені ковбасу. Я вчора з'їв трохи не всю, але ще зосталось кільце на сьогодня.
Солодкевич. Невже? Де ж вона?
Скрипчинський. Отам на ліжку в мене під подушкою.
Солодкевич (шукає під подушкою і витягує чобіт, кидає його з злістю). Ще й дурить.
Скрипчинський. Чи немає в тебе папіроски? Може, заморимо черв'яка. В мене не зісталось тютюну ані стебла. ^
Солодкевич (шукає в портмоне). Ось зісталась одна папіроска. (Запалює й курить).
Скрипчинський. Дай, братику, хоч раз потягнути. (Курить і оглядається на двері). Ой, інспектор іде! (Солодкевич злякався, ховається за ліжко і присідає. Скрипчинський тим часом викурює папіроску).