Скрипчинський (регочеться). От дурень! Та вилазь! Ти й забувся, що ти вже колезький регістратор.
Солодкевич (вилазить і важко дише). Ой! Ой! Цур тобі, як ти мене налякав. А папіроса де?
Скрипчинський. Вже викурив.
Солодкевич. Та й не хитрий же ти з біса.
Скрипчинський. Давай встругнемо бабі комедію. Вона добра й боязка, ще й дуже ласа до паничів. Можна б у неї видурить обід ще гм... жениханням та залицянням, але на голодний живіт любов не припадає. Це зробимо наївшись, іншим часом, а поки що спробуємо комедію першу. Слухай! Я вдам, що в мене живіт болить, що мене завіна взяла, та буду ґвалтувати. А ти ґвалтуй за мною. Чуєш?
Со лодкевич. Коли з мене писар добрий, та актьор чорт зна який: не вдам добре.
Скрипчинський. Та потрапляй за мною. (Починає стогнати, хапаючись за живіт). Ой! Ой! Живіт болить.
Солодкевич. Ой! Ой! Живіт болить.
Скрипчинський (голосніше). Ой! Ой! Ой! Живіт болить! Ой!
Солодкевич. Ой! Ой! Ой! Живіт болить! Ой!
Скрипчинський (штовхає його в бік). Та лучче грай комедію, бо й обіду не заробимо. І в школі був попихачем, і тепер таким зістався. Кричи голосніше, а то й наша публіка в пекарні посне! (Кричить). Ой, рятуйте! Ой, болить!
Солодкевич. Ой, рятуйте! Ой, болить!
ВИХІД 10
Скрипчинський, Солодкевич та Мочульська.
Мочульська (виходить). Що тут сталося? Чого це ви стогнете?
Скрипчинський. Ой! Ой! Ой! (Хапається за живіт). Я не знаю, чи завіна взяла, чи що.
Солодкевич. Чи завіна взяла, чи що.
Мочульська. Ой боже мій! Може, стрітенська вода поможе. Мелашко! Подай сюди пляшку з стрітенською водою! (Мелашка подає пляшку. Мочульська дає пити обом паничам воду, маже обом водою лоб, щоки, мочить голову). Чи легше стало?
Скрипчинський. Однаковісінько. Ой, болить живіт! Мабуть, вже швидко чорти вхоплять мою душу.
Солодкевич. Ой, болить! Мабуть, вже швидко чорти вхоплять мої... мої... чоботи.
Скрипчинський. Душу! Оглух, чи що!
Солодкевич. Душу! Оглух, чи що!
Мочульська. Мелашко! (Мелашка входить). Побіжи в флігель та поклич тітку Тетяну, може б, вона заварила од пристріту. Це все од пристріту.
Скрипчинський. Це не од пристріту. Це завіна нас вхопила од голоду.
Мочульська. Авжеж! Ще що видумайте. Не їм же я щонеділі до служби божої, та ще й разу мене завіна не брала.
ВИХІД и Ті самі й знахурка Тетяна.
Тетяна. Що це таке в вас? Чого це вони так страшно стогнуть? Може, пооб'їдались? Я ж казала вам, Марто Сидорівно, не годуйте їх, як кабанів на сало.
Скрипчинський. Ну, вже й придбали сала! Такі гладкі, як хорти. Ой! Ой!
Тетяна. Це од пристріту. Треба заварити. Але чи є в вас, Марто Сидорівно, куліш?
Мочульська. Де ж він пак узявся б? Поки зварю, то ще й помруть.
Скрипчинський. Ой, швидше, бо пропаду. Лусне живіт.
Солодкевич. Ой, швидше, бо пропаду. Лусне... сір-тук.
Мочульська. Є юшка з м'ясом. Скрипчинський. Ой, мерщій юшки з м'ясом.
Мочульська виносить миску з юшкою. Тетяна бере в руки миску.
Тетяна. Принесіть ще ложку та веретено та три вуглики: сарандара, марандара! Скрути хворобу по ребрах!
Мелашка приносить, подає Тетяні і стає коло порога.
Скрипчинський. Ой, скрути її та ще й добре!
Солодкевич. Скрути її та ще й добре!
Тетяна. Не жартуйте, бо й раба божа Тетяна нічого не поможе. Це діло боже: жарти сюди не пристали.
Скрипчинський. Ба вже раба божа Тетяна й помогла.
Схоплюється з ліжка, хапає миску й ложку, сідає за стіл і їсть юшку. Солодкевич підбігає, вихоплює в його ложку і собі хлеще, передаючи знов ложку Скрипчинському.
Мочульська. Ой лишечко! Що це за кумедія? Вже й живіт перестав боліти. (Стоїть, роззявивши рота).
Тетяна (біжить до стола). То це були жарти? То це ви глузуєте з мене?
Скрипчинський. Тікай, сарандаро-марандаро, бо як телепну, то й перекинешся!
Тетяна. То це я вам далася на смішки? О! Цього я не знесу! Цього я не ждала од розумних людей. А ще й колезький розпиратор.
Скрипчинський. Тим-то я й не йму віри бабським твоїм брехням, шептухо. (Передражнює). Піди собі з живота і з хвоста, пермолой, бермолой: аспид угас, саран-дара здохла, марандара скрутилась, а Тетяну чорт ухопив, а я юшку уплітаю. (Показує Тетяні язика).
Тетяна. Гляди лишень, щоб і тебе не скривило на один бік. Он недавно купцеві Голопупенкові надуло пузо отак! (Показує руками). Трохи не луснув, як наївся солоного судака з хріном. А хто поміг? Тетяна Крутореб-риха. Потривай! Скрутить тебе колись; будеш в ноги кланятись, та не прийду. Я стара, шістдесят літ прожила на світі, бачила не таких вітрогонів, як ти. А ти проти мене блазень, торботрус.
Скрипчинський (хапає купу паперів і шпурляє ними на Тетяну). Оце тобі сарандара-марандара, відьмо.
Тетяна. А зась! І я вмію кидатись. (Хапає з долу папери, кидає ними на Скрипчинсъкого і виходить з хати).
Скрипчинський. Сарандара! Амінь втік! лови його!
ВИХІД 12 .Ті самі без Тетяни.
Мочульська. Ну та й наробили ви, паничики, сорому! Цього я не ждала од вас. Обідили ви мою благочестиву сусіду, насміялись з неї і з мене.
Скрипчинський. Ет! Говори до гори! Ви знаєте, що буде на тім світі отаким шептухам, як Тетяна, та і всім скупим бабам?
Мочульська. А що буде?
Скрипчинський. їх повішають на залізному дереві з сучками за язики на залізних крючках, а до ніг попричіплюють гирі по десять пудів. А чорти будуть знизу підсмалювати насмоленими коноплями.
Мочульська. Ой боже мій! Невже це в книжках написано? Як же вони будуть висіть? Чи в одежі, чи без одежі?
Скрипчинський. Авжеж без одежі, щоб гірше дошкуляло, тільки попричіплюють їм ззаду довгі шлейфи та турнюри.
Мочульська (зітхає). Ой, гріхи наші! Мелашко! Там, здається, зістався шматок гуски. Принеси паничам.
Мелашка вносить тарілку, ставить на столі і виходить. Скрипчинський та Солодкевич уплітають гусятину.
Скрипчинський. А ви знаєте, що буде на тім світі всім брехухам та тим, що дорого за все деруть та вбогим їсти не дають?
Мочульська. А що буде?
Скрипчинський. їх будуть пекти на сковородах в печі, як поросят, ще й зверху поливати гарячою смолою.
Мочульська (б'є в долоні). Невже! Ой, страх мене бере! Мелашко! Там у пляшці стоїть вишнівка. Принеси сюди, нехай вже п'ють та за мене богу моляться.
ВИХІД 13 Ті самі й Мелашка. Мелашка виносить пляшку й три чарки.