Сержеві, він узяв їх і, не дивлячись, поклав на свій письмовий стіл.
— Богнер,— промовив він,— скажіть мені, що сталося.
— Нічого,— сказав я,— нічого не сталося.
— Вам погано?
— Ні,— сказав я,— я думаю... дещо спало на думку.
І, дивлячись на чисте Сержове обличчя, я побачив усе іще раз: побачив Кете, мою жінку, почув, як хтось вигукує: "Пальто?.." — знову побачив Кете і всю Зелену вулицю, побачив, як зносився її брунатний жакет, почув, як хтось вигукує оголошення про спеціальний трамвай за маршрутом "Г" до виставки дрогістів, побачив чорні двері церкви, поба-
чив жовті ромашки на довгих стеблах, куплені на могилу моїх дітей; хтось гукнув: "Цвітна капуста!" Я побачив і почув усе знову, побачив крізь Сержове обличчя сумний і ніжний профіль Кете.
А коли він вийшов, то я побачив на білій стіні, над фаянсовим каміном, у якому ніколи не палили, яванця з пап'є-маше, що тримав чашку кави перед своїми білими зубами.
— Машину,— сказав Серж у телефонну трубку,— негайно машину.
Потім я знову побачив Сержове обличчя, відчув гроші у своїй долоні і, опустивши очі, розглядів блискучу монету в п'ять марок, і Серж сказав:
— Вам треба додому.
— Так,— сказав я,— додому.