— Гаразд,— утомлено сказав капітан,— приведіть їх до тями й швидко зробіть що треба.
Мардж Скінмор раптом прокинулася й побачила, де вона опинилась. Вона виразно пригадала, як смерком стояла на станційній платформі — майже безлюдній, тільки поруч неї стояв якийсь чоловік, а на другому кінці платформи — другий. Вдалині почувся тихий гуркіт — надходив поїзд.
Потім щось блиснуло, Мардж неначе вивернуло навиворіт, вона невиразно побачила якусь довгу, вкриту слизом потвору, потім її підняло в повітря, і ось...
— Боже! — вигукнула вона, здригнувшись. — Воно й досі тут. А он ще одне.
Її аж занудило від огиди, але страшно їй не було. Вона аж пишалася, що не боїться. Чоловік — той, що був коло неї на платформі,— й тепер спокійно стояв поруч. На голові він мав приношений капелюх.
— І вас схопили, еге? — спитала вона. — А кого ще?
У Чарлі Грімвуда ледь підгинались ноги. Він почав піднімати руку, щоб скинути капелюх і пригладити вже рідкувате волосся, крізь яке просвічувала лисина, але рука ніби вперлась у гуму, пружну, проте дедалі тугішу. Він опустив її й похмуро глянув на жінку, що стояла перед ним. Жінці було років тридцять п'ять, вона мала тонке обличчя, гарну зачіску, сукня пошита непогано, відзначив Чарлі, одначе йому в ту мить хотілось бути десь-інде, його нітрохи не тішило товариство — навіть жіноче.
— Не знаю, дамочко,— сказав він. — Я саме стояв на пероні.
— І я.
— Тоді щось блиснуло, але я нічого не почув. І ось опинився тут. Мабуть, це якісь чоловічки з Марса, чи Венери, чи ще звідки.
Мардж закивала головою.
— І я так думаю. Летючі тарілки, чи що... Ви злякалися?
— Ні. Аж чудно. Я, мабуть, з глузду з'їхав, а то б я злякався.
— Комедія. І я теж не злякалась. Господи, ось одне сюди суне. Як воно до мене доторкнеться, я закричу. Дивіться, які руки, наче черв'яки. А шкіра, вся в зморшках і в слизові. Мене аж нудить.
Ботакс, хитаючись, підійшов і сказав рипучим і пронизливим голосом, по змозі наслідуючи людський:
— Істоти! Ми вас не скривдимо. Ми тільки попросимо вас взаємодіяти, коли ваша ласка.
— Ти ба, воно балакає! — здивувався Чарлі. — Як це — взаємодіяти?
— Між собою. Одне з одним,— пояснив Ботакс.
— Гм... — Чарлі глянув на Мардж. — Ви розумієте, чого він хоче, дамочко?
— Нічого я не розумію,— гордовито відказала вона.
Ботакс ще раз пояснив:
— Я хочу сказати, щоб ви... — і він ужив короткого слова, яке чув одного разу і яке теж було назвою процесу взаємодії.
Мардж почервоніла й вереснула на все горло:
— Що таке?
Ботакс і капітан Гарм затулили руками слухові цятки на боках, що нестерпно заболіли від пронизливого голосу.
А Мардж торохтіла обурено:
— Що це таке! Я заміжня жінка! Якби це мій Ед почув, він би вам сказав! А ти, розумнику,— вона сіпнулась до Чарлі, перемагаючи гумовий опір середовища,— я не знаю, хто ти, але якщо ти думаєш...
— Бог з вами! — розпачливо запротестував збентежений Чарлі. — Мені воно й не в голові. Я й не думав про щось таке. Я теж чоловік жонатий, у мене троє дітей. Послухайте...
— Що сталось, досліднику Ботаксе? — спитав капітан Гарм. — Які жахливі звуки!
Ботакс відповів ліловим спалахом збентеження.
— Та знаєте... У цієї взаємодії дуже складний ритуал. Спочатку вони ніби опираються їй. І це підсилює дальший ефект. Після цієї початкової стадії слід здирати оболонки.
— Вони мусять обдирати одне одного?
— Та ні, не зовсім. На них штучна шкіра, і вона скидається безболісно. Отож її й треба скидати. Особливо з меншої форми.
— Ну, гаразд. Скажіть їй, хай вона скине із себе шкіру. Але в цьому мало приємного, Ботаксе.
— Ні, навряд чи слід казати меншій формі, щоб вона скидала з себе шкіру. Мабуть, краще точно дотримуватись ритуалу. Ось у мене є уривки з тих космічних оповідань, про які дуже схвально висловлювався "Любитель розваг". У цих оповіданнях шкіру знімають силою. Ось тут описано такий випадок: "І він, немов шалений, почав здирати одяг зі стрункого дівочого тіла. На мить він відчув щокою тугий, теплий дотик її напівоголених грудей..." — і так далі. Розумієте, оте здирання, усунення силоміць діє як збудник.
— Грудей? — перепитав капітан. — Я не розумію цього спалаху.
— Та я придумав його, щоб позначити оті опуклості на передній верхній частині тіла меншої форми.
— Зрозумів. Ну гаразд, скажіть більшій формі, хай здере шкіру з меншої. Яка це все гидота!
Ботакс обернувся до Чарлі.
— Сер,— сказав він,— здеріть одяг зі стрункого дівочого тіла, будьте ласкаві. Я звільню вас із силового поля, щоб ви могли це зробити.
Очі в Мардж зробились аж круглі від гніву, і вона розлючено шарпнулась до Чарлі.
— Ану спробуйте! Не смійте й доторкнутись до мене! Сексуальний маніяк!
— Та що ви! — жалібно відказав Чарлі. — Хіба це я придумав? Невже ви гадаєте, що я здираю одяг з усіх жінок підряд? Слухайте,— звернувся він до Ботакса,— у мене жінка й троє дітей. Як вона дізнається, що я здираю з когось одяг, то голову мені розіб'є. Ви знаєте, що вона витворяє, коли я тільки гляну на іншу? Слухайте!..
— Він і досі не хоче? — нетерпляче спитав капітан.
— Очевидно,— відказав Ботакс. — Незвичне оточення, мабуть, подовжує цю стадію взаємодії. Оскільки вам неприємно, я сам виконаю цю частину ритуалу. В науково-фантастичних оповіданнях часто пишуть, що це робить інопланетянин. Ось, наприклад, тут,— він погортав свої нотатки, шукаючи потрібної,— описана така істота з іншої планети, неймовірно огидна. Бачте, в тутешніх істот такі недоладні уявлення. їм і на думку не спаде уявити собі вродливі створіння з гарною слизовою оболонкою, як у нас...
— Ну, давайте вже, робіть що треба! — перебив його капітан. — Бо ви згаєте цілий день.
— Гаразд, капітане. Тут сказано, що прибулець із космосу "підступив до дівчини й ухопив її в обійми. Вона істерично закричала, а щупальця вже дерли на клапті її спідницю". Розумієте, ці істоти кричать від збудження, коли з них стягують шкіру.
— Ну то швидше, Ботаксе, стягуйте. Але, будь ласка, не дозволяйте їй кричати. Ці звукові хвилі мене кидають у дрож.
Ботакс ввічливо сказав Мардж:
— Коли ваша ласка...
Плескатий, мов лопаточка, палець потягся до застібки на спині в жінки.