І перший шаснув у нірку, а за ним довгим чорним шнурочком потяглася під землю і вся його ватага.
Кріт обережно переступив той шнурочок і увійшов до Куреня. Супроти дірок, що зяяли в туман, на нього війнуло протягом, і він здригнувся. Зате далі, в кутку, було так затишно, так тепло і смерково, що Кріт аж туркнув раденько і вже хотів рити нору, але тут один його вусик зачепився за якусь невидиму струну, і вона голосно бринькнула.
— Ну-ну, порви-порви! — почув Кріт у себе над головою грізний покрик і зіщулився, і присів на лапах.
А струна задрижала швидко-швидко (схоже, по ній хтось біг), і за мить Кріт побачив біля свого вуса сірого волоханя з довгими гнутими, як дужки, ногами, великим круглим черевцем і маленькою голівкою. Ще волохань мав восьмеро очей, і всі вони зорили в різні боки.
— Хто такий? — спитав волохань, погойдуючись на струні та бринькаючи по ній одною лапкою.
— Я Кріт,— сердито буркнув йому Кріт, бо йому знову хотілося їсти.— А ти хто, що вигойдуєшся тут?
— А я Павук,— поважно мовив волохань.— І не вигойдуюся, а дожидаю муху. А ти сюди по що?
— Нору буду рити.— сказав Кріт і чхнув, бо туман зайшов йому в ніздрі. — Мені Мурашиний ватаг дозволив... А ти краще скажи, навіщо тобі стільки очей?
— Ха! — посміхнувся Павук.— Щоб дивитися одразу в усі боки. Оно бачиш мою снасть? — показав лапкою вгору.
Кріт підвів голову й побачив над собою величезну круглу сіть, що погойдувалася од протягу (цей Павук думав кругло, тому й сіть у нього була кругла).
— Так ото я там сиджу і жду мух,— пояснив Павук.— Як тільки налетить котрась, то й заплутається. Тоді я не тільки чую, що павутина дрижить, а ще й бачу, де саме.
— А зараз куди ти оце дивишся, що я ніяк не доберу? — спитав Кріт.
— На тебе,— усміхнувся Павук.— І праворуч. І ліворуч. І назад... А ти?
— А я тільки на тебе, й то недобачаю,— одказав Кріт і теж ніяково усміхнувся.— І в мурашник тільки що вшелепкався...
— То, може, давай я тебе навчу бачити у всі боки? — сказав Павук.— Давай?
— Та якщо зумієш...— не дуже охоче погодився Кріт, бо йому ж ото хотілося їсти.
А Павук зрадів, що випадає погратися, спритно окрутнувся на павутинці й побіг угору до сіті. А як вихопився на неї, гукнув Кротові вниз:
— Ти мене бачиш?
— Либонь, мріє щось трохи, таке, як ти — і не ти,— узвався Кріт.
— Тоді ж пильнуй! — завзято крикнув Павук і подався кружка по своїй снасті.
Кріт звівся на задні лапки, ще й на хвостик трохи обіперся і став швидко обертатися за Павуком. Разів зо три обернувся так навколо свого хвостика. Тоді втомився й сів.
— Дивись, дивись! — захекано гукав до нього Павук.— А що, вже зморився? Хек-хек... От бач! А мені якби ти оце кружка бігав... хек-хек... а я сидів, крутитися не треба: на те, в мене... хек-хек... восьмеро очей. От я зараз до тебе спиною, а бачу... хек-хек... що ти робиш.
— А що я роблю? — спитав Кріт і ледь помітно ворухнув хвостиком.
— Хвостиком ворушиш!
— А зараз — що? — спитав Кріт і швидко торкнув лапкою один свій вус.
— Вусик торкаєш!
Павукові дуже сподобалося прихвастувати, і він сказав:
— Двоє очей та ще підсліпуватих — то, вважай, нічого, і хто схоче, тебе вхопить. Усяка хапачка!
— Не так-то скраю,— образився Кріт.—Я теж, коли хочеш знати, можу бачити у всі боки.
— Як? — спитав Павук насмішкувато, але не дуже.
— А так. Ось ти паняй по своїй снасті кружка-біжка і зупиняйся де хоч, а я спиною до тебе одвернуся й казатиму, до саме ти зупинився.
— Нумо! — весело погодився Павук.— Тільки ж я тепер мовчатиму, бо ти по голосу вгадуватимеш.— І подався кружка.
Супроти тої дірки, в яку зазирало сонце, він став і навіть подих затамував. "Хай спробує!" — весело подумав.
— Зараз ти сидиш... напроти сонячної дірки,— сказав Кріт. Павук мовчки здивувався, а тоді ще швидше дременув по круглій
своїй сіті й знишк над самісіньким Кротом.
— А зараз ти наді мною! — сказав Кріт.
— Як же ти бачиш? — озвався Павук, і в голосі його вже не чути було хвастощів.— А казав — недобачаєш...
— Казав,— засміявся Кріт,— та не зав'язав. Бо в мене замість очей вуха бачать,— Коли ти біжиш, снасть під ногами в тебе каже: рип-рип, рип-рип... А як зупинишся — мовчить. Отож де вона вмовкла, там ти і є.
— А-а,— кисло мовив Павук, бо вихвалятися тепер йому було нічим, а просто так гратися не хотілось.— Тоді рий свою нору, а я піду спочивати, бо так ухоркався...— і, втомлено заточуючись, пішов по своїй павутинці вгору.
— А як я твою струну вусом порву? — гукнув йому навздогінці Кріт. — Тоді що?
— Рви,— сказав Павук, не оглядаючись,— я нову натягну. У мене цих струн стільки, що на сто сіток вистачить.
І загойдався на круглій павутинці, і підобгав під себе лапки-дужки, і вже засинав, утомлений. А Кріт де стояв там і зник під землею, тільки грудочки вгору полетіли.