дом короля свого Казимира Великого, уже їм сього імені Третього, року од Рождества Христового 1333 альбо 1339 звлаща змалілим і зубожілим тоді київським і острозьким і іншим справжнім руським князям нашим, завоювавши їх своєю неситістю, при-влащали і підкорили істинні і прадавніх часів землі і провінції сарматські, альбо козацькі, наші, руські, од Подоля, Волиня і Волох посполу і аж до самого Вільня і Смоленська, довгі і обширні границі свої імущії, а саме: землю Київську, Галицьку,
Львівську, Холмську, Белзьку, Подільську, Волинську, Перемишлів-ську, Мстиславську, Вітебську, Полоцьку. І не лише в згаданих землях і провінціях наших руських славне ім’я наше козацьке скасували, але, що найгірше і найжалобніше, всіх тих, братію нашу, роксолянів, у невільниче підданське ярмо запрягли, од віри батьківської православної, душеспа-сенної греко-руської, відторгнули і до погубної унії і римського заблудження силою, ґвалтом і многими над совістю християнською муками і тиранством привабили і приневолили, всіх перших князів та королів своїх польських, що благочестя наше греко-руське зберігали і утвердили, привілеї і мандати знехтувавши, знищивши зовсім супроти політики шляхетської і доброї совісті, їх скасували. Та коли і того душевредного, що в погибель тягне, схизматичного їхнього неситого вчинку (єже благочестя святе на унію обернули і честь козацьку в нечестя та незнання перетворили) замало було для їхньої заздрості і гордості, то нарешті положилися були, мимо волі королівської, пана нашого милостивого, і з самих крайніх і останніх, від Піль Диких сущих, а саме: Чигирина, Трахтемирова, Переяслава, Полтави та інших многих міст і сіл, по обох сторонах ріки Дніпра зостаючих, України Малоросійської власної, предковічної Отчизни нашої, од святого рівноапостольського князя Володимира київського, котрий святим хрещенням Русь просвітив, благочестям правдивим і непорушним сяючих найзначніших людей і козаків, вигубити і викоренити; а самим посполь-ством, альбо посполитим народом нашим, заволодівши, і не лише в ярмо невільниче їх запрягти, але, по своїй безбожній волі, і душевредну правилам священним і святих отець наших противну прийняти унію, чого уже певні були знаки і документи, коли не лише многих козаків і міщан, братію нашу, пси дозорці лядські поїли і коли плітками фальшиве панам своїм оскаржували, і на згубу голів їх приправили, і добрами та маєтками їхніми заволоділи, що і мені, Хмельницькому, од нецнотливого сина і брехуна Чаплинського, дозорці Чигиринського, прийшлось було терпіти і голову позбути; але і віру нашу православну завжди лаяли і безчестили, священиків наших благочестивих з будь-якої, хоч найдрібнішої, причини ганьблячи, лаючи, побиваючи, роз-кривавляючи, волосся і бороди видирали і утинали. Які ж вам самим всім малоросіянам од них, поляків і жидів, їхніх орендаторів і улюблених факторів, по сей час являлися кривди, тяготи, озлоблення та руйнації, тут ми тих не іменуємо, поневаж ви самі про них відаєте і пам’ятаєте. Теє лише тут вам нагадуєм, аж до якої прийшли були єсте неволі у поляків, що двом або трьом, які у місті на вулиці або в домі своєму зійшлися, заборонено і не вільно було вам з собою перемовитись і про потреби свої господарські побесідувати, без чого акти християнські і весільні бути не можуть. І що Бог Творець дав людині уста на глаголан-ня, тії поляки строгими указами своїми боронили, і німувати над політику і всьогосвітні звичаї вам було наказано. Який то незносний тягар і вуст замикання поневаж милість Божа всемогутня благословила і помогла нам зброєю нашою воєнною одсікти і відімкнути, звитягою уславленою в . двох вищеречених перемогах над поляками, супостатами нашими. Тоді нехай буде повсякчас хвалене і возви-щуване ім’я Його Божеське, яко не занехаяв зітхання безустників і сліз ваших, через поляків пролитих і проливаних! А що ми нинішню з поляками учинили війну без відома і ради вашої всенародної, за теє ви нас не жахайтеся! Бо ж ми вчинили так для ліпшої користі вашої і нашої, навчившись обережності і кращого військового керування з прикладу попередніх братій наших, що під Кумейками і в гирлі ріки Тясмину з поляками у недавно минулих часах війну мали і що поневаж перед війною своєю універсалами своїми, до вас на всю Україну засланими, повідомили поляків про свій противний їм намір. Тоді, тим повідомленням попередя^епі, поляки, як і належало запобігти лихові своєму, приготувались і на подолання їх військ козацьких приспособились. І ми теж такого нещасливого випадку втрималися аж по сюю пору із цим універсалом про розпочате з поляками діло воєнне повідомленням нашим. А тепер, як відати вам, всім взагалі малоросіянам, про те сповіщаємо, так і до кампанії воєнної на прийдешнє з ними ж, поляками, діло воєнне вас викликаємо і заохочуємо. Кому мила віра благочестива, од поляків на унію перетворена, кому з вас люба цілість Вітчизни нашої, України Малоросійської, і честь ваша шляхетська, од поляків знищувана, вельми зневажена, топтана й лаяна, той всяк не як виродок, але як зичливий і люб’язний син Вітчизни своєї, по вислухуванню сего універсального ознаймен-ня нашого до нас у табір під Білу Церкву на добрих конях і зі справною зброєю неодкладно і спільно з нами, прикладом старовічних, валечних і многим народам в околичних краях славних предків своїх, стануть мужньо і небоязко, при всемогутній допомозі Божій, супроти поляків, своїх грабівників, злобителів і супостатів, рачить. Бо ж коли не зволите допомогти нам в даній воєнній кампанії, то знайте ж, як поляки нас подолають, певне, і вас всіх, малоросіян, без жодного браку і респекту, подлуг давнього злого наміру свого, не лише вогнем і мечем зруйнують і спустошать, але і всеконечним віри нашої благочестивої і святої викоріненням та наругою рештки ваші і чад ваших в полон загорнуть і в неодмінну довічної неволі вберуть одежу. Краще тоді і бла-гокорисніше нам за віру святу православну і за цілість Отчизни на плацу воєнному од зброї бойової полягти, аніж в домах своїх, яко невістюхам, побієнними бути. Коли ж бо помремо за благочестиву віру нашу, то не лише слава і відвага наша лицарська у всіх європейських та інших краях, далеких землях славно пролунають, але й уповання наше, єж за благочестя вмерти, буде безсмертя сповнене і мученицькими вінцями од Бога вінчане. Не бійтеся тоді, вашмосці, братіє наша, шляхетно уроджена малоросійська, поляків, хоча б і найчис-ленніші були їхні війська! Але взірцем славних і великих русів, предків своїх, при своїй правді, за благочестя святе, за цілість Вітчизни і за пола-мання колишніх прав і вольностей своїх станьте спільно з нами супроти тих своїх кривдників і руїнників, з не-сумнівною надією своєю од бід нинішніх визволення і всемогучої благодаті Божої, в прийдешньому випадку воєнному, на супостатів наших допомогу нам створити готової, якої то благодаті Божественної уже і суть знаки, перше: дворазова вищепойме-нована звитяга над поляками; друге: щирая прихильність всього Війська Низового Запорозького на поміч нашу напоготові зостаючого, крім того, що вже при нас єсть тисяч три з лишком; третє: найясніший хан кримський з всіма ордами допомагати нам у потребі готов єсть на поляків, при котрому, для ліпшої певності, і сина старшого Тимоша резидувати ми залишили, і тепер готової за його ханської милості доброї і воєнної орди кримської йде до нас тисяч з чотири із паном Тугайбеєм, мурзою значним; четверте: і козаків реєстрових, братії нашої, п’ятнадцять тисяч, що од гетьмана коронного з Барабашем полковником і з німцями при гетьманичу виправлені були в суднах водних і ру-мом проти нас, і біля Кодака оддавши Барабаша, недруга вітчизняного, а підхлібника лядського, Дніпровим глибинам, до нас пристало і воєнній в обох разах експедиції значно допомогло нам, слушно тую присягу зламавши, котру на вірність гетьманом коронним у Черкасах перед сіданням у судна водні під зброєю лядською, яко невільники і полонені, було змушене виконати, коли самі поляки до зла-мання тої присяги суть виною і початком, самі перші поламавши, мимо волі королівської, права і вольності стародавні козацькі і малоросійські і присягу свою на приязнь при нерушимості цілій давніх прав і вольностей, козакам і всім малоросіянам навзаєм учинену; п’яте: із власних їм людей три тисячі драгунії, перед Кодацькою битвою в передній сторожі бувшої, вірність і присягу свою зламала і гетьманів коронних полишивши, до нас добровільно прилучилася, так для того, що була покривдженою в своїх заслугах, яко ж і задля того, що розуміла ненависть і злобу гетьманів своїх коронних і всіх панів польських, до всіх нас, малоросіян, сущу і на все-конечне наше і віри нашої православної викорінення і вигублення великим гнівом подвигнену, воліли краще йти за нами, малоросіянами, при правді й істині сущих, що права і вольності свої обстоювали, ніж за своїми поляками, що неправедно на викорінення наше повстали, пихатою люттю розпалювані; шосте: і для того ласка Божа і поміч Його всесильна при нас бути може, що по кривдах наших почали війну сю з поляками не без відома і дозволу пана нашого найяснішої Королівської Величності Владислава Четвертого, котрий року 1633-го, в пору своєї щасливої коронації, бувшим і нам при оній з Барабашем та іншими знатними війська малоросійського товаришами, прикладом попередніх найясніших князів і королів польських, антецесорів своїх, усі наші військові і малоросійські давні права й вольності, при особливому утвердженню віри нашої православної, новим своїм на пергаменті красно писаним королівським підписом власної руки і при завісистій коронній печаті, ствердивши привілеєм, відправив нас, яко отець ласкавий, ударувавши кожного значними дарунками. А при відправі нашій, що на самоті відбувалася, усно Його Величність до нас проказав: "Абисьмо по-давньому гетьмана собі постановили і при своїх правах та вольностях кріпко стояли, не піддаючи ^їх полякам у зневагу, щитячись Його Королівськими та іншими давніми привілеями. А якби панове польські або дозорці тих привілеїв не слухали, то маєте,—каже Його Королівська Величність, — мушкет і шаблю при боці: тими просто можете боронити свої од поляків порушувані права й вольності!" Після чого в кілька літ, коли безперестану вчинялись поляками злобними біди і крайні здирства, тоді знову ми всі з Барабашем суплікували сьмо про те через особливих послів наших до Його Королівської Величності Владислава, пана свого милостивого, котрий, при од-праві їх, яко словесно, так і приватним листом своїм королівським до Барабаша і до всіх нас, козаків, теє ж своє королівське, давніше нам самим мовлене ж, що на оборону прав маємо мушкет і шаблю, потвердив і повторив слово. Але поневаж Барабаш-пол-ковник, недруг і недоброзичливець Отчизни нашої, яко таке милостиве королівське слово і дозвіл, так і привілей його таїв без жодної користі малоросійської, заховував у себе, не стараючись про необрання гетьмана козацького, про звільнення від кривд лядських всього народу малоросійського, тоді я, Хмельницький, взявши Господа Бога на допомогу і відібравши штучним чином у Барабаша привілеї королівські, мусилем сіє воєнне з поляками зачати діло, на яке Його Королівської Величності самої превисокої війною на нас рушення ніколи не сподіваємось, так для того, що зачали сьмо сію війну з поляками за дозволом Його Королівським, яко й для того, що поляки, легковажачи Його Королівську превисоку персону, мандатів і наказів Його не слухали і безнастанні Малоросії утиски накладали. А коли король, котрий військові всьому є головою, сам у війську польському супроти нас не піде, то панів польських і їхнього велезібрано-го війська, яко тіла, альбо ока без голови, найменше устрашитися не хочемо. Бо, коли ветхий Рим, який усіх європейських городів матір’ю назватися може, многими панствами й монархіями володів і з шестисот сорока і п’яти тисяч війська свого колись пишавсь, з давніх тих віків далеко менших супроти згаданої войовничої потуги римської валечних русів з Русії, від помор’я Балтицького, альбо Німецького, зібраних за проводом князя їхнього, коли був узятий, і чотирнадцять літ ним володіли, то тепер нам ґвалтом тих старожитних русів, предків наших, хто може заборонити діяльності військової і применшити одваги лицарської? Що вам, братії нашій, взагалі всім малоросіянам, запропонувавши і на обміркування здорове подавши, поспіх Ваш до нас в обоз під Білу Церкву старанно і пильно жадаємо і їм же упрійме зичимо од Господа Бога здоров’я і щасливого в усьому дізнати поводження! Дано в обозі нашому під Білою Церквою року 1648-го, місяця мая 28 дня".