Король з армією своєю, яка складалася з числа 150 тисяч, пройшовши від Берестечка на Поділля, обліг тамошнє місто Кам’янець. Гарнізон, що пробував у фортеці під командою полковника Глуха, чинивши сильний опір ворогові впродовж дев’яти тижнів, нарешті, через малочисельність свою і зужиття запасів, 29-го вересня здався королеві на договір, і його в числі 312 чоловік відіслано військовополоненими на Жмудь, а король зимував у Кам’янці і околицях його. Гетьман, маючи при собі війська 60 тисяч в повному озброєнні і достатку, року 1652-го вирушив з ним на армію королівську і знайшов її побіля містечка Жванець, розташовану дуже розлого і розкішно, тобто з недбалістю стосовно ворога, а в надії на свою численність. Хмельницький у перший день свого наближення до неї рекогносцирував її навколо з малою, але відбірною кіннотою і легкими з обох боків перестрілками од вершників. 29-го числа квітня, у вівторок, на самісінькій зорі відкрив гетьман атаку свою на армію польську з боку містечка, маючи з собою лише кінноту з малим числом легкої піхоти і артилерії; а головну піхоту посадив серед ночі по садах та городах (обведених звичайними їхніми ровами) з боку Хотина та Кам’янця-Подільського. За першим пострілом з гармат армія польська вишикувалась супроти атакуючих її військ козацьких і поставила тут кращу свою піхоту прусську з артилерією. Гетьман, займаючи ту піхоту і весь правий фланг ворога своїми круглими, або маячними, наїздами кіннотою, дав знак головній піхоті своїй, і вона, вийшовши раптово із засідки, вдарила в тил правого ворожого флангу і, зробивши перший постріл, наступила на нього із списами. Піхота прусська, обертаючись до оборони, показала тил свій кінноті козацькій, а легка піхота, що з-поза неї виступила, напала також із списами на пруссаків, і вони, бувши з обох сторін атаковані, перемішались і безладно подались на середину своєї армії. Піхота козацька, переслідуючи їх, не давала їм набивати мушкети і вишикуватись, а вражала своїми списами при обороні ворога самими багнетами. Гетьман, приєднавшись до піхоти своєї з обох її флангів, перемінив тим весь лад обох армій і охопив всю артилерію правого ворожого фасу. Супротивник почав був перешиковуватись, витворюючи свій фронт супроти фронту козацького, але Хмельницький в той самий час наступив на нього всіма своїми силами і розірвав його надвоє. Одна частина з усією майже кіннотою почала відступати до Кам’янця під командою самого короля, і Хмельницький велів військам своїм супроти неї лише маскуватись і вдавати вид наступаючих; а друга частина з піхотою прусською зійшла в місцини низинні в напрямку Могилева, і на тую гетьман наступав з усією жорстокістю. Вона, не маючи в себе артилерії, скоро попросила пардону і була обеззброєна, і гетьман, обнявши її кордоном, відправив у місто Корсунь на перегляд; а взято всіх полонених 11313 чоловіка, а серед них двох генералів — Донгофа і Осолінського, котрих утримував гетьман при собі з усіма почестями і повернув їм усі їхні екіпажі та пожитки, що лишилися в таборі. Весь же табір з обозами та артилерією дістався козакам; але і з нього королівські екіпажі і намети з людьми і всім, що було королівське, відправлено вслід за королем і охороною козацького конвою, котрий від короля був значно обдарований з публічним визнанням перед його військами, <<іцо грубі козаки ввічливіші і великодушніші від нас, уславлених едукаціями, і вони вдруге мене зобов’язують на сором гонору нашого".
а другий день баталії Жванської виступив Хмельницький зі всіма військами слідом за королем до Кам’янця-Подільського, але на шляху зустріли його сенатор Лянцкоронський і генерали Потоцький і Собієвський, пропонуючи мир від короля, що затверджував присягами трактат Зборівський в повному його обсязі; а в заставу того, поки від чинів і Речі Посполитої надійде формальне затвердження того миру і від короля вийде на нього ратифікація, зостаються у гетьмана аманатами вищеозначені три урядники і четвертий з ними генерал Осолінський, що перебуває у полоні; решту ж полонених урядників і всіх рядових просив король відпустити додому. Потому гетьман на все погодився, прохане виконав і полонених відпустив, вернувши притому пруссь-ким військам шпаги і всю зброю їхню з потрібними обозами і подорожніми запасами, супроти чого і малоросійські бранці королем повернуті в свою вітчизну. Ратифікація, підписана 27-го вересня, одержана Хмельницьким 11-го жовтня, і в усій Малоросії її опубліковано з урочистостями і молебнями по всіх селах і церквах. Війська розпущено по своїх місцях і все приведено до мирного стану. Аманати польські оголошені вільними і від гетьмана з почестями та дарунками відпущені в їхню землю і на дорогу всім потрібним забезпечені; але один із них, сенатор Лянцкоронський, маючи таємні від короля інструкції, зостався жиги в Чигирині приватно до подальших повелінь королівських.
листопаді 1652 року прибули до гетьмана в Чигирин посланці турецькі Нураддін-ага з ефендієм Огли-Селімом та кримський мурза Нагайбек з супроводом, а до них приєднався і польський сенатор Лянцкоронський. Вони всі разом, оголосивши волю своїх дворів і дані од них уповноваження і накази, намовляли гетьмана воювати разом з їхніми державами з царством Московським і відібрати в нього на користь хана царство Астраханське. Хан писав притому осібно до гетьмана, що вчинені ним супроти інтересів ханських таємні змови з московцями і всі прикрощі він охоче гетьманові дарує і віддає їх на вічне забуття при першій згоді гетьмана на нинішній конференції; а що стосується загнаних ним нинішнього літа малоросійських бранців числом до трьох тисяч, то їх негайно повертає до своїх осель; вони в нього не що інше значать, як ама-нати, на заставу обітниць гетьманських узяті. Гетьман, вживаючи все своє мистецтво в політиці і все красномовство в доказах, хоч як не одмов-лявся неможливістю вступити в нову війну, зазнавши великих втрат у попередніх, і що потрібен йому час на роздум, на поради з народом і на численні поліпшення, одначе посланці, ні на що теє не зважаючи, вимагали від гетьмана лаконічної відповіді, себто так чи інак; і чи вступає він з ними в союз, чи оголошує себе їхнім недругом, і що вони мають від дворів своїх повеління на випадок незгоди гетьманської покласти йому на стіл меч і лук, які означають війну. Гетьман просив ще вважати його нейтральним, він під тим видом зобов’яжеться допомагати їм таємно грішми, кіньми, обладунками та іншими військовими речами, що значать на війні пункт немаловажний. Але і цю пропозицію гетьманську відкинуто, і посли наполягали на нього виставити армію свою супроти московців. Гетьман нарешті після довгих переговорів сказав, що він покладається на розсудливість самих послів, у якій вони самі зрозуміють і визнають за неможливе йому зараз вступати в нову наступальну війну, не укомплектувавши своїх військ, що зазнали великих втрат і не набули найнеобхіднішого у війні знання, без якого легко можна принести саму шкоду союзникам замість сподіваної помочі, а зіпсоване один раз звичайно буває тяжче лагодити, аніж робити заново. Посли, зваживши наостанку такі великі гетьманські резони, відстрочили йому на поправку армії 10 місяців і, обдаровані гетьманом щедро, роз’їхались, а хан слідом за тим повернув бранців малоросійських.